Близько 500 жителів сіл на Київщині утримують у заручниках. Ось що розповідають їхні рідні

Жителів сіл на Київщині тримають у заручниках із зав’язаними очима та примушують копати окопи. Нині, за припущеннями місцевих жителів, у підвалах та заводських приміщеннях утримують близько п’ятиста людей. Серед них й журналіст УНІАН Дмитро Хилюк. 

Свідчення їхніх рідних та очевидців зібрали журналісти Медійної ініціативи за права людини. 

Ілюстрація: МІПЛ

Йдеться про населені пункти Козаровичі, Димер, Гостомель, селище Синяк неподалік Демидова та Катюжанку Вишгородського району Київської області. Їх російські військові окупували у перший день нової хвилі війни проти України.

З перших днів окупанти почали захоплювати місцевих жителів у заручники – переважно чоловіків. У полоні їх тримають увесь цей час – у підвалах, приміщеннях підприємств, ливарному цеху та склозаводі. 

Найпоширеніша причина затримання – знайдені у телефонах місцевих жителів фотографії, відео та дописи у соціальних мережах.

Так, одна з опитаних мешканок Козаровичів повідомила, що її сина затримали ще 26 лютого лише через те, що у нього у телефоні були фотографії дамби:  

Спочатку вони (російські військові. — Ред.) перевіряли меншого сина. У нього у телефоні було фото, як щось горить. Вони накинулись на нього, наставили автомати. Роздягли, почали перевіряти. Потім вийшов старший син, вони переключились на нього. Побачили у телефоні фото дамби. Син пояснив, що працює там. Але вони почали його забирати. Я кажу: куди ви забираєте мого сина? Вони кажуть: “Мать, мы тебе его вернем”. 

Її сім’я вимушено виїхала з села, бо хвилювалися за життя молодшого сина. Але пошуків старшого жінка не полишає. Вона здогадується, де його утримують, але про стан сина нічого не відомо.

Батько ще одного заручника розповів, що його сина затримали 4 березня близько восьмої години ранку. Тоді він був у себе вдома у Димері разом з трьома друзями. Російські військовослужбовці побачили у його телефоні фото російської техніки.

Цих хлопців, які були з ним, почали лякати, стріляли поруч, казали, що вб’ють. Їх трохи потримали і відпустили. А мого сина забрали. Через годину повернулися до будинку, побили всю техніку і поїхали. Знаю, що сина тримають у Димері”, – зазначив чоловік. 

Євген і , який понад десять днів жив у заблокованих Козаровичах, переконаний, що саме завдяки людям, які повідомляли про присутність російської техніки, вдалося уникнути ще більших руйнувань і спалених будинків під час атаки росіян. Він вважає, що деякі місцеві дійсно намагалися повідомити про пересування техніки ворога. За це їх утримують в неволі.

Як каже чоловік, одного його знайомого поневолили через контакт брата зі США:

“Його тримали тиждень, бо думали, що він американський агент” .

За яким принципом російські військові відпускають своїх заручників, невідомо.

Місцеві припускають, що тих людей, у яких дійсно знайшли фотографії російської техніки, продовжують утримувати, аби використати їх для обміну. Зокрема, про це говорили родичам утримуваних самі ж росіяни”, – пишуть журналісти. 

Один зі звільнених заручників, з яким вдалося поговорити журналістам МІПЛ, розповів, що у людей, яких утримують в Димері, постійно зв’язані за спиною руки, а на очах – скотч. До багатьох затриманих заручників застосували силу та примушували копати траншеї та окопи.

Так, мати іншого заручника з’ясувала, що хлопців вивозять “на роботу” до Гостомеля. Там вони проводили до двох діб, потім їх замінювали на інших. Від звільнених в’язнів жінка дізналася, що в її сина пошкоджені обидві руки. Де саме він отримав травми, вона не знає. 

Жителі Козаровичів, пише МІПЛ, стверджують, що військові окупаційних сил постійно здійснювали ротацію. Крім того, окупанти продовжують мародерити, зокрема, забирають автомобілі цивільних людей, оскільки у самих – проблеми з технікою. 

Юрист Української правової консультативної групи Віталій Хекало прокоментував МІПЛ, що усі описані випадки з утриманням цивільних заручників порушують закони і звичаї ведення війни щодо цивільного населення. 

Він зауважив, що справи щодо виконавців можуть бути розглянуті в судах на національному рівні. Справи щодо окремих командирів російської армії, які віддавали накази, — у Міжнародному кримінальному суді або спеціальному трибуналі, якщо він буде створений.