Чи виправдані тортури під час війни?
“Таємні в’язниці” СБУ – незаконні місця несвободи – вже четвертий рік викликають палку дискусію в суспільстві. СБУ категорично заперечує їхню наявність. Журналістів і правозахисників, які пишуть про незаконні затримання та тортури, піддають остракізму і звинувачують у непатріотизмі. Мовляв, у воєнний час лише так і варто боротися з сепаратистами. Заяви правозахисників про те, що катувати не можна ніколи і нікого, сприймаються із сарказмом чи просто ігноруються.
При цьому Україна декларує європейський вектор розвитку. Наша країна – учасниця Конвенції проти катувань та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: ми взяли на себе зобов’язання і не можемо зняти з себе відповідальність за їхнє порушення.
“НЕВИДИМІ” В’ЯЗНИЦІ
“Таємні в’язниці” СБУ стали широко відомі після міжнародного скандалу у 2016 році: тоді делегація Підкомітету ООН з питань запобігання тортурам призупинила свій візит до України через недопуск в управління СБУ в Краматорську і Маріуполі.
З початку військових дій правозахисні організації фіксували випадки незаконних затримань і тортур з обох сторін конфлікту. Голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Фіона Фрейзер заявляла, що неофіційні місця позбавлення волі є в Харкові, Запоріжжі, Маріуполі та Краматорську. Відмовивши Підкомітету ООН у відвідуванні своїх місць несвободи, СБУ опосередковано підтвердила звинувачення правозахисників.
Через кілька місяців Україна запросила Підкомітет поновити візит. Делегати відвідали управління СБУ в Харкові, після чого відзвітували, що “таємна в’язниця”, найімовірніше, була спеціально зачищена під їхній візит, і затриманих там, звичайно, не виявилося.
Після оприлюднення спільної доповіді Amnesty International і Human Rights Watch “Тебе не існує” про випадки затримання і тортур цивільних осіб (там стверджувалося, що незаконно затримані – “валюта” для обміну полоненими), 20 осіб, які утримувалися здебільшого в тій-таки харківській “таємній в’язниці”, були відпущені. А на прохання міжнародних правозахисних організацій військова прокуратура порушила справу за фактом незаконного утримання людей.
Зараз у судах України дуже повільно просуваються кілька процесів: люди, яких незаконно утримували, вимагають притягнення до відповідальності представників СБУ. За словами правозахисників, є висока ймовірність, що нашій державі доведеться заплатити за ці порушення вже в найближчому майбутньому в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ).
ІСТОРІЯ БЕЗКОРОВАЙНОГО
Подавати позов до ЄСПЛ має намір і Костянтин Безкоровайний – житель Костянтинівки, який провів у “таємній в’язниці” 15 місяців. Його справа унікальна, оскільки про його затримання СБУ звітувала, тоді як про інших полонених не було інформації. Крім цього, після довгої тяганини вперше апеляційний суд відновив розслідування закритої справи про незаконне затримання.
Костянтин Безкоровайний у 2014 році був депутатом міськради Костянтинівки від Комуністичної партії. Він не приховує, що підтримував проросійські сили, а одного разу в телефонній розмові згадав, що варто було б прохлорувати водойму, куди ходять військові ЗСУ. Саме цей момент фігурував пізніше в заяві СБУ: тодішній радник голови відомства Маркіян Лубківський, заявляв, що “божевільний комуніст разом з іншими злочинцями, які теж затримані, планував отруєння ціаністим калієм водозабірних водойм міста”.
У листопаді 2014 року Безкоровайного затримали невідомі в масках, з пакетом на голові відвезли на допит до Краматорська, після чого помістили у підвал в Ізюмі, а потім – у будівлю харківського управління СБУ, де він провів майже 15 місяців у камері з іще п’ятьма затриманими. За словами адвоката Злати Симоненко, Безкоровайного катували. Від наслідків побиття він відходить досі.
Весь цей час дружина Безкоровайного не знала, де він знаходиться. Вона домоглася порушення статті за фактом незаконного викрадення.
“Згідно з національним законодавством, будь-якого затриманого повинні протягом 48 годин доставити на судове засідання, і йому має бути обраний запобіжний захід, пред’явлена підозра. Його затримали нібито з метою обміну на наших військових, але статусу ніякого не дали, а тримали таємно в слідчому ізоляторі СБУ Харківської області”, – розповідає Злата Симоненко.
За рік були три спроби обміняти Безкоровайного, проте в “ДНР” відмовлялися включати його до списків.
