Час “К”, або Про права людини у проекті нової Конституції
Чи настане після реформ в Україні час “К”, коли українська Конституція буде, нарешті, не декларативним документом, а справді Основним Законом?
З недавнього соцопитування: лише 10% опитаних добре орієнтуються у планах влади змінити Конституцію, 47 — щось про це чули, а 42% — взагалі не в курсі. І лише 5% опитаних знають, які саме зміни готуються до Конституції. Такі невтішні дані соціологічного дослідження, яке провели Фонд “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва і Київський міжнародний інститут соціології. Ще сумніше стає, коли з’ясовується, що більш як половина опитаних (50,4%) зовсім не читала Конституції. А новий її проект мав би містити фундаментальне положення, згідно з яким саме суспільство має контролювати державу.
“Та суспільства в нас немає. У нас є піддані, нещасні, про яких потрібно турбуватися… І в новому проекті Конституції консервуються наші сьогоднішні або навіть учорашні уявлення про те, як має функціонувати держава”, — зауважує Аркадій Бущенко, правозахисник і виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини. Проблема також у тому, що “суспільство не довіряє державі”,стверджує Бущенко. То що ж готують нам законотворці? І якою може бути майбутня Конституція?
Котлети — окремо, мухи — окремо
Щодо проекту Основного Закону, розробленого Конституційною комісією, серед експертів тривають дискусії: який обсяг і яких прав має бути закріплений в Конституції? Соціально-економічні права, а простіше — право на безплатну освіту, медицину, гідну пенсію, що неможливо гарантувати за нинішніх дірок у бюджеті? Чи громадсько-політичні права, коли вільно можна говорити те, що хочеш (свобода слова), те, що думаєш (свобода вираження думки), або, наприклад, реалізовувати виборчі права?
“Справжні” конституції можуть бути лише капіталістичними. Якщо вони якісь інші, то це “фіктивні” конституції, “підробки”. У цьому переконаний Всеволод Речицький, кандидат юридичних наук, доцент Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (Харків), конституційний експерт Харківської правозахисної групи. “У нашій Конституції життя людини записано як суперцінність. Та очевидно, що метою Конституції є вільний стан громадянського суспільства, вільний стан народу — народу, який інвестує в себе, який намагається щось змінити. Це — свобода бізнесу, економічна свобода і, безумовно, політична”, — стверджує Речицький.
До слова, ще на початку 2013 року тривали дискусії, чи необхідно відмовлятися в Конституції від соціальних прав, а точніше — чесно визнати, що вони не можуть бути забезпечені в Україні. “Були такі радикальні пропозиції — взагалі позбутися цих прав, вийти на суто політичні й особисті права”, — пригадує експерт і додає, що всі вони не пройшли. “Хоча сьогодні вже зрозуміло, що, скажімо, років десять Україна не матиме бюджетних можливостей задовольняти вимоги, які викладені як подарунок від держави у вигляді соціально-економічних прав. І з цим ми вже стикнулися…”, — каже Речицький. На його думку, якщо зберегти соціальні права так, як їх закріплено нині, то це буде простим підтриманням ілюзії.
З ним не згоден Володимир Яворський, правозахисник, член правління Української Гельсінської спілки з прав людини. Він каже, що в новій Конституції важливо виділити в окремий розділ громадянські і політичні права, наступний розділ — соціально-економічні права, далі — обов’язки людини. Це три різні за природою інститути, які по-різному регулюються. Яворський пояснює: коли йдеться про громадянські й політичні права, то є досить чіткий критерій законності обмежень прав людини: обмеження може встановлюватись законом, має переслідувати якусь легітимну мету, бути необхідним у демократичному суспільстві. Однак у проекті Конституції немає такої стаціонарної статті, яка визначала б критерії обмеження прав людини.
Що ж до соціально-економічних прав, то тут діє інший підхід — зокрема принцип “обмеження фінансової можливості держави”. “Але важливо, що соціально-економічні права не повинні зменшуватися. Держава їх встановлює у певній мірі і не може відкочуватись назад. Навіть серед соціально-економічних прав є певні засадничі речі, від яких держава не може відмовитися. Наприклад, право на достатній життєвий рівень, який означає свободу від голоду. Тобто якщо людина голодує сьогодні в зоні АТО, бо держава перекрила всі умови нормального там функціонування, то держава й відповідальна за ситуацію на цій території і зобов’язана її вирішувати”, — наголошує Яворський.
Право власності: fata morgana для українців чи реальність?
