“30 років тому було важко уявити, що ромська жінка може створити організацію”: активістка Юлія Кондур про важливість жіночого лідерства
Зважаючи на складні реалії повномасштабної війни та соціальні зміни в Україні, питання захисту та підтримки вразливих груп населення, зокрема й ромської спільноти, стає ще актуальнішим. Особливо важливою є роль ромських жінок, які не тільки долають виклики війни, але й активно впливають на розвиток своїх громад, відстоюючи їхні права та інтереси.
ZMINA поспілкувалася з Юлією Кондур, громадською активісткою, мисткинею, засновницею і президенткою ромського жіночого фонду “Чіріклі”.
Про важливість освіти для ромських дітей і молоді, розвиток ромського жіночого руху, труднощі, з якими стикаються ромські жінки сьогодні, а також про те, як їхня активність і стійкість допомагають відновлювати країну, – далі в інтервʼю.
Юліє Дмитрівно, розкажіть, будь ласка, як ви особисто прийшли до громадської діяльності? Що стало тим поштовхом, який багато років тому спонукав вас заснувати Асоціацію ромів Ізмаїла?
Ідея створити Асоціацію ромів прийшла давно – ще тоді, коли ми з чоловіком, Анатолієм Федоровичем Кондуром, займалися хореографією та музикою. Це наша професія, і вже тоді я думала, як за допомогою хореографії та культурних програм допомогти ромським дітям інтегруватися в сучасне суспільство.
В Ізмаїлі, де ми жили, багато ромських дітей не відвідували школу, були змушені жебракувати, іноді навіть порушували закон. Це була серйозна проблема. У місті було близько 100 ромських сімей, багато з них багатодітні. Мене хвилювала ця ситуація, і разом з чоловіком ми хотіли щось змінити.
Мій чоловік, як син барона, мав авторитет серед ромів, що дуже допомагало в нашій роботі. Люди зверталися до нас по пораду та підтримку. Анатолій особливо переймався долею дітей, навіть вечорами сідав на велосипед і їздив містом, щоб переконатися, що підлітки не залишилися на вулиці до пізньої години, і хвилювався, щоб їх ніхто не образив.
Коли я дізналася з газети, що можна створювати недержавні організації та отримувати для цього приміщення, це стало для мене поштовхом. Ми хотіли створити центр, де могли б працювати не лише з дітьми, а й з їхніми мамами. Ситуація була дуже складною, як, наприклад, зараз на Закарпатті.
Нам вдалось отримати приміщення від місцевої адміністрації, хоча всі витрати лягли на наші плечі. Це був непростий шлях, але для нас було важливо допомогти ромській спільноті. Власне, так ми й відкрили перший на той час ромський центр і дошкільну підготовку для ромських дітей.
У нас була перша ромська недільна школа в Україні. Там ми сім років працювали з родинами – проводили заняття для дітей і залучали їхніх матерів до активного життя громади. З цього і почався активний розвиток нашої роботи.
Завдяки цьому багато дітей почали відвідувати школу. На вихідних вони приходили до нашого центру, де ми навчали їх основ професій, наприклад куховарства, а також ромської, української та англійської мов. Один з наших вихованців потім закінчив заклад вищої освіти, став шеф-кухарем і зараз, якщо я не помиляюся, навіть працює на річкових круїзах. Ми дуже пишаємось і спортсменом Степаном Чеботарем, який відкрив власну школу та безоплатно тренує дітей з малозабезпечених родин.
Коли ми переїхали з Ізмаїла, тамтешня ромська спільнота практично залишилася без підтримки. Люди казали, що їм бракує того захисту, який ми їм надавали. Проте наша робота дала важливі результати: ми змогли змінити ставлення до освіти, допомогли багатьом дітям знайти свій шлях і продемонстрували, що ромська громада може розвиватися та адаптуватися в суспільстві.
Асоціація ромів Ізмаїла за час свого існування реалізувала чимало важливих ініціатив, що мали значний вплив на місцеву громаду. Серед ваших проєктів є ті, які ви вважаєте найбільш знаковими та впливовими? Чи могли б ви детальніше розповісти про такі ініціативи: які проблеми вони розв’язували, як це вплинуло на громаду та чого вам вдалося досягти?
