Безоплатна правова допомога як рівний доступ до правосуддя
В Україні запрацювала система безоплатної правової допомоги. Запровадження такої системи як шлях для покращення доступу до правосуддя було прописано ще в Резолюції №1466 Парламентської Асамблеї Ради Європи від 2005 року. 2013 року почали працювати перші регіональні центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги: приймали повідомлення про затримання і надавали адвокатів у кримінальних справах цілодобово та без вихідних усім, хто до них звертався. Проте повноцінно механізм запрацював лише восени цього року. 15 вересня в Києві були представлені перші висновки про роботу системи від представників ПАРЄ. Експерти відзначили, що такий крок є суттєвим досягненням для України та черговою сходинкою до важливої реформи сфери правосуддя.
Що ж являють собою центри безоплатної правової допомоги, і хто може ними скористатися?
ЩО ЦЕ ТАКЕ
Право на безоплатну правову допомогу гарантоване в Україні ще з 1996 року і прописане в Конституції. Зокрема, ст. 12 Конституції України передбачає, що для забезпечення права на захист від обвинувачення і надання правової допомоги під час розгляду справ у судах та інших державних органах з клієнтами повинні працювати адвокати. Проте відповідний закон, що регламентує процес безоплатної правової допомоги, було ухвалено лише 2011 року. В ньому зазначено, що “безоплатна правова допомога — правова допомога, яка гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел”. Там же передбачено, що до системи входять координаційний центр і люди як суб’єкти правової допомоги.
Через такий закон держава гарантує: у разі, якщо у громадян України або в іноземців, зокрема біженців, виникають правові проблеми, вона забезпечить їм безоплатну правову допомогу та юридичні консультації, пояснює експерт Центру політико-правових реформ Олександр Банчук. Це і юридичне зобов’язання, і конституційна функція держави, каже він. Основний “ключик” тут — те, що доступ до питань справедливості та її гарантування не повинні залежати від рівня доходів людини.
ЯК ЦЕ ВИГЛЯДАЄ
Українська система — унікальна, якщо говорити про кількість осіб, які звертаються по цю допомогу, пояснюють експерти. Із 1 вересня ця система діє в кожному районі країни. Це 400 бюро правової допомоги, плюс до цього — 100 місцевих центрів безоплатної правової допомоги на міжрайонному рівні, також 27 (або 25, якщо без урахування анексованих Севастополя і Криму) регіональних центрів допомоги.
“100 місцевих центрів із надання безоплатної вторинної правової допомоги відкрилися одночасно, 1 липня 2015 року. Вони функціонують і зараз у різних містах України. У вересні до них додалися Бюро правової допомоги — мережа точок доступу до безоплатної правової допомоги, правових консультацій на рівні територіальних громад та активного поширення правової інформації. Вони працюють у районних центрах, містах обласного значення”, — коментує Оксана Василяка, директор Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у місті Києві.
Так, у середньому регіональний центр із надання безоплатної вторинної правової допомоги у Києві видає за день близько 20 доручень — таку інформацію надають у самому центрі. Там зазначають: ця цифра може змінюватися, адже можуть відбуватися затримання великої кількості людей. Поки що найбільша кількість доручень, виданих за один день у вересні, — 35, у серпні таких було 50.
“Коли ж говорити про картину в київських місцевих центрах, то за день кожен із них приймає в середньому 15 — 17 людей. Реально ж до центрів залежно від їхнього розміщення звертаються від 8 до 15 людей. Рекордсменом тут буде Перший київський місцевий центр — цього місяця за один день до них звернулися 23 людини. Загалом же, два таких центри розміщені на лівому березі, й ще два — на правому”,— розповідає Василяка.
У ЯКИХ СИТУАЦІЯХ ЦЕ ПРАЦЮЄ
Є щонайменше дві категорії ситуацій, у яких може відбуватися комунікація людей з такими центрами, пояснює Банчук. Перша — пов’язана з будь-якою проблемою, що виникає у людини. Наприклад, проти неї подали позов, або вона хоче вирішити питання зі спадковістю. Вона може звернутися до центру безоплатної правової допомоги в будь-якому районі, запитати юристів, якими можуть бути її подальші дії. Скажімо, підготувати відповідь на позов, самій подати позов або дізнатися, до якої інстанції слід звернутися далі.