“Через рік, коли СБУ зрозуміла, що ним ніхто не цікавиться і міняти його ніхто не хоче, йому дали 100 гривень на дорогу і відправили додому”, – каже адвокат.
Журналісти Громадського ТБ у своєму розслідуванні наводять докладні свідчення Безкоровайного й інших затриманих, які доводять, що тримали їх саме в “таємній в’язниці” СБУ в Харкові, яка існувала в 2014-2016 роках.
ЯК ЗАМЕСТИ СЛІДИ
Більшість із необміняних і відпущених екс-полонених СБУ не хочуть публічно говорити про своє затримання і згадувати ці події. Кримінальні провадження практично не відкривалися.
“Але процесуальне становище Безкоровайного було кращим, ніж у інших, тому що його дружина домоглася, щоб було відкрито кримінальне провадження. І коли він повернувся, зміг отримати статус потерпілого. Його навіть викликали на допит, де він дав свідчення і розповів у деталях, що і як відбувалося. Але на цьому розслідування було закінчено, і кримінальне провадження закрили”, – розповідає Симоненко.
Коли адвокат спробувала оскаржити закриття провадження, з’ясувалося, що для блокування процесу була використана проста, але ефективна схема: статус потерпілого постановою слідчого поміняли на статус свідка.
“За нинішнім кодексом оскаржити закриття кримінального провадження може або заявник, або потерпілий. Так як він отримав статус свідка, йому треба було оскаржити цей статус, але, щоб оскаржити статус свідка, потрібно, щоб кримінальне провадження було відкрито. Виходить, замкнуте коло”, – каже Симоненко.
Через півроку судових розглядів було скасовано постанову про зміну статусу з потерпілого на свідка. А 12 квітня цього року Апеляційний суд Донецької області відновив розслідування незаконного утримання Безкоровайного в “таємній в’язниці”.
“Тепер слідство має встановити особи людей, які тримали Безкоровайного в “ізоляторі-примарі” більше року без відома адвокатів і родичів. Ми будемо вимагати процедуру впізнання людей по фотографіях, а також участі в слідчих діях у якості свідків інших затриманих”, – зазначила вона.
У ЄСПЛ, куди Безкоровайний готується подавати позов, уже розглядається схожа справа – “Марецький та інші проти України”.
“Усі міжнародні організації, ООН кажуть нам, що ми отримаємо пласт проблем у цій сфері і великі борги за позовами до ЄСПЛ. Адже конфлікти завжди або закінчуються, або заморожуються, а потерпілі залишаються. Ми – правова країна, а не “ДНР” або “ЛНР”, – підкреслює Симоненко.
БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?
Більшість людей, які виводять у публічну площину тему “таємних в’язниць” зазнають осуду через нібито відсутність патріотизму.
“А чим методи, які використовує СБУ, відрізняються від методів, якими користуються в Росії? – каже одна з авторок розслідування про “таємні в’язниці”, журналістка Громадського ТБ Анастасія Станко. – Вся організація приховує, що вона утримувала людей. Вчора це були сепаратисти або люди, які щось говорили по телефону. А завтра – хто це може бути? Невідомо, тому що правила не зрозумілі. Мова не йде про те, що ми намагаємося вигородити людей, які самі не приховують, що скоювали злочини (хоча і не всі з них скоювали злочини). Ми ставимо питання про те, чому цих людей не судили”.
Але і прихильники, і противники подібних дій силовиків сходяться в одному: на четвертому році війни вже час юридично закріпити міжнародні стандарти і передбачений національним законодавством порядок затримання, взяття під варту в умовах воєнного конфлікту, визначити статус людини, затриманої під час проведення конфлікту.
Подібний законопроект тільки розробляється Міністерством юстиції, каже Злата Симоненко, але його необхідно ухвалювати якомога швидше: “У законопроекті передбачається зміни не тільки до Кримінального кодексу, а й до Кримінально-процесуального кодексу по незаконному затриманню осіб під час збройного конфлікту. Там буде опис слідства, процедура міжнародного права і будуть використані традиції міжнародного кримінального процесу. Це дуже важливий законопроект”.
Напевно, ніхто не буде сперечатися з тим, що злочинці повинні бути покарані, і за сепаратизм у тому числі. Однак процедура затримання в умовах воєнного конфлікту, обміну полоненими повинна бути законодавчо врегульована, тим більше на четвертому році війни. Тому що закон, який повертається як дишло за кожної нової політичної системи, легко буде повернути і проти кожного з нас. У будь-який момент.
Тетяна Курманова, Центр інформації про права людини для Цензор.нет
