Цькування, судовий тиск та фізичні напади: останні тренди перешкоджань для ЗМІ
2 листопада відзначають Міжнародний день ООН з припинення безкарності за злочини проти журналістів. Цьогоріч у світі вбили 27 працівників медіа. Експерти організації стверджують, що зазвичай у дев’яти з десяти випадків нападників не карають, що призводить до ще більшого числа таких злочинів.
Тож ООН закликає держави-члени зробити все можливе для запобігання насильству й притягнення до відповідальності винних у скоєнні злочинів проти журналістів і працівників ЗМІ. В Україні за 10 місяців цього року моніторинг Інституту масової інформації зафіксував 184 порушення свободи слова. Водночас майже 80% цих порушень становить фізична агресія щодо журналістів.
Розповідаємо про те, якими є останні тренди порушень прав журналістів і тиску на ЗМІ і як на це реагують правоохоронні органи.
Практика заборони статті ще до її публікації
Журналістка Любов Величко цими днями зазнала шаленої атаки у фейсбуці. Зокрема, сайт Ua.news кілька днів поширює в мережі оплачений рекламний пост зі статтею, де всі розслідування Любові Величко називають фейковими, а її називають “грантоїдською журналісткою”. Під постом так звані користувачі мережі масово рекомендують посадити журналістку за ґрати та зауважують, що вона “своєю смертю не помре”.
Колишній заступник міністра інформації Дмитро Золотухін, який спеціалізується на інформаційних війнах у мережі, визначає, що подібні коментарі можуть бути написані так званими інтернет-ботами, тобто є замовними дописами.
Журналістка своєю чергою припускає, що сайт поширює цю інформацію на користь фігурантки її розслідування Альони Шевцової. Адже цей самий сайт регулярно розміщує досить компліментарні пресрелізи про компанію Шевцової ТОВ “ФК Леогеймінг пей” та інші компанії, які фігурують в останньому розслідуванні Величко, де йдеться про нелегальний бізнес онлайн-казино.
27 жовтня Величко отримала смс із невідомого номера: “Овца, тебе скучно? Жди обыска и смотри по сторонам! Угомонись пока, скоро прилетит”. Журналістка припускає, що до цього повідомлення причетний чоловік героїні її розслідування Євген Шевцов, який обіймає посаду заступника начальника Головного слідчого управління Нацполіції. На таку думку наводять слова з смс про обшук, на який має очікувати Величко.
Водночас адвокат Альони Шевцової Євген Макієнко надіслав Любові Величко листа з вимогою вилучити публікації на цю тему з її сторінки у фейсбуці, оскільки, за його словами, подружжя Шевцових не створювало й не надсилало їй повідомлень з погрозами і не має до цього жодного стосунку. Крім того, за твердженням адвоката, його клієнтка Шевцова не причетна до жодних кримінальних діянь, про які йдеться в публікаціях Величко. Тож вони оскаржуватимуть інформацію зі статті та фейсбук-посту в суді.
Загалом останнім часом проти Любові Величко подали два позови до суду від героїв її публікацій. Так, Альона Шевцова вважає, що публікація Величко ганьбить її честь, гідність і ділову репутацію. Вона вимагає притягти журналістку до кримінальної відповідальності, а від видання вимагає 1 мільйон гривень компенсації.
Так само через заподіяння шкоди репутації проти Величко подав позов IBOX Bank: в установі вимагають 2 мільйони гривень компенсації від видання, а саму журналістку вимагають притягнути до кримінальної відповідальності з терміном ув’язнення до двох років.
У жовтні Любов Величко надрукувала статтю про нелегальний гральний бізнес в Україні. Фігурантами статті стали Альона та Євген Шевцови, компанії яких, згідно з матеріалами розслідування, причетні до фінансових операцій, пов’язаних з цим бізнесом.
Парадокс ситуації полягав у тому, що героїня статті Шевцова намагалася заборонити її публікацію у відповідь на лист авторки з проханням про коментар. Вона надіслала листа, в якому перелічила свої перемоги в судах над журналістами, і вважає, що “поширювані щодо неї відомості та чутки є недостовірними та негативними, чим завдають їй та членам її сім’ї моральної шкоди, погіршують психологічний клімат у родині та сфері професійної діяльності”.
“Я забороняю всім та будь-яким телевізійним організаціям, друкованим та іншим засобам інформації, інформаційним агентствам, інтернет-виданням тощо будь-яке збирання, зберігання використання і поширення”, – написано в листі. Далі йде перелік забороненої інформації: про особисте життя, професійну або суспільну діяльність, будь-які зображення авторки листа тощо.
Коментуючи таку заборону, медіаюрист Інституту масової інформації Роман Головенко каже, що обмеження на висвітлення приватного життя справді існують. Однак він наполягає: якщо суспільний інтерес переважає потенційну шкоду від її поширення, то поширювати її припустимо. Головенко цитує Закон України “Про інформацію”: “Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка… свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо”. На його думку, у статті йдеться про негативні наслідки від активності подружжя Шевцових та їхніх партнерів.