Один з найбільш важливих та потужних проєктів стосувався виплат постраждалим від нацизму – тим, хто пережив Голокост. Ми працювали разом з іншими організаціями по всій Україні – їх було 17. Збирали й документували ці історії, і вже через п’ять років завдяки співпраці з міжнародними організаціями та американськими судами вдалося забезпечити фінансову допомогу нашим ромам через швейцарські банки. Це була серйозна робота на державному та міжнародному рівнях, і, слава Богу, люди отримали цю підтримку. Відтоді програми лише додавалися, і, що важливо, вони працюють і сьогодні.
Ще один важливий проєкт, який мене особисто дуже зацікавив, – це програма підтримки ромських жінок. Як ми знаємо, у нашій культурі жінки часто перебувають під впливом традиційних поглядів: бути мамою – це їхня головна роль, а професійний розвиток залишається на другому плані. Це, на жаль, часто схоже на ситуацію в багатьох східних країнах.
Але на власному сімейному досвіді я і мій чоловік показали, що можна жити по-іншому. Ми стали прикладом для багатьох ромських сімей. Це було дуже важливо, адже в нашій громаді, зокрема в Бессарабії, де ми всі були практично як одна родина, почали дослухатися до нашого досвіду. Тамтешні роми зверталися до нас, шукаючи поради та підтримки, адже це було щось нове для них.
Ви стояли біля витоків ромського жіночого руху в Україні та заснували першу міжнародну організацію такого типу – ромський жіночий фонд “Чіріклі”. Часто бути першими в чомусь доволі складно, але цікаво. Як це було для вас?
Знаєте, коли робиш хороші справи для інших, ти не чекаєш похвали чи вдячності. Ти просто робиш добро, бо відчуваєш, що це потрібно. Можливо, саме тому, коли ми почали працювати в Одеській області, ми не думали, що на нашому шляху будуть якісь труднощі чи недовіра. Це був лише перший крок на шляху до великих змін, і все стало можливим завдяки підтримці нашої родини та громади. Все почалося з першої ромської жіночої конференції, яку ми провели разом з Радою Європи. Після того ми почали розвивати програми для жінок. Звичайно, було складно, було багато спротиву з боку лідерів-чоловіків. Утім, з часом вони стали нашими партнерами.
Раніше наша організація не мала юридичного статусу. Коли пішов мій чоловік, я зрозуміла, що не можу продовжувати працювати в межах асоціації, яка функціонувала під його егідою. Тому ми вирішили створити міжнародний жіночий фонд “Чіріклі”. Чому саме жіночий? Я хотіла об’єднати жінок, дати їм можливість не лише отримувати допомогу, а й ставати лідерками. Адже на той час було важко уявити, що жінка може бути активісткою, і тим паче – що вона може створити організацію.
Початок був нелегким, але поступово ми працювали над роботою в громадах, будували діалог з органами влади та міжнародними організаціями. 75 жінок та чоловіків пройшли навчання з медіаторства. Насправді результати діяльності медіаторів просто неможливо описати. Сьогодні саме вони найголовніші партнери багатьох ромів, лікарів, соціальних фахівців, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.
Я виросла в традиційній ромській родині, де жіноча роль здебільшого зводилася до турботи про сім’ю. Але я прагнула змінити це. Я хотіла, щоб мої діти мали освіту, не стикались із дискримінацією, щоб вони могли реалізувати себе. Я пройшла через багато труднощів, через нетерпимість і несправедливість.
Мені боляче згадувати, як мою доньку Капітоліну цілий рік ігнорували вчителі, не викликали її до дошки. І це було саме через її етнічну належність. Директор школи не зміг пояснити, чому мою дитину ігнорували. І через дискримінацію вона змушена була змінити школу. Але попри все вона закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка, здобула кілька вищих освіт. Такі випадки дискримінації, на жаль, існують і сьогодні, але ми намагаємося давати цьому раду.
Наприкінці 2024 року ромському жіночому руху виповнилося 30 років. Як ви оцінюєте цей шлях? Як залучення жінок до активізму загалом вплинуло на життя ромської спільноти в Україні і яку роль у цьому відіграв фонд “Чіріклі”?
Об’єднання ромських жінок на початку 1990-х років мало великий вплив не лише на самі ромські організації, але й на їхні родини та громади загалом. Ромський жіночий рух – це певна організація суспільної діяльності ромських жінок, спрямована проти дискримінації, за утвердження рівноправ’я та рівності у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Однак на практиці започаткування ромського жіночого руху дало значно ширший результат. Його трансформація відбувається і сьогодні, надаючи силу всім ромським організаціям нашої країни.
