Цензура в мистецтві: хто і як намагається їй протидіяти. Частина перша – “Страшний суд”
Українське законодавство дає однозначну відповідь на запитання про те, чи існує в країні цензура. Ні – адже вона заборонена Конституцією. Утім, численні факти свідчать, що обмеження свободи вираження поглядів в Україні все ж є. Зазвичай правозахисники та медіа говорять про цензуру в ЗМІ, проте останнім часом з новою силою постало питання цензури в мистецтві.
Щонайменше з 2012 року в Україні систематично відбувається цензурування культурних заходів і творів на двох рівнях. В одних випадках право на свободу вираження поглядів обмежують представники державних інституцій. В інших же цензура низова, причому роль цензорів здебільшого беруть на себе представники праворадикальних рухів.
У серії публікацій Центр прав людини ZMINA досліджуватиме причини такої цензури, її наслідки, а також способи протидії, до яких вдавалися митці та громадянське суспільство. Починаємо з історії про знищення муралу Володимира Кузнецова “Коліївщина: Страшний суд” у 2013 році.
“ВІДРУБАНИХ ГОЛІВ НЕ ТРЕБА, А ІСУС МАЄ БУТИ НА СЕБЕ СХОЖИЙ”
Уже майже п’ять років Володимир Кузнецов судиться з музейним комплексом “Мистецький арсенал”: художник хоче домогтися, аби знищення його муралу “Коліївщина: Страшний суд” юридично визнали цензурою.
Далекого 2013 року тодішня директорка інституції Наталія Заболотна та куратор мистецьких проектів Олександр Соловйов запропонували Кузнецову долучитися до масштабної виставки “Велике і величне”, приуроченої до святкування річниці хрещення Русі.
На відкриття події чекали гостей найвищого рівня – тодішнього президента Віктора Януковича, патріарха Філарета та митрополита Володимира.
У захопленні від попередніх творів художника, зокрема першої “Коліївщини”, яку 2011 року експозиціонували в PinchukArtCentre, Заболотна та Соловйов виділили під роботу Кузнецова стіну 5х11 метрів.
Попросили, як зауважує митець, “щось” у стилі “Коліївщина: Remanufacture”, побаченої ними у Варшаві в Замку Уяздовському.
– Там, у польському розписі, трансвестит католику та православному голови з тіла провладного капіталіста відрубує: так би мовити, відділяє церкву від бізнесу. Не страшно? Коли в PinchukArtCentre олігархів “мочили” – це одне, вони це з‘їли ще й пораділи, а щодо прицерковної реакції – тут у мене сумніви. Чув, що це церковна виставка. Чи не буде цензури? – перепитав тоді художник в онлайн-листуванні.
– Це не церковна виставка, а міжмузейна. Цілком можна обійтися без конфесійної начинки. Все одно у твоїх розписах головне – мова та форма, а не те, про що вони. Тому вони від початку й неминуче протестні, – відповів Олександр Соловйов.
З останнім Володимир Кузнецов домовився про сюжет майбутнього твору “Страшний суд”, символічний гонорар у тисячу гривень та закупівлю матеріалів і за тиждень до початку виставки взявся до роботи.
Під час особистої зустрічі, за словами художника, Наталія Заболотна озвучила йому свої застереження щодо муралу: хоче, щоб не було відрізаних голів, поменше крові, попросила не зображувати нікого з реальних персоналій, а от Ісус Христос на малюнку Кузнецова, навпаки, мав би бути “на себе схожий”. Радила також надихнутися іншими творами з експозиції.
Як пояснює митець, робота “Коліївщина: Страшний суд” базувалася на поєднанні трьох основних компонентів – сакрального, історичного та сучасного:
“Сакральне полягало у використанні класичного біблійного сюжету Страшного суду, в якому грішники отримують свою кару: здирники, п’яниці, корумповані вельможі та слуги порядку, продажні лікарі, священики та судді, відчуваючи муки і страждання за гріхи, горять у пекельному вогні. Історичний компонент базувався на використанні мотивів із кривавого народного повстання в Україні 1768 року – Коліївщини. Сучасне виражалося шляхом зображення актуальних проблемних тем у суспільстві на 2013 рік: народні протести, резонансні події у Врадіївці, поневіряння заробітчан, корупція та безчинства “слуг народу”.
