Ґендерна освіта в Україні: куди рухаємося?

Ґендерна політика в країні поступово змінюється, але зміни ці поки що несистемні. Як показують численні дослідження, жінки в Україні мають фактично рівні можливості у сфері освіти, доступу до медичних послуг і правосуддя, але тільки не у сферах із максимальною концентрацією фінансових та владних ресурсів.

Порівняно з країнами Європи в Україні зберігається найнижчий рівень ґендерного балансу в галузі політичного представництва і керівництва державними та економічними процесами. Ґендерна політика в країні поступово змінюється, але, за словами фахівців, зміни ці поки що несистемні. Поліпшити ситуацію у сфері ґендерної освіти покликані й окремі статті Національної стратегії у сфері прав людини. Як саме вони виконуються?

НЕ ЗНАЮ, АЛЕ ЗАСУДЖУЮ

Наразі рівень обізнаності українців щодо ґендерної рівності, вимог українського законодавства та подолання ґендерних стереотипів, на жаль, залишає бажати кращого, вважає юрист, координатор освітніх програм в Amnesty International Ukraine Володимир Селіваненко.

“Нині є багато уявлень про те, що таке ґендерна рівність в Україні. Згідно із законодавством, це – рівність чоловіків і жінок. Та я часто чую, наприклад, і від жінок, що проблем із ґендерною рівністю не існує. Але багато українців усвідомлюють, що, на жаль, рівності поки що немає: різні зарплати, стереотипи на роботі, обмеження в просуванні тощо. У нас залишається величезний відсоток людей, які не обізнані з цією тематикою, не знають, що відбувається. І найсумніше, що вони часто агресивно сприймають спроби пояснити”, – каже Селіваненко.

За його словами, ухвалення Національної стратегії у сфері прав людини – це за роки незалежності одне з вагомих досягнень правозахисної спільноти, яка порушила велику кількість питань, зокрема питання ґендерної освіти.

“Нацстратегію створювали правозахисні кола. В неї вкладено такі речі, що змушують державу, хоче вона того чи ні, до певного поступу, зокрема в розрізі ґендерної освіти. З одного боку, це викликало ентузіазм людей, які розуміють важливість цього питання, підтримують ідеї ґендерної рівності, але, з іншого, призвело і до протилежної тенденції. Ми зараз бачимо, як зростає негатив з боку релігійних або праворадикальних кіл. Хоча в поняття ґендера, з погляду Нацстратегії, закладається поняття рівності чоловіків і жінок, нерозуміння цього призводить до негативу”, – підкреслює експерт.

Водночас Урядова уповноважена з питань ґендерної політики Катерина Левченко у своїй книжці “Ґендерне тяжіння” пише про те, що маніпуляції довкола ґендерних питань були “вкинуті” в суспільний дискурс іще 2010 року, з приходом до влади Віктора Януковича, як інструмент для зупинення євроінтеграційного руху України. З новою силою вони активізувалися 2016-го, тепер уже як інструмент гібридної війни. Нині головна теза антигендерних рухів: “ґендер – це чужоземна цінність, яку нам нав’язують”.

Але, як стверджує Катерина Левченко, в Україні вже не викликає сумніву важливість посилення політики забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Як підтвердження тези Урядова уповноважена наводить затвердження Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків до 2021 року, Національного плану дій на виконання заключних зауважень Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, оновлення Національного плану дій “Жінки, мир, безпека”. Більшість цих заходів відображено і в Нацстратегії.

ЧИ МОЖЕМО ВИКОРИСТАТИ ПОТЕНЦІАЛ НАЦСТРАТЕГІЇ У СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ?

За інформацією зі звіту Міністерства юстиції про виконання заходів Нацстратегії, 2018 року Міністерство освіти і науки України включило ґендерні курси до навчальних програм семи українських вишів, у МВС проводяться тренінги для підвищення обізнаності в ґендерній проблематиці.