“При цьому, коли людина звертається до такого бюро, у неї не перевіряють рівня доходів. Це можуть зробити уже тоді, коли буде вирішено, що потрібно відкривати судове провадження, можуть попросити довідку про доходи клієнта і членів його родини. Бо тоді потрібна перевірка на так званий фінансовий критерій”, — каже Банчук.
Другий варіант взаємодії — коли, умовно кажучи, держава сама приходить до особи. Наприклад, затримують людину на вулиці або навідуються з обшуком, відвідують родичів чи знайомих. Що ж відбувається тоді?
“Будь-який затриманий, оформлений у тому чи іншому підрозділі поліції, зобов’язаний звернутися до місцевого регіонального центру правової допомоги, а тоді протягом години прибуває адвокат. Він включається у процес — від затримання і не більше 72-х годин, передбачених для тримання під вартою”, — пояснює Банчук.
Система побудована таким чином, що спочатку до людини за викликом приходить державний адвокат. Якщо у затриманого є свій — треба оформити письмову відмову від державного. За словами Банчука, попри те, що такі адвокати мають статус “державного”, а державне нерідко асоціюється у людей з низькою якістю надання послуг, тутешні спеціалісти — фахові. Зазвичай це молоді спеціалісти.
Василяка роз’яснює: вони не є штатними працівниками. Центри залучають їх на підставі контракту. Тобто вони виступають партнерами в організації та забезпеченні послуги безоплатної правової допомоги. Такі угоди укладають з адвокатами, які були відібрані на спеціальних конкурсах. На сьогодні таких конкурсів було вісім. Усі інші працівники центрів — фахівці, які мають юридичну освіту й відповідний досвід роботи. Їх беруть працювати до центрів за результатами відкритих конкурсів та співбесід.
ЯКІ РЕЗУЛЬТАТИ
Оцінюючи результати, слід розрізняти регіональні центри та місцеві. Перші надають допомогу всім затриманим, підозрюваним чи засудженим: цим людям має бути надано адвоката автоматично, протягом двох годин після затримання. Або ж, у разі, коли по допомогу звертається сам засуджений, — після його звернення, пояснює Василяка. Місцеві ж центри надають допомогу в адміністративних та цивільних справах.
“За результатами роботи у Києві за перше півріччя 2016 року 45% людей, які зверталися до центрів, підпадали під категорію малозабезпечених, 46% — під категорію людей з інвалідністю. Якщо говорити про вік, то 42% тих, хто звертався, були старшими за 60 років, на другому місці за кількістю звернень — 41% — люди віком від 35 до 60 років”, — розповідає Василяка. Щодо гендерної складової, то відсоткове співвідношення жінок та чоловіків тут практично однакове.
Система безоплатної правової допомоги є ефективною, каже експерт, бо завдяки їй зменшилася, зокрема, кількість випадків застосування незаконного насильства правоохоронцями, кількість незаконних затримань, розірвалися зв’язки між поліцією, органами досудового розслідування, судами, з одного боку, та адвокатами — з другого. Такий прогрес відзначають авторитетні вітчизняні правозахисники.
Нинішні успіхи називають лише проміжним етапом на шляху до повного вдосконалення системи вільного доступу до правосуддя, про що міжнародні експерти зазначили під час представлення звіту про перші результати роботи центрів.
“Будь-яка організація може бути успішною лише тоді, коли вона відкрита до зовнішнього погляду й чутлива до зовнішньої критики”, — зазначив тоді директор координаційного центру з надання правової допомоги Андрій Вишневський. Відтепер готову систему потрібно лише вдосконалювати, щоб якісними безоплатними послугами могли скористатися якомога більше людей.
Гаряча лінія (цілодобово): 0 (800) 213 103.
Офіційний сайт: legalaid.gov.ua.
Олександра Горчинська за підтримки Центру інформації про права людини