Утім, до кінця звізуалізувати означені соціально-політичні питання художнику не вдалося.
НЕ МОЖНА СВАРИТИ БАТЬКІВЩИНУ
Напередодні виставки Кузнецов прийшов до “Мистецького арсеналу” закінчити роботу, але його до експозиції не пустили.
Згодом від співробітниць видання ArtUkraine, заснованого Наталією Заболотною і розташованого в приміщенні інституції, митець дізнався, що твір за її наказом замалювали чорною фарбою. Жінка нібито навіть сама взяла до рук малярський валик. Соловйов натомість зауважив: він разом з іншими учасниками кураторської групи годину намагався вмовити екс-директорку змінити своє “істеричне, помилкове та неправильне рішення”. Але марно.
Того ж дня Соловйов і Катерина Стукалова, головна редакторка ArtUkraine, звільнилися.
Серед причин свого вчинку в інтерв’ю “Українській правді” та “Лівому берегу” екс-директорка “Мистецького арсеналу” називала невідповідність роботи концепції виставки та образу релігійних почуттів. А сам факт знищення означила як власний перформанс, у якому виступила проти зухвалості художника.
Крім того, вона наголошувала, що художник не встиг завершити малюнок до відкриття, а також зауважила, що “не можна сварити Батьківщину, як не можна сварити матір”. А Кузнецов, на її думку, зробив саме це.
Олександр Соловйов водночас переконаний, що зображене жодним чином не ображало релігійних почуттів. Адже, як він зазначає в листі на підтримку художника, цей сюжет (зображення грішників у церковних рясах у пеклі) існує ще з четвертого століття, а вже від тринадцятого персонажі світу грішників представлені в мистецьких творах різними соціальними групами, й священниками зокрема.
Крім того, зауважує куратор, Кузнецов попередив, що працює без ескізів, тому надавав аналоги-репродукції роботи, а самі Заболотна та Соловйов постійно спостерігали процес створення муралу.
У своєму блозі для “Лівого берега” Наталія Заболотна наголосила, що переговорами з художником займався сам Соловйов, і остання концепція муралу, про яку їй було відомо, мала зображувати народний суд над міліціонерами, які зґвалтували і ледь не вбили Ірину Крашкову в селищі Врадіївка.
“Заболотна десь писала, що я навмисне хотів образити митрополита Володимира. Що він був хворий, і вона уявила якою буде його реакція, коли він побачить картину, на якій священники з простріленими головами, хоча голови й не прострілені, горять у котлі атомного реактора. Тому й вирішила її знищити”, – пригадує митець.
Йдеться, власне, про згаданий вище блог екс-директорки, де вона зазначила таке: “Я уявила, як митрополита підвозять у візку до цього муралу. Як він – людина, яка особисто допомогла в організації цієї грандіозної виставки, – бачить розстріляних впритул священнослужителів. І вирішила, що не маю права зрадити його таким чином”.
Кузнецов пояснює, що Заболотна зверталася до митрополита Володимира, аби той у свою чергу домовився з Віктором Януковичем про виділення грошей на виставку:
“Гроші нібито виділили, але не перевели. Був острах, що через картину їх так і не дадуть. За свідченнями деяких юристів, які відмовилися вести мою справу, бо дослідили ситуацію через свої зв’язки, Наталії Заболотній зверху наказали знищити твір і взяти відповідальність на себе. Але прямого доказу цього у мене немає”.
Сама Заболотна про своє рішення зафарбувати мурал писала як про емоційне, пов’язане з почуттям морального обов’язку та абсолютно людське.
Слова Кузнецова вона називає абсурдними: “За п’ять років, що минули, я вже не знаю, які ще думки намалює йому уява. Я втомилась коментувати цю ситуацію. До того ж думаю сама подавати позов на Кузнецова через те, що змушена стільки років утримувати адвокатів, хоча виграла суд у трьох інстанціях. Просто для Кузнецова цей випадок – єдиний шанс залишатися в інформаційному полі”.