Ще один суперечливий момент у проекті Конституції, на думку Яворського, стосується права власності. Бо, з одного боку, йдеться про таке собі ідеалізоване бачення цього права. А з іншого, якщо подивитися на практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), то вона не вимагає суворого його дотримання: у Європейській конвенції з прав людини чітко прописано, що людина може бути позбавлена майна в інтересах суспільства.
Експерт пояснює, що в усіх країнах є процедури, коли можна вилучати майно для суспільних потреб. І це майно викуповується часто не за максимальною ринковою ціною. Справи в ЄСПЛ проти Швеції, багатьох скандинавських країн чітко демонструють, що не може бути ціна, яка зовсім не відповідає ринковій, але й людина також не може абсолютно вимагати заявлену нею ціну. Ціну повинен визначати суд. Головне, щоб оспорюване майно справді вилучалося для суспільних потреб. “Для України це ключове, бо в нас часто вилучається майно, яке потім передається в іншу приватну власність. Умовно кажучи, воно викуповується в людей дешевше за ринкову вартість, а потім продається для багатоповерхової забудови приватному власникові. Це не в інтересах суспільства”, — коментує Яворський.
Правозахисник також каже, що у проекті Конституції одні норми суперечать іншим. “Наприклад, в одному пункті йдеться про абсолютність, непорушність права власності, а в іншому — щось на кшталт: “але все-таки можемо в вас щось забрати”, — зауважує експерт і радить законотворцям із цим розібратися.
Під питанням залишається й можливість конфіскації майна. ВУкраїні досі є інститут конфіскації, якого вже немає в жодній з європейських країн. “Її свого часу пробили комуністи, які не давали голосів за новий Кримінальний кодекс, якщо конфіскацію буде задіяно тільки як конфіскацію майна, нажитого незаконним шляхом. Не можна забирати майно в людини, коли не доведено, що вона нажила його незаконно. Якщо майно нажито праведним шляхом, воно має бути невідчужуваним. Так в усьому світі”, — наголошує Речицький і пояснює: є така світова практика — коли майно вилучається для суспільних потреб, то виплачується його ринкова вартість. В Україні ж — балансова. “Це фактично дуже несправедливе відбирання власності. Бо балансові й ринкові ціни можуть відрізнятися й у тисячу разів. Це не по-сучасному. Конституції, які містять ці норми, закріплюють вилучення за ринковими цінами. Це означає, що держава торгується з власниками”, — додає Речицький.
Конституційний експерт наголошує, що право приватної власності “витравлювали” зі свідомості українців. “Коли нас порівнюють з поляками, — каже Всеволод Речицький, — це дуже нечесно, оскільки не враховують того, що Україна зруйнована психологічно, бо десятиліттями, вже скоро сто років, не мала приватної власності, зокрема, на землю. А поляки ніколи не мали колективної власності… Грушевський вважав, що для України власність на землю — це і є її фактична конституція. Хороший земельний закон — це і є конституція України. У нас же немає такого закону і немає приватної власності на землю”.
Потяг до “скрепів”?
Ще однією дражливою темою для законотворців є заборона дискримінації і… місце церкви у проекті Конституції. Всеволод Речицький зауважує, що Україна “якось радикально налаштована” щодо заборони дискримінації. Зокрема, щодо означення шлюбу. І вилучення терміна “шлюб” з проекту закону стало розумним компромісом, переконаний експерт. Занадто дрібне поняття як для Конституції.
Ще одним компромісом на даний момент є зменшення кількості підстав для заборони дискримінації, тобто невключення до них таких “дражливих” ознак, як сексуальна орієнтація і гендерна ідентичність. Проти чого виступає Коаліція з протидії дискримінації, зауважуючи, що дискримінувати не можна за будь-якою ознакою, а не тільки за переліком “привілейованих”.
Крім того, новий проект Конституції, на думку Речицького, більш конфесійно орієнтований, ніж нинішня Конституція. “Правозахисники дуже часто скаржилися, що солдатів-атеїстів примушують ходити на церковні відправи. Свобода релігії, як це записано в чинній Конституції, доповнюється і свободою не сповідувати жодної. А в редакції робочої групи (з розробки нової Конституції. — І.В.) це вилучено. Я виступав проти. Мої зауваження застерігають проти такого поєднання церкви і держави”, — наголошує експерт.
