Покарати злочинців і зберегти людей: 10 пріоритетних кроків держави, які допоможуть постраждалим від війни і окупації
Майже дев’ять років в Україні триває почата Росією війна, яка спричиняє руйнування, смерті, поранення, вимушене переселення та інші грубі порушення прав людини на всій території країни.
Крім збройного захисту своїх кордонів, Україна має протистояти безпрецедентним гуманітарним викликам, пов’язаним із ураженням цивільного населення та інфраструктури. Це і насильницькі викрадення громадян, і евакуація мешканців з зони бойових дій, і масова втрата населенням житла та майна, і підтримка українців на окупованих територіях.
Коаліція громадських організацій, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих внаслідок війни, представила для держави дорожню карту на 2023 рік з 10 пріоритетних кроків у сфері захисту прав людини.
Пояснюємо, які це кроки і як вони допоможуть притягнути до відповідальності воєнних злочинців, покращити захист постраждалих від бойових дій та знизити рівень напруженості в суспільстві.
Діти дивляться на вирву після російського ракетного обстрілу. Село Солонка, Львівська область, 16 листопада 2022 рокуЧленство у Міжнародному кримінальному суді
Одним з найактуальніших питань є питання відповідальності міжнародних злочинців, які вчиняють на території України воєнні злочини та злочини геноциду.
Директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова називає це пріоритетним питанням, і, на її переконання, в Україні має ефективно функціонувати система притягнення до відповідальності винних. А це буде можливим, коли Верховна Рада ухвалить відповідне законодавство.
Попри те, що російсько-українська війна триває вже дев’ять років, Україна досі не стала повноцінним членом Міжнародного кримінального суду і не гармонізувала національне законодавство з міжнародним гуманітарним правом.
Альона Луньова (ліворуч)“Перша рекомендація до Верховної Ради – ратифікувати Римський статут та гармонізувати національне та міжнародне кримінальне законодавство, щоб найефективніше покарати тих, хто вчинив найтяжчі воєнні злочини та злочини проти людяності. Дивно, але в Кримінальному кодексі України взагалі відсутня згадка про злочини проти людяності, а воєнні злочини переважно зосереджені в одній статті 438, яка не деталізує окремі склади злочинів”, — зауважила Луньова.
Правозахисниця також наголосила, що нератифікація Римського статуту МКС також суперечить “загальній візії включення України до європейської родини” у той час, коли держава сподівається, що суд в Гаазі буде розслідувати міжнародні злочини, вчинені на території України.
Також, на її думку, важливо удосконалити відповідальність за колабораційну діяльність, щоб судити тих, хто дійсно своїми діями сприяв окупації, і уникнути переслідування за факт проживання на зайнятій агресором території України.
У разі ратифікації статуту Україна отримає повноваження повноцінного члена Асамблеї держав–учасниць МКС, яка є найвищим органом управління суду, і зможе брати участь у доборі суддів і прокурорів, формувати пріоритети та стратегію подальшої роботи суду, рекомендувати ситуації до розгляду в різних країнах Офісом прокурора МКС.
Визначення категорії осіб, постраждалих унаслідок збройної агресії Росії
Правозахисники закликали парламент та уряд звернути увагу на необхідність визначити категорію осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії Росії.
Війна, що триває з 2014 року, призвела до великої кількості вбитих, поранених, полонених, зниклих безвісти, руйнувань житлових і нежитлових помешкань. А від початку повномасштабного неспровокованого вторгнення росіян в Україну кількість жертв ще більше зросла. Кількість людей, які стали жертвами міжнародних злочинів і грубих порушень прав людини, наразі важко оцінити.
Попри тривалу війну і тисячі потерпілих серед цивільних, в законодавстві немає визначення, кого можна вважати постраждалим внаслідок збройного конфлікту. Через те, що немає стратегічного державного бачення, не вдалося запровадити комплексну систему підтримки та допомоги постраждалим, яка має ґрунтуватися на оцінці завданої шкоди кожному постраждалому та на гнучкому підході до її компенсації.
Справедлива та обґрунтована компенсація за зруйноване або знищене майно
Правозахисники переконані, що держава має створити новий прозорий та дієвий механізм надання компенсації постраждалим, чиє майно внаслідок війни було знищене чи пошкоджене.
За даними Київської школи економіки, станом на грудень 2022 року в Україні зруйновано або пошкоджено 149,3 тисячі житлових будинків, і, як констатує юристка з питань адвокації БФ “Право на захист” Анастасія Бурау, це питання повністю досі не вирішено в законодавстві.