Наступного дня після інциденту мистецька спільнота прийшла під стіни “Музейного арсеналу” з чорними квадратами та лозунгами проти клерикалізму. Вісьмох учасників цієї акції затримала поліція. Водночас низка художників долучилася до “бойкоту “Арсеналу” від Ініціативи самозахисту трудящих мистецтва, який триває й досі.
Це, каже Кузнецов, мотивувало його більш відповідально підійти до справи: “Солідарність, публічна підтримка, особливо з політичними заявами, необхідна, адже важливо відчувати, що ти дієш не один”. І хоча Наталія Заболотна вибачилася перед художником – сказала, що вчинити інакше, ніж замалювати мурал, не могла, – для нього це стало більше, ніж особистим конфліктом. Митець вирішив вивести на порядок денний проблему взаємовідносин між державною інституцією та митцем:
“Мало людей розуміє, навіщо цим так довго перейматися. Багато кажуть, що я просто піарюсь та хочу грошей. Але вони не вникають у суть того, що права порушені не персонально мої, а так само регулярно порушують права будь-якого художника і порушуватимуть далі”.
ТИСЯЧА ГРИВЕНЬ МОРАЛЬНОЇ КОМПЕНСАЦІЇ
2015 року Володимир Кузнецов, заручившись підтримкою адвокатів з правозахисних організацій, подав позов до Печерського районного суду міста Києва.
Він просив визнати дії співробітників “Мистецького арсеналу” такими, що порушують авторське право, адже художник не зміг зробити відповідної копії твору, бо не знав, що роботу приберуть з експозиції, а тим паче знищать. Йшлось у позові й про те, щоб стягнути з музейного комплексу тисячу гривень моральної шкоди та 121 800 гривень компенсації за порушення майнових авторських прав.
Суд лише частково задовольнив позов. Призначив моральну компенсацію в розмірі тисячі гривень на основі закону про авторське право. Утім, самого факту порушення авторського права не визнав.
Ні апеляційний, ні навіть Верховний Суд рішення Печерського суду не змінили.
Тому у 2017 році Кузнецов звернувся до суду вже з іншим позовом: як діяти далі порадили правозахисники. У ньому йшлося про встановлення факту цензури та відшкодування морального збитку, завданого порушенням конституційної заборони на цензуру, у розмірі 10 тисяч гривень.
Наталію Заболотну ж художник просив зобов’язати спростувати неправдиву інформацію, озвучену нею в інтерв’ю виданню “Українська правда”. Власне, слова про те, що художник з’явився невчасно та виконав не ту роботу, про яку з ним домовилися.
“Заболотна каже, що я прийшов, коли музейний комплекс виставили під охорону. Але в мене є докази від Української державної охорони про те, що вони прийшли пізніше, ніж я з’явився”, – каже Кузнецов.
Водночас того ж року на сайті “Мистецького арсеналу” опублікували заяву, в якій зазначили, що вважають за необхідне ще раз висловити жаль з приводу інциденту:
“В процесі становлення інституції він має стати досвідом на майбутнє, адже акти цензури і вандалізму є неприпустимими”.
Проте це, як пояснив на суді представник інституції, жодним чином не визнання цензури щодо твору Кузнецова, а лише чергова спроба висловити йому підтримку.
Нинішня директорка “Мистецького арсеналу” Олеся Островська-Люта пояснює, що знищення муралу Кузнецова з погляду етичного і професійного можна вважати актом цензури. Але не з погляду юридичного, адже немає відповідної законодавчої норми, яка могла б цей процес описати, тобто відсутнє визначення цензури в мистецькій діяльності.
“Ми пропонували Володі об’єднати сили задля законодавчих змін. Пропонували мирову, але він хотів, щоб ми визнали його претензії без поступок з його боку. Утім, мирову має затвердити орган управління інституції, для чого мають бути поступки обох сторін, щоб держава в особі інституції не зазнала шкоди. Ми готові на всі форми співпраці в юридичному полі та виконаємо будь-яке рішення суду”, – запевняє вона.