Його доповнює Володимир Яворський, зауважуючи, що у проекті Конституції стаття про свободу релігії суперечить практиці ЄСПЛ. Зокрема, у нас про альтернативну службу йдеться тільки у випадку, коли це пов’язано з релігійними переконаннями. “Та міжнародна практика — однозначна: не тільки релігійні переконання дають право на альтернативну військову службу, а й інші, зокрема пацифістські. Одна з останніх справ проти Вірменії це підтверджує: ЄСПЛ не залишив жодного сумніву, що не тільки релігійні переконання, а й інші мають бути підставами для реалізації права на альтернативну службу. У нашому законодавстві із цим проблеми”, — коментує Яворський.
Де шукати захисту?
На думку конституційних експертів, у нинішньому проекті Конституції немає достатніх механізмів захисту прав людини. “У проекті закону передбачено можливість не тільки запроваджувати посаду уповноваженого з прав людини, а й створювати незалежні органи влади, які покликані захищати те чи інше право. Ці механізми захисту прав людини можна було б викласти в окремій статті. Як на мене, це було б корисно і перспективно. Є багато сфер, де могли би бути спеціалізовані омбудсмени і створені незалежні спеціалізовані комісії, але, на жаль, цього немає”, — коментує Володимир Яворський.
Реальність така, що тільки за минулий рік кількість скарг на порушення прав людини, надісланих до секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, зросла на 50%. Про це каже керівник секретаріату Богдан Крикливенко. У всіх європейських експертів — колег зі Страсбурга і Брюсселя — було чітке бачення: нинішня Конституція не дозволяє створювати нові механізми захисту прав людини в Україні.
Наприклад, щодо доступу до інформації, захисту персональних даних, протидії дискримінації значна частина змін стосувалася наділення додатковими повноваженнями офісу уповноваженого, стверджує Крикливенко. “Україна за масштабом населення — приблизно як Польща. Але в них існує окремий інспекторат захисту персональних даних, де працює близько 150 людей. Чи реально це зробити українському уповноваженому з прав людини? На сьогодні, можливо, так. Та ми говоримо про завтра, про п’яти-, десятирічну перспективу… Тож у Конституції слід чітко прописати додаткові інституції, які мають захищати конкретну галузь права, або закласти можливість створення таких інституцій”, — переконаний керівник секретаріату.
Так, у Великій Британії дев’ять омбудсменів. В українському ж проекті змін до Конституції — лише один. І хоча на сьогодні вдається впоратися з поставленими завданнями, однак пріоритетним залишається формування різних інституцій для захисту певних прав людини — “щоб кожен мав свій фокус і займався своєю справою”. Натомість Всеволод Речицький вважає, що збільшувати кількість органів для захисту прав людини — крок невиправданий. На його думку, важливо, щоб для цього існували громадянські структури. І Конституція надає такі можливості.
Закон як дишло?
Правозахисник Аркадій Бущенко також звертає увагу на ще одну можливу небезпеку: розділ “Права людини” розглядається парламентом і розглядатиметься окремо… від інших розділів Конституції.
“Президент або політичний істеблішмент дивляться на Конституцію як… на сукупність непов’язаних положень. Але ж Конституція є інтегральним цілим! А парламент щоразу торкатиметься одного чи іншого аспекту, не розглядаючи їх у взаємодії. Якщо в березні у парламенті складеться одна політична конфігурація і розглянуть якийсь розділ, а потім складеться інша… Одні приймуть “нацистську” конституцію, а інші — “комуністичну”. На виході можемо отримати зовсім не пов’язані ніякою ідеологією розділи Конституції”, — каже Бущенко.
І пояснює це на прикладі розділу “Правосуддя” і “права на справедливий суд”, яке закріплено в іншому розділі. “Вони абсолютно пов’язані між собою. Та парламентарі розглядатимуть їх окремо. Незалежність і справедливість суду забезпечується настільки, наскільки забезпечується право на справедливий суд”, — наголошує правозахисник.
Бущенко називає ще один небезпечний аспект законотворення — усі проблеми в нас намагаються вирішити авторитарними методами. “Якщо ми не задоволені суддями, ми розуміємо, що за незалежністю суддів треба слідкувати, треба створити якийсь орган, який слідкуватиме за суддями. Потім створити орган, який слідкуватиме за тими, хто слідкує за суддями. Потім створити орган, який слідкуватиме за попередніми… Але цей розділ ніхто не розглядає як розділ для контролю за владою”, — коментує Бущенко. Експертів також непокоїть, що в багато статей нової Конституції “вмонтовано” міжнародні положення “без адекватного осмислення в реаліях сучасної України”.
