Викрадення дітей, затримання і тортури: Amnesty International зібрала свідчення про воєнні злочини депортації та фільтрації
Російські військові та контрольовані Росією сили примусово переміщували цивільних осіб з окупованих українських територій на території, контрольовані Росією, або до Росії. Під час цього дітей розлучали з батьками. Також українців змушували проходити жорстокі процедури перевірки, відомі як “фільтрація”, що іноді призводило до свавільних затримань, тортур та іншого жорстокого поводження.
Міжнародна правозахисна організація Amnesty International визначає такі дії Росії як воєнні злочини та, ймовірно, злочини проти людства. Свідчення про ці порушення організація наводить у звіті “Тюремний конвой” від 10 листопада.
Представники Amnesty International опитали 88 українців, більшість з яких є жителями Маріуполя, а також Харківської, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. Багато хто з них, особливо мешканці Маріуполя, розповідали про примусові умови їхнього утримання. Це означало, що вони практично не мали жодного вибору, окрім як поїхати до Росії чи інших окупованих Росією територій.
Фото: Getty ImagesКатування під час процедури “фільтрації”
Дослідники зазначають, що з початку загарбницької війни проти України, яка сама по собі є міжнародним злочином, російські військові вчиняли невибіркові напади на мирних жителів, що призводило до великої кількості смертей та роз’єднання сімей. При цьому вони не виявляли жалю та співчуття ні до кого, навіть дітей.
Тактика примусового переміщення та депортації, до якої вдається Росія, є воєнним злочином, заявляють в Amnesty International. Там також переконані, що це має бути розслідуване як злочин проти людства.
Дослідники організації задокументували випадки примусового переміщення або незаконної депортації представників окремих груп, включаючи дітей, людей похилого віку та людей з обмеженими можливостями на окуповані Росією території або до Росії. Одну жінку під час фільтрації розлучили з її 11-річним сином, затримали та не дали возз’єднатися ним. Це є явним порушенням міжнародного гуманітарного права.
Люди, затримані під час “фільтрації”, повідомили Amnesty International про те, що їх піддавали тортурам та іншим формам жорстокого поводження, включаючи побиття, електрошок та погрози страти. Також їм не давали їжі та води, а багатьох утримували у переповнених приміщеннях з небезпечними умовами перебування.
Наприклад, 28-річного колишнього поліцейського Максима, який втік із Маріуполя до Володарського (окупована частина Донеччини), представники так званої “ДНР” тримали разом з його дівчиною в школі, поки вони очікували на “фільтрацію”. 29 березня вони відвели Максима до відділку міліції, де протягом тривалого часу допитували про його минуле в поліції та про українських військових.
Він розповів Amnesty International, що його раз за разом били:
“[Чоловік у формі] вдарив мене кийком по ногах. Він почав кричати: “Давай, швидко, кажи мені все” – та вдарив мене по плечу. А потім знову по спині… Він натягнув мені на голову білий пакет та перекрив доступ повітря… Один [із чоловіків] сказав: “Відведемо його на поле і потім уб’ємо”.
Максима вивезли до Росії. Коли він намагався поїхати з Росії до Естонії, на кордоні його зупиняли двічі, допитували сім годин та казали повертатися в Росію й подаватися на громадянство. Згодом йому вдалося залишити країну через Білорусь.
Примусова депортація з Маріуполя
На початку березня 2022 року південно-східне місто Маріуполь було повністю оточене російськими військами. Це унеможливило евакуацію. Місто зазнавало майже безперестанних обстрілів, а мирні жителі не мали доступу до водопостачання, обігріву та світла. Крім того, мали обмежений доступ до їжі та медикаментів.
У середині березня тисячі людей змогли евакуюватися з міста до територій, що контролювалися українським урядом, зокрема до Запоріжжя. Тут усе залежало від того, чи мали мешканці міста власну автівку та у якому районі вони проживали. Однак після окупації міста Росією деякі цивільні були примусово переміщені до контрольованих нею районів, що позбавляло їх будь-якої можливості виїхати з міста. Цивільні, опитані представниками Amnesty International, розповіли про те, що їх змушували виїхати до “ДНР” на евакуаційних автобусах.
33-річна Мілена розповіла Amnesty International про свою спробу виїхати з Маріуполя:
“Ми питали про евакуацію, а також про те, куди можна поїхати… Мені [російський солдат] сказав, що можна поїхати лише до ДНР чи Росії”. Іншу дівчину, яка запитала про можливість евакуації до України, військовий перебив і сказав: “Якщо ти не поїдеш до ДНР чи РФ, ти залишишся тут назавжди”.
Чоловіка Мілени, колишнього українського морського піхотинця, затримали під час перетину кордону з Росією та досі не звільнили.
Примусове переміщення дітей та інших груп ризику
Міжнародне гуманітарне право забороняє примусове індивідуальне або масове переміщення мешканців окупованої території в межах цієї території чи за її межі. Водночас у кількох випадках дітей, які виїжджали без батьків чи інших опікунів на контрольовану Україною територію, зупиняли на російських блокпостах і передавали під опіку підконтрольній Росії владі у Донецьку.
Як зазначалося вище, під час так званої “фільтрації” 11-річного хлопчика розлучили з матір’ю, що є порушенням міжнародного гуманітарного права. Російські військові затримали хлопчика та його матір на маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча у середині квітня.