“Створений раніше урядом порядок надання грошової компенсації, який активно застосовувався до 24 лютого, наразі не відповідає викликам повномасштабної війни та обсягам руйнувань. Одна з важливих ініціатив минулого року – законопроєкт №7198, який вже у лютому почали обговорювати у Верхонвій Раді. Але він потребує доопрацювання, щоб охопити максимально усіх постраждалих і забезпечити їх справедливою компенсацією”, — додала Анастасія Бурау.
Анастасія Бурау (праворуч)Законопроєкт визначає правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна (квартири, інші житлові приміщення в будівлі, будинки садибного типу тощо) внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Росії проти України з 24 лютого 2022 року.
Крім того, він покликаний визначити засади створення та ведення Державного реєстру пошкодженого та знищеного майна, а найбільше уваги законопроєкт приділяє наданню компенсації за знищені об’єкти нерухомості, хоча багато пов’язаних із цим умов, як і порядок надання компенсації за пошкоджені об’єкти, має додатково встановити уряд.
Бурау назвала документ недосконалим, адже він містить обмеження щодо того, кому і за яку нерухомість може бути надана компенсація. Крім того, документ передбачає компенсацію за знищені та пошкоджені об’єкти з 24 лютого 2022 року і для правозахисників лишається відкритим питання компенсації шкоди, завданої до початку широкомасштабної збройної агресії Росії.
“Україна має зробити своє домашнє завдання – обліковувати нанесену Росією під час війни шкоду об’єктам цивільної інфраструктури, житловим будинкам, постраждалим та загиблим людям. Ми маємо це зробити, щоб виставити у майбутньому претензію за завдану шкоду”, – прокоментувала Альона Луньова.
Позасудове визнання актів цивільного стану на ТОТ
Також держава має спростити процедуру видачі документів для українців, що знаходяться в окупації. Як пояснює координаторка Громадської організації “Донбас SOS” Віолета Артемчук, на ТОТ одружуються та розлучаються, народжуються діти, помирають наші громадяни і через складнощі з виїздом на підконтрольну Україні територію і тривалі судові розгляди справ багато людей залишаються без законних документів та можливості реалізувати свої права.
Віолета Артемчук“Тисячі сімей, які мають дітей, народжених в окупації, вимушені відмовлятися від українського свідоцтва про народження дитини, бо його складно або неможливо оформити через судову процедуру його отримання. Таку процедуру потрібно робити адміністративною та позасудовою”, — вважає Артемчук.
“Держава зобов’язана зробити все, щоб наші громадяни на ТОТ могди отримувати українські документи. Тому що надалі ми не зможемо говорити про те, що ці люди постраждали від цієї війни”, – додала Альона Луньова.
Читайте також: Лише 5 % народжених в окупації дітей отримали українське свідоцтво – Крим SOS
Підтвердження освітніх кваліфікацій для тих, хто здобував освіту на ТОТ
Наразі освіта, здобута на ТОТ, та документи про здобуття відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, видані на такій території, недійсні та не створюють правових наслідків. Відповідно, особи, які отримали такі документи, не мають змоги працевлаштуватися на підконтрольній уряду України території.
Водночас, як вказують правозахисники, в Україні не існує жодного механізму підтвердження освітніх кваліфікацій, здобутих в умовах окупації, хоча така процедура існувала для тих, хто здобув освіту на окупованій території Криму до 2021 року.
“Людина могла б виїхати з ТОТ, скласти за розробленою процедурою залік або іспит і на основі цього отримати диплом українського зразка, якщо людина успішно все складе. Наразі такого немає. Галузі економіки відчувають нестачу кадрів, які насправді є, але вони не можуть довести, що мають право займатися тією чи іншою роботою”, – пояснила Віолета Артемчук.
Забезпечити повноцінне виконання закону про державну підтримку бранців Кремля та їхніх родин
Серед іншого правозахисники виступають за запровадження з боку держави комплексної медичної, соціальної та психологічної підтримки для цивільних, військових та їхніх родин після полону чи ув‘язнення окупантами.
Верховна Рада вже ухвалила Закон “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей”, утім, правозахисники нарікають, що Мінреінтеграції досі не розробило усі порядки надання державних сервісів для таких потерпілих.
“Досі достовірно не відомо про кількість цивільних заручників. Відомо, що в окупованому Криму і на території Росії окупаційна влада утримує щонайменше 149 політв’язнів, а що стосується ТОТ Сходу України, то у нас немає достеменних даних. Тут йдеться про тисячі полонених. Щоб систематизувати наявну інформацію, критично необхідно, аби запрацював Єдиний реєстр ув’язнених та полонених осіб, якого зараз немає”, — додає юристка правозахисної організації “Крим SOS” Анастасія Калініна.
Зниклі безвісти
Коаліція правозахисних організацій нарікає, що в Україні досі повноцінно не виконується Закон “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин” у той час, коли, за даними Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (ICMP), під час війни в Україні понад 15 тисяч людей вважаються зниклими безвісти.
