Чи зможе Україна повернути цінності, викрадені з музеїв Херсона, і що для цього потрібно
Виходячи під натиском ЗСУ з Херсона, російські окупанти забрали “найцінніші об’єкти” з обласного краєзнавчого музею, загальна колекція якого становить понад 170 тисяч експонатів. Про це поки що без кількісних оцінок і конкретики повідомив міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко. Днями він відвідав звільнене місто на півдні України.
Спілкуючись з пресою, співробітники музею перерахували, що саме втратив заклад. Колекції зброї, монет, орденів і медалей, ікон тощо – повністю. Частково – експонати археологічної експозиції. Це те, що можна визначити візуально, ґрунтовна робота з інвентаризації ще попереду, кажуть вони.
З-поміж іншого обласний краєзнавчий музей у Херсоні був знаним завдяки археологічним знахідкам Північного Причорномор’я, що зберігалися там станом на 24 лютого. Як зазначає археолог, історик, викладач, нині ректор Південноукраїнського національного педагогічного університету в Одесі Андрій Красножон, “в частині античної та середньовічної епіграфіки археологічна колекція в Херсоні давала фору багатьом спеціалізованим музеям України”.
Іспанська газета El Pais з посиланням на власні джерела стверджує, що колекції з обласного краєзнавчого музею в Херсоні російські окупанти вивезли в музей-заповідник “Херсонес Таврійський” у Севастополі – так само на території тимчасово окупованого Криму з початку нинішнього листопада перебуває пограбована окупантами колекція картин із Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка.
Про те, чи реальні шанси на повернення культурних цінностей з херсонських музеїв, читайте у статті, написаній за участю експертки з питань культури ГО “Фонд підтримки фундаментальних досліджень” Ярослави Савченко та віцепрезидента Української асоціації міжнародного права Тимура Короткого.
Херсонський обласний художній музей. Фото: ХерсонціКультурні цінності – під захистом міжнародного гуманітарного права
Чи є вивезення культурних цінностей країною з території, окупованої нею під час збройного конфлікту, воєнним злочином?
Безумовно так. Адже незалежно від того, чи включені культурні цінності до Державного реєстру національного культурного надбання (Переліку унікальних музейних предметів Музейного фонду України. – Ред.), чи знаходяться вони у державних, комунальних музеях, музеях у складі підприємств, установ, організацій, закладів освіти чи навіть у приватних музеях – всі вони підпадають під захист Гаазького положення про закони та звичаї війни 1907 року, Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року та Протоколів до неї 1954-го та 1999 року, звичаєвих норм МГП тощо.
Так, стаття 4 Гаазької Конвенції 1954 року забороняє крадіжки, грабіж чи незаконне присвоєння культурних цінностей.
Статтею 53 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1977 року сторонам збройного конфлікту заборонено:
- Здійснювати будь-які ворожі акти, спрямовані проти історичних пам’яток, творів мистецтва або місць відправлення культів, які є культурною або духовною спадщиною народів;
- Використовувати такі об’єкти для підтримки воєнних зусиль;
- Робити такі об’єкти об’єктами репресалій.
Розкрадання культурних цінностей розглядається як серйозне порушення міжнародного гуманітарного права та воєнний злочин. Воно підпадає під статтю 8(2)(а)(іv) Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Кримінальну відповідальність за широкомасштабне привласнення майна, що “не викликане військовою необхідністю й вчинене незаконно та безглуздо”, несуть не тільки російські військовослужбовці, а й цивільні особи, які були залучені до розграбування та вивозу культурних цінностей з українських музеїв.
У випадку Херсонського обласного краєзнавчого музею це, зокрема, його директорка. Тетяні Братченко оголошено підозру в колабораційній діяльності.
Херсонський краєзнавчий музей. Фото: Андрій КрасножонНаразі в Україні реалізується низка ініціатив щодо документування воєнних злочинів проти культурної спадщини України, деякі з них спрямовані конкретно на музеї. Адже документування серйозних порушень міжнародного гуманітарного права і воєнних злочинів, їхня кваліфікація матимуть важливе значення для притягнення до відповідальності держави-агресора й окремих осіб у майбутньому.