За словами Романа Головенка, Цивільний кодекс України дозволяє використовувати ім’я фізичної особи без її дозволу у зв’язку з професійною діяльністю, що ґрунтується на відповідних документах. Тому претензія героїні статті не обґрунтована.
Юристи зазначають, що журналістку намагаються поставити на місце за допомогою публічного цькування й оббріхування, а також тиску через суд.
Любов Величко останніми місяцями зазнає масованої критики з боку ботів, залякування тощо. Вона розповідає, що це почалося ще після її лютневого розслідування технологій нагнітання паніки навколо “карантинних” подій у Нових Санжарах, коли пасажирів літака з Китаю відправили на ізоляцію в новосанжарський санаторій і там вийшли на протести місцеві мешканці.
За її словами, до цькування доклався проросійський відеоблогер Анатолій Шарій, якого вона згадала в статті як одного з тих, хто нагнітав емоції. Він написав пост у фейсбуці, відзначив авторку статті і, як вона вважає, після цього натовп ботів почав атаку на неї. На її думку, до цього долучилась і дружина Шарія Ольга.
Потім Величко опублікувала розслідування про вплив російських телеграм-каналів на Верховну Раду. Надруковано його було одразу на трьох ресурсах – Liga.net, Texty.org.ua і сайті Інституту масової інформації. Після цього ці ж телеграм-канали почали поширювати про Любов Величко неправдиву інформацію. Вона спростовувала її, публікуючи документи. Але невдовзі почала отримувати погрози вбивством у фейсбук-месенджер.
Наступним було розслідування про зрив української спецоперації із затримання завербованих російських бойовиків, яке нібито сталася через витік інформації в українській владній верхівці. Масові атаки й погрози в чаті повторилися.
Журналістка в липні написала заяви до Броварського райвідділку поліції про погрозу вбивством і перешкоджання професійній журналістській діяльності. Однак правоохоронці спочатку відмовлялися внести ці справи до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Журналістка мусила звертатися до суду, який зобов’язав поліцію це зробити.
Проте суддівське рішення не змусило поліцію розслідувати справу. Адвокат робив запити про заходи, яких вживає слідство. Але отримав лише відповідь від слідчої Аліни Андріяш про те, що адвокатський запит долучено до справи.
Напад боксера і підпал редакції
21 жовтня в редакцію сайту “Альтернатива”, що розташована в Овідіополі Одеської області, кинули пляшку із запальною сумішшю. За словами головного редактора сайту Романа Варшанідзе, редакція втратила монтажний комп’ютер і принтери, а саме приміщення серйозно постраждало.
Фізична агресія проти редакції почалася 25 серпня 2017 року. Тоді неподалік будинку на Романа Варшанідзе напало двоє осіб. Йому вдалось уникнути прямого удару в голову, але журналістові поламали ребра. Лише поява сусіда врятувала його від розправи: нападники втекли, але загубили на місці злочину ключі від машини. Це допомогло їх швидко знайти.
Вони дали свідчення про те, хто їх найняв, але після появи в них адвокатів від первинних свідчень відмовилися. Суд досі триває. За словами Романа Варшанідзе, суд переносять під різними приводами, але він уже дійшов до стадії допиту обвинувачених. Напад редактор пов’язує з критичними публікаціями видання про незаконні витрати бюджету.
“Мене намагаються вмовити вирішити справу миром, але я з цим не погоджуюся”, – каже Варшанідзе.
17 жовтня його знову побили в селищі Великодолинське Овідіопольського району.
“Ми приїхали на зустріч виборців з кандидатом на селищного голову від ОПЗЖ Юрієм Нікітінським, почали розбирати камеру, – розповідає журналіст, – до нас підійшли двоє, стали забороняти нам працювати. Ми представилися. Попросили представитися їх. Один з них ударив мене так, що я знепритомнів. Коли він зрозумів, що сутичку знімає оператор, ударив також і його, відібрав камеру. Але оператор устиг витягти звідти картку. Тож нападників удалося швидко ідентифікувати. Той, хто мене вдарив, є чемпіоном України з боксу, кандидатом до олімпійської збірної. Їм мають висунути звинувачення за статтею “Погрози або насильство щодо журналіста”.
За словами, Варшанідзе, його сайт не раз писав про звинувачення в тяжкому злочині щодо Нікітінського. Саме з цим він пов’язує напад на нього. Варшанідзе сповнений рішучості домогтися покарання для нападників.
Вибіркове обмеження доступу для незручних журналістів
20 жовтня Комітет Верховної Ради зі свободи слова ухвалив рішення позбавити акредитації журналістів 22 видань. Рішення ухвалювалося на підставі звернення керівниці пресслужби Апарату парламенту Ірини Кармелюк. Вона надіслала листа до редакцій із проханням надати інформацію про те, як вони висвітлюють діяльність Верховної Ради. Після такого моніторингу і було ухвалене відповідне рішення.
Серед позбавлених акредитації була й редакція “Слідства. Інфо”. Пресслужба Верховної Ради повідомила, що журналістів “Слідства.Інфо” не акредитуватимуть до парламенту. Комітет з питань свободи слова та інформації за результатами моніторингу висвітлення діяльності Верховної Ради з боку акредитованих журналістів ухвалив рішення з рекомендацією пресслужбі Апарату ВР припинити акредитацію видання та його журналістів.