Однак сам Кузнецов ці слова заперечує: “Островська пропонувала мені зайнятися законодавчими змінами. Про співпрацю в цьому з “Арсеналом” не йшлося. Крім того, за рекомендацією адвоката Романа Головенка мирову пропонував я. Мої умови мирової – це визнати обґрунтування нашого позову щодо цензури таким, яке не викликає заперечень в “Арсеналу”. Натомість ми спостерігаємо письмові вимоги від інституції до суду скасувати наш позов”.
Адвокат Кузнецова Сергій Барбашин каже, що це перша судова справа, яка стосується цензури в мистецтві в Україні. І хоча такого визначення в законодавстві дійсно не існує, останнє все ж містить низку нормативно-правових актів, які так чи інакше забороняють цензуру.
Врешті Конституція України гарантує людині право на свободу вираження поглядів. Спиратиметься адвокат і на практику Європейського суду з прав людини. Барбашин наводить щонайменше дві схожі справи, в яких суди винесли рішення на користь митців.
“Ми готові й на мирне вирішення питання. Але нам важливо на прикладі “Мистецького арсеналу” підписати правила роботи митців з державними інституціями, які мають стати в нагоді іншим художникам. Адже зараз, як і у випадку з Кузнецовим, будь-які домовленості щодо створення творів відбуваються на словах. Тому потім неможливо визначити, порушені права чи ні”, – резюмує адвокат.
Володимир Кузнецов серед іншого вбачає можливість завдяки своїй справі покласти край сталій практиці, коли авторитарними вказівками зверху, але не спільними колегіальними радами експертів ухвалюють рішення в державних інституціях. Про це він пише у своєму блозі.
Митець упевнений, що, оскільки самі художники аморфні в питанні створення судових позовів, саме його справа може стати прецедентною.
Суд триває досі. У 2018 році позов розділили на два провадження. Перше – щодо визнання факту знищення твору “Коліївщина: Страшний суд” актом цензури та стягнення моральної шкоди. А друге – щодо спростовування неправдивої інформації.
Розгляд останнього по суті відбудеться лише 26 червня 2019 року.
Що ж стосується першого – його суд одразу закрив. Утім, Кузнецов виграв апеляцію, справу передали на продовження розгляду. Із серпня минулого року суд розглядає касаційну скаргу опонентів. У суді кажуть, що процес настільки затягнувся через велику завантаженість суддів.
ПРОДАВАТИ КАРТИНИ, ЩОБ ЗАРОБИТИ НА АДВОКАТА
У те, що виграш у справі Кузнецова допоможе протидіяти цензурі й у інших подібних випадках, вірить співзасновниця організації “Метод фонд” Тетяна Ендшпіль.
Ця організація в межах власного проекту “Про встановлення факту цензури” зібрала кошти на оплату послуг адвоката для митця: продавали картини художників, які жертвували “Метод фонду” свої роботи.
“В Україні є тенденція із зачиненням виставок, зникненням робіт. Усі випадки ми збираємо на власному сайті. Але бачимо, що вони ніяк не вирішуються. Немає жодного кейсу, коли художник зміг захистити свої права”, – розповідає Тетяна Ендшпіль.
Знищення картини Кузнецова вона називає неприпустимим, адже, за її словами, людина без достатньої освіти, компетенції, прав і повноважень не може визначати, що повинно бути присутнє на виставці, а що ні, як це зробила Наталія Заболотна.
Ендшпіль наголошує, що ми живемо в суспільстві, коли порушення прав людини – це загальноприйнята норма, але те, що відбувається в художньому просторі, відбувається тому, що в художників немає достатньо знань, сил і впевненості в собі, щоб чинити організований спротив порушенню своїх прав:
“Ми вирішили, що можемо надати митцям мінімальний об’єм захищеності, інформуючи їх про права. Тому ведемо тематичні радіопередачі. З іншого боку, наша підтримка суду та доведення його до логічного кінця – це спроба вийти з апатії, яка через безкарність охопила мистецький простір”.
Центр прав людини ZMINA, Платформа прав людини, Інститут Масової Інформації та Представництво Freedom House в Україні підтримують право кожної та кожного на свободу думки, слова та вільне вираження своїх поглядів.