Реституція – тільки після завершення воєнних дій і не без складнощів
Отже, викрадення культурних цінностей заборонені міжнародним правом. Та чи правові шляхи для їхнього повернення?
Основним засобом компенсації шкоди, заподіяної культурній спадщині та культурним цінностям внаслідок порушення міжнародних норм у період збройного конфлікту, є реституція. Реституція — це перш за все повернення культурних цінностей або передача замість них аналогічних за вартістю та цінністю об’єктів.
Але варто пам’ятати, що реституція застосовується виключно після припинення воєнних дій, вона є видом міжнародної відповідальності держави-агресора та окупанта.
Крім того, міжнародно-правова рамка реституції недосконала та обмежена. Лише декілька конвенційних норм стосуються зобов’язань та алгоритмів реституції.
Так, окремі положення про реституцію містять Протокол І до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей 1954 року; Конвенція про заходи, спрямовані на запобігання незаконним ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності 1970 року; Конвенція УНІДРУА (UNIDROIT — Міжнародний інститут уніфікації приватного права, міжнародна незалежна міжурядова організація. — Ред.) про викрадені та незаконно вивезені культурні цінності 1995 року.
Дві перші ратифіковані як Україною, так і Росією, натомість Конвенція УНІДРУА не ратифікована цими країнами.
На практиці договір про реституцію має вигляд конкретних домовленостей між державами після війни. Також це може бути рішення суду чи арбітражу.
Утім, всі ці норми застосовуються до музеїв незалежно від їхньої форми власності. Поверненню підлягають навіть ті культурні цінності, які російські окупанти викрали з приватних колекцій. На це ніяк не вплинуть заяви РФ, що вони вивозили культурні цінності з метою “евакуації колекцій із зони бойових дій”. Право власності на культурні цінності належить Україні, її громадянам, але це право в будь-якому випадку необхідно довести, адже реституція – процес правовий. А іще скрупульозний та довгий, на жаль, за часом.
Якщо музей вів облік на папері, то облікову документацію окупанти могли знищити, а інвентаризаційну мітку з музейного предмета зрізати. Як довести, що картина саме з цього музею?
Інша річ, коли фонди оцифровані, коли все зберігається в електронному доступі. Фактично ситуація навколо всіх розграбованих внаслідок повномасштабного вторгнення музеїв України, й зокрема двох найбільших у Херсоні – обласних художнього та краєзнавчого, ускладнюється відсутністю єдиного реєстру Музейного фонду України, не кажучи про загальний національний реєстр культурної спадщини України. Це ускладнить реституцію, але не унеможливить її в цілому.
Експонат Херсонського краєзнавчого музею. Фото: Андрій КрасножонВарто нагадати, що створення електронного інформаційного ресурсу культурної спадщини та культурних цінностей передбачено Планом заходів з виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС із терміном виконання до 31 грудня 2021 р.
Держава Україна над ним працює, але, ймовірно, основна робота ляже на громадські організації. Об’єктивно, враховуючи масштаб наявних проблем, держава нині неспроможна самостійно збирати, систематизувати, аналізувати інформацію щодо втрат культурних цінностей. Здебільшого збереженням, евакуацією, документуванням втрат на місяцях займаються власними силами громадські активісти. Наскільки ефективно державі вдасться скоординувати їхні зусилля? Питання поки відкрите.
Проєкт “Воєнні злочини в Україні: музеї та нематеріальна культурна спадщина під прицілом” реалізує громадська організація “Фонд підтримки фундаментальних досліджень” – член Коаліції “Україна. П’ята ранку”. Він є частиною проєкту “Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства”, що впроваджується Ініціативним центром сприяння активності та розвитку громадського почину “Єднання” за фінансової підтримки Європейського Союзу.