Цей документ парламентарі ухвалили в липні 2018 року. Відтоді в нього не раз вносили зміни (востаннє — у квітні 2022-го), проте цілісної системи координації зусиль щодо розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, в умовах збройного конфлікту та окупації держава не побудувала.
На початок 2023 року не запрацював Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, який мав стати цілісною базою даних для розшуку зниклих. Як наслідок, в Україні не працює система соціального захисту родичів зниклих осіб та їхньої соціальної підтримки.
Правова визначеність у питанні відповідальності за колабораціонізм
Навесні 2022 року народні депутати доповнили Кримінальний кодекс новими складами злочинів: “колабораційна діяльність” (ст. 111-1 КК України) та “пособництво державі-агресору” (ст. 111-2 КК України). Утім, поява цих норм призвела до складнощів у розмежуванні їх з іншими злочинами, такими, як державна зрада (стаття 111 КК України), виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Росії проти України, глорифікація її учасників (ст. 436-2 КК України).
Слідча та судова практика застосування цих статей також свідчать, що немає критеріїв розмежування складів цих діянь, що створює проблеми подвійної кваліфікації та порушує принцип правової визначеності. Таке формулювання створює підґрунтя для надмірної дискреції правоохоронців у кваліфікації діянь і нерозуміння громадянами меж допустимої діяльності на окупованій території. Тому правозахисники закликають владу вдосконалити законодавство у цій сфері.
“Стаття про колабораційну діяльність сформульована таким чином, що дуже просто будь-яку людину можна притягнути до відповідальності. Тут є простір для свавілля. У парламенті зареєстровано близько восьми законодавчих ініціатив, якими намагаються уточнити склад колабораційної діяльності, розмежувати із державною зрадою та пособництвом з окупантом. Ми хотіли б, щоб правоохоронці сфокусувалися на тих злочинцях, хто дійсно сприяв окупації, хто здавав наших активістів, а не тих, хто мусив виживати на ТОТ”, – пояснила правозахисниця Альона Луньова.
Механізм евакуації цивільних під час воєнного стану
Правозахисники закликають владу забезпечити ефективний механізм евакуації цивільного населення під час воєнного стану.
Повномасштабна війна Росії актуалізувала питання щодо створення умов для евакуації цивільних з ТОТ та з територій, наближених до зони ведення бойових дій.
Правозахисні організації пропонують запровадити системну координацію між державними органами (військовими адміністраціями) на місцях і громадськими національними та міжнародними організаціями, що допомагають евакуювати цивільне населення.
“Має відбуватися діалог, щоб вирішувати нагальні потреби”, – прокоментувала менеджерка з адвокації благодійного фонду “Восток SOS” Юлія Матвійчук.
Юлія МатвійчукЗначну роль у процесі евакуації відіграє інформування цивільних про те, на яку підтримку та допомогу вони можуть розраховувати після евакуації, де вони будуть розміщені. Як підкреслює Матвійчук, багато людей лишаються на ТОТ, тому що вони не знають, куди їдуть, які виплати отримають та чи зможуть отримати роботу. Відтак правозахисники виступають за проведення потужної інформаційної кампанії для людей у небезпечних зонах.
Крім того, важливо запровадити механізми обов’язкової евакуації дітей, чиї батьки відмовляються евакуюватися з особливо небезпечних районів ведення бойових дій.
Зміна підходів до призначення допомоги на проживання ВПО
На думку Юлії Матвійчук, держава має змінити підходи до призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, щоб не було дискримінаційних перевірок переселенців.
“2022 року у бюджеті парламент заклав 3 млрд гривень, 2023 року – 86 млрд гривень. Такі кошти потребують контролю. Ми маємо змінювати підходи до їхнього призначення, а не використовувати минулі дискримінаційні практики. Варто переглянути, кому надається ця допомога та чи дійсно всі її потребують, до прикладу, перевіряючи фінансовий стан людини. Але не використовувати ті практики, які ще 2017 року українські суди визнали дискримінаційними”, – прокоментувала Матвійчук.
Для ефективної системи евакуації, каже Матвійчук, також бракує системної координації між державними органами на місцях, громадськими національними та міжнародними організаціями, які надають допомогу в евакуації.
Правозахисники надішлють цю дорожню карту народним депутатам та Кабінету Міністрів України.
Рекомендації підготувала коаліція громадських організацій, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих внаслідок збройної агресії Росії проти України. До її складу входять Центр прав людини ZMINA, ГО “Донбас СОС”, ГО “Крим СОС”, БФ “Право на захист”, БФ “Восток-СОС”, ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”, БФ “Stabilization Support Services”, Кримська правозахисна група.