Пресслужба звернула увагу редакції, що “метою акредитації є надання можливостей для всебічного, об’єктивного та збалансованого висвітлення журналістами, технічними працівниками засобів масової інформації діяльності Верховної Ради України”.
Вона повідомляє, що надіслала на адресу редакції запит із проханням надати матеріали щодо висвітлення з боку акредитованих при ВР журналістів “Слідства.Інфо” діяльності парламенту за 2019–2020 роки.
Проте, стверджує пресслужба, протягом місяця відповідь їм не надійшла, а власний моніторинг “також не підтвердив наявність публікацій щодо діяльності Верховної Ради України”.
“Ми отримали листа від пресслужби про те, що всі журналісти нашої агенції позбавлені акредитації, оскільки ми не всебічно висвітлюємо роботу Верховної Ради. Серйозно? Навіть не знаю, з чого почати на рахунок всебічності”, – іронічно запитує на своїй фейсбук-сторінці керівниця редакції Анна Бабінець.
Вона навела як приклади:
- проєкт редакції “Посіпаки” про помічників народних депутатів, що змусив ВР почати оприлюднювати імена помічників, які раніше були засекречені;
- фільм “Клуб книголюбів” про те, як продаються голоси в парламенті – окремо чи цілими фракціями;
- розповідь про куплене румунське громадянство народного депутата Олександра Дубінського;
- публікацію про приховану закордонну нерухомість депутатів Ігоря Палиці та Олександра Гереги;
- а також сюжет про те, як депутати-багатії звертаються по грошову допомогу з бюджету.
“Якої ще всебічності вам треба? Тобто депутатів, які не ходять на роботу, ви не позбавляєте мандату, а журналістів, які викривають парламентарів, позбавляєте акредитації? Ми в “Слідстві.Інфо” вбачаємо в такому рішенні ВР наступ на свободу слова та тиск на незалежні медіа з боку держорганів. Будемо його оскаржувати і обов’язково повідомимо про це всі впливові міжнародні організації”, – обурюється Бабінець.
Після резонансу в ЗМІ та заяв медіаорганізацій з цього приводу керівниця пресслужби Апарату ВР Ірина Кармелюк на своїй фейсбук-сторінці вибачилася за згадане рішення й оголосила, що його скасовано.
Анна Бабінець має дві версії того, що відбулося: або пресслужба зробила погано свою роботу і не провела належного моніторингу, або їхня редакція справді так допекла комусь із депутатів чи депутатських груп своїми розслідуваннями, що “Слідство. Інфо” навмисне занесли до списку тих, хто справді не висвітлює роботи парламенту.
Обмежити доступ журналістам до інформації намагались і в Херсоні. І робив це Офіс президента України.
У червні частина херсонських ЗМІ вийшла з порожніми новинами про візит до міста Володимира Зеленського. За оцінкою головного редактора сайту “Мост” Сергія Нікітіна, їх було приблизно шість. Причиною була вибіркова акредитація на заходи, пов’язані з візитом президента. На думку Нікітіна, акредитували лише лояльні ЗМІ. Водночас таке обмеження виправдовували карантином. Нікітін вважає, що порожні новини привернули до себе увагу більше, ніж власне візит.
“Це не був флешмоб, – каже Сергій Нікітін, – просто стихійна реакція протесту проти фактичного обмеження доступу до інформації. І це подіяло. За місяць, коли Зеленський знову навідався до міста, його пресслужба запросила раніше не акредитовані ЗМІ у своєрідний престур разом із главою держави”.
Сергій Нікітін вважає, що Офіс президента врахував попередній негативний досвід.
Загалом експерти відзначають останнім часом збільшення фізичної агресії проти журналістів.
Так, Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації, який щомісяця проводить моніторинг порушень прав журналістів, зазначає, що на представників ЗМІ нападають по всій країні.
“Журналісти перестали звертатися до поліції, бо не вважають такий метод захисту своїх прав ефективним. Така тенденція почалася після вбивства Павла Шеремета. Проблема якості розслідувань. Адже лише 8–10% відкритих кримінальних проваджень доходять до суду. А вироком закінчується і зовсім мала частина справ. Так, з початку 2020 року було лише чотири вироки”, – констатує експертка.
За її словами, під час карантину з’явилася технологія обмеження доступу до інформації з посиланням на карантинні обмеження. Влада проводить відкриті заходи, але не допускає на них журналістів, посилаючись на карантин.
“Прикро, що їм подає приклад Офіс президента. Верховна Рада, звісно, не посилалася на карантин, але придумала іншу мотивацію, щоб не допустити журналістів “Слідства.Інфо” до інформації. Ясна річ, коли таке виходить від найвищих органів влади, то це сигнал для всієї країни. Агресія і цькування в інтернеті також збільшились, і вони можуть перерости в реальні. Адже історія з Любов’ю Величко показує, наскільки правоохоронці не хочуть займатися правами журналістів”, – підсумувала Романюк.