Як розповіла координаторка моніторингу виконання Плану дій з реалізації Нацстратегії від Української Гельсінської спілки з прав людини Ксенія Семьоркіна, в областях України організовується робота шкіл лідерства для жінок, шкіл підготовки кандидатів у депутати місцевих рад, проводиться просвітницька робота, спрямована на розширення участі жінок у політиці та ухваленні рішень. В усіх областях України реалізується проект “Академія жіночого політичного лідерства”.

За словами експертів, ґендерна освіта наразі зосереджена переважно в університетах у вигляді ґендерних студій різного профілю на різних факультетах. Водночас найчастіше вони є індивідуальними ініціативами окремих фахівців.

“В університетах на рівні певних ініціатив та окремих людей створюються магістерські програми, як, наприклад, в Університеті імені Шевченка. Якби не окремі люди, ця програма не була би створена. У нас у Києво-Могилянській академії на кількох кафедрах викладаються ґендерні студії – курси, пов’язані з ґендерною тематикою, але це теж радше наша індивідуальна ініціатива. Але потрібно, щоб робота з боку Міністерства науки була більш системною, бо зараз у МОН покладаються більше на індивідуальні ініціативи вишів, окремих викладачів і грантові програми”, – упевнена кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Києво-Могилянської академії, ґендерна експертка та авторка майже 100 наукових праць і книжок про ґендер Тамара Марценюк.

За її словами, деякі речі в контексті ґендерної освіти, які впроваджуються МОН, можна було б робити більш фахово. Наприклад, щорічний конкурс студентських робіт у різних сферах, зокрема з ґендерної рівності.

“Мені не зрозумілий механізм, за яким міністерство обирає заклади, які курирують цей конкурс. У певний період у Бердянському університеті за кошти ООН було створено ґендерний центр. Там проводився цей конкурс. А цього року обрали Херсонський університет з не зовсім зрозумілих причин, оскільки там немає спеціалістів, які б займалися цією тематикою. Формально цей конкурс цього року є, але якість і фаховість його залишає бажати кращого”, – вважає Марценюк.

Катерина Левченко нещодавно висловила думку у своїй колонці, що в Україні нині склалася унікальна ситуація, коли є суспільний попит, але він не знаходить адекватної відповіді системи освіти й підготовки кадрів.

“І йдеться не про спонтанні тренінги. Тренінги як форма навчання мають повернутися на притаманне їм місце – отримання практичних навичок, прикладних знань або цілеспрямованої зміни ставлення до проблеми. Ідеться про системні курси в магістерських програмах, школах на кшталт “Державна ґендерна політика” або “Ґендерна інтеграція в державній політиці” та інші. Є нагальна потреба у відкритті магістерських програм із ґендерних студій, причому максимально наближених до державного управління та аналізу державної політики”, – впевнена Катерина Левченко.

Крім того, на думку фахівців, тематика ґендерної рівності недостатньо впроваджується в ширшу тематику прав людини.

“Мені хотілося б, щоб тематика ґендерної рівності поставала більше як правозахисна. Є позитивні приклади: за підтримки міжнародних організацій в Університеті ім. Ярослава Мудрого в Харкові Олена Уварова створила програму для юристів з ґендерної тематики. Добре, що навчальні заклади не заважають впроваджувати такі програми, але разом із тим мені здається, що в Міністерстві освіти і науки більш фахово їх не сприймають. Цей напрям треба активізувати”, – вважає Тамара Марценюк.

Незважаючи на те, що в Україні реалізується чимало програм з ґендерної освіти, вони залишаються ініціативами ґендерного руху і не є пріоритетними для відповідних міністерств та відомств. Кількість державних ґендерно орієнтованих програм має збільшуватися, кажуть фахівці, та фінансуватися не тільки за рахунок ресурсів відповідних міжнародних проектів.

Тетяна Курманова, Центр інформації про права людини для ДТ