“Вони відвели мою маму до іншого намета, де її допитували… Мені сказали, що мене заберуть від мами… Я був шокований… Вони нічого не сказали про те, куди моя мама їде… Відтоді я не отримував від неї звісток”, – розказав хлопчик представникам Аmnesty International.
У звіті також йдеться про примусове переміщення до Донецька 92 мешканців маріупольського інтернату для людей похилого віку та осіб із інвалідністю №2. Як повідомляють офіційні українські представники, підопічні інтернату досі в Донецьку, так само як і всі підопічні іншого маріупольського інтернату.
Amnesty International задокументувала декілька випадків переміщення осіб похилого віку до закладів у Росії або на окуповані Росією території після полишення ними їхніх домівок. Подібна практика порушує права цих людей та ускладнює їхній виїзд з Росії або возз’єднання з членами їхніх родин в Україні або інших країнах.
У Росії декого з цих людей намагалися змусити подати заяву про набуття російського громадянства або не надавали можливості вільно переміщуватися. Більше того, Росія спростила процедуру набуття дітьми, які нібито є сиротами або позбавленими батьківського піклування, а також людьми з обмеженими можливостями, російського громадянства. Це мало б посприяти усиновленню цих дітей російськими сім’ями, що є порушенням міжнародного права.
Незаконно депортуючи та примусово переміщуючи цивільних осіб, у тому числі дітей, Росія вчинила злочин проти людяності, наголошують в Аmnesty International.
Жорсткі перевірки, затримання та тортури
Цивільні особи з України, які були перевезені на окуповані Росією території чи до Росії, зазвичай змушені проходити жорсткий процес перевірки під час в’їзду до “ДНР”, перетину кордону з Росією, а також під час виїзду з Росії до третіх країн. Цей процес порушує їхнє право на приватність і фізичну цілісність.
У “фільтраційних” пунктах російські чиновники фотографували людей, брали у них відбитки пальців, перевіряли їхні телефони, а також змушували деяких чоловіків роздягатися до пояса та довго їх допитували (зокрема, про політичні погляди та позицію стосовно війни).
Amnesty International задокументувала сім випадків, коли люди зазнавали тортур та іншого жорстокого поводження під час ув’язнення. Це стосувалося,зокрема, 31-річної жінки, 17-річного хлопця та п’ятьох чоловіків у віці 20–30 років. Трьох із затриманих чоловіків відпустили. Доля інших людей досі невідома, навіть рідні не володіють інформацією про їхнє місцезнаходження та підстави для затримання.
До цього звіту також ввійшли два випадки із свавільним затриманням: в одному йдеться про 17-річного хлопця, якого безпідставно затримали та катували в Ізюмі, в іншому – про 43- річного вчителя з Запорізької області, якого викрали та вивезли до Росії. Проте в обох випадках це не було наслідком процедури “фільтрації”.
31-річного Віталія затримали 28 квітня, коли він намагався виїхати з Маріуполя на евакуаційному автобусі. Після того, як російські солдати заявили, що у нього проблеми з документами, його змусили сісти в автобус разом з кількома іншими чоловіками. Його відвезли до Докучаєвська – міста неподалік від Донецька – і посадили до камери з 15 чоловіками, після чого повели на допит.
“Вони зв’язали мені руки скотчем, одягли пакет на голову та обв’язали скотчем шию… Потім сказали: “Розкажи нам, де ти служиш? На якій базі?” [Коли я сказав, що я не є військовим] мене почали дуже сильно бити по нирках… Я стояв на колінах, а вони мене били ногами. Після цього вони відвели мене до гаража і сказали: “І так буде щодня”, – розповів Віталій представникам Amnesty International.
Amnesty International задокументувала інші випадки порушення прав людини, такі як насильницькі викрадення, а також воєнні злочини, такі як незаконне ув’язнення, катування та негуманне поводження.
20-річного студента з Азербайджану Хусейна затримали під час евакуації з Маріуполя до Запоріжжя в середині березня і протримали майже місяць. Його звинуватили у тому, що він український військовий, і побили під час допиту.
“Один із солдатів сказав: “Він не буде так говорити. Принеси електрошокер”… Вони обкрутили два дроти навколо великих пальців на ногах і почали бити мене током… Били неодноразово… Я втратив свідомість. На мене вилили відро води, і я знову прийшов до тями. Я не міг більше терпіти, я просто сказав: “Так, я солдат”. Мене продовжували бити, я впав зі стільця, а вони підняли мене. У мене з ніг текла кров”, – розповів Хусейн.
Йому погрожували стратою, застосовували до нього фізичне насилля та били током щодня. Катування припинили лише за декілька днів до його звільнення — 12 квітня.
“Росія та контрольовані Росією сили повинні негайно припинити насильницькі дії щодо затриманих”, — заявила генеральна секретарка організації Amnesty Internationa Агнес Калламар.
В організації також закликали Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду та інші відповідні органи розслідувати ці жахливі злочини, у тому числі проти жертв із груп ризику. Усі відповідальні за депортацію та примусове переміщення, а також тортури та інші злочини, вчинені під час фільтрації, згідно з міжнародним правом мають постати перед правосуддям.