Ми провели перші дослідження про ранні шлюби, доступ ромських дівчат до освіти, роль жінок у громадах, доступ до соціальних та медичних послуг, про випадки дискримінації в Україні. Все це допомогло побудувати програми, спрямовані на розв’язання проблем ромських громад. У 2003 році ми вперше з Комітетом Верховної Ради України з прав людини провели Комітетські слухання щодо становища ромів в Україні. Це було надзвичайно важливою подією для нашої громади та України.
Одним з наших ключових досягнень стало те, що наш фонд першим серед ромських громадських організацій почав писати тіньові звіти до ООН, Ради Європи та ОБСЄ. Ми порушували питання дискримінації на міжнародному рівні, скеровували скарги та відстоювали права потерпілих як на національному, так і на міжнародному рівнях. Ми продовжуємо здійснювати постійний моніторинг дотримання прав ромів і сьогодні.
Важливим кроком для нашої спільноти стало затвердження у 2003 році Ромської державної програми – Програми соціально-духовного відродження ромів України на період до 2006 року. Вже тоді ми наголошували на необхідності її ефективного виконання. Завдяки спільним зусиллям вдалося розробити та ухвалити Ромську стратегію у 2013 році. Крім того, фонд “Чіріклі” ініціював створення секретаріату з координації роботи міжвідомчої робочої групи, яка займалася виконанням плану заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції ромської національної меншини в українське суспільство на період до 2020 року.
Ми також забезпечили участь п’ятьох ромських представників у цій групі, двоє з яких – жінки. Можливо, сьогодні це звучить, як цілком природні речі, але в ті часи це коштувало титанічних зусиль, і ми вдячні партнерам – Раді Європи, ОБСЄ та фонду “Відродження”, які разом з нами працювали над цим.
Хочу наголосити й на важливості створення майданчиків для діалогу між ромськими громадами, органами влади та громадськими організаціями. Це сприяло залученню ромів до процесів ухвалення рішень та реалізації державної політики в умовах війни. Зокрема, “таск форс” (робоча група для просування прав ромських жінок) забезпечила ефективну координацію між державними структурами та представниками громадянського суспільства.
Підсумовуючи, можна сказати, що ми також підтримали створення багатьох організацій, серед них – і жіночі ромські організації, і молодіжні. Ромська спільнота поступово змінюється, і ми бачимо, як багато ромських жінок і чоловіків починають відігравати активну роль у політичному житті. Це лише початок, і ми будемо продовжувати працювати над тим, щоб наші люди мали можливість бути представленими на всіх рівнях – від місцевих виборів до державної політики.
Хоча ми є жіночим фондом, наша діяльність спрямована не лише на підтримку жінок, але й чоловіків та ромських громад загалом. У наших заходах завжди дотримується гендерний баланс, і чоловіки активно долучаються до роботи. На жаль, через повномасштабну війну багато людей змушені були виїхати, але ми продовжуємо підтримувати з ними зв’язок та працюємо як в Україні, так і за її межами. Завдяки великому досвіду та взаємоповазі з партнерами наша організація будує ефективну співпрацю. Ми відкриті до діалогу і готові надавати допомогу всім, хто звертається, незалежно від часу доби.
Ви зробили багато для того, щоб молодь і наступні покоління ромів могли знати, цінувати та пишатися своїм корінням. З огляду на це мені цікаво почути вашу думку про роль ромських жінок у цьому процесі. Як, на вашу думку, вони сприяють збереженню культури, традицій та ідентичності?
Багато наших жінок, особливо доросліших, дуже обережно ставляться до того, як молодь сприймає традиції. Ромські громади розвиваються, молодь дедалі більше здобуває освіту, і деякі наші традиції теж оновлюються. Ми разом з партнерськими організаціями та медіаторами активно працюємо над тим, щоб донести важливість збереження рідної мови. Ми робимо великий прогрес у розробленні ромської абетки, що є важливим кроком у збереженні нашої культури.
Мова – це основа нашої культури. Вона є наріжним каменем нашої культури та важливим елементом соціальної інтеграції в Україні. Тому ми докладаємо багато зусиль для впровадження ненав’язливих освітніх програм, спрямованих на збереження мови та ідентичності. За останній рік ми підтримали відкриття Ромського молодіжного центру в Кіровоградській області, освітній центр у місті Суми та заходи на підтримку ромських дітей та молоді.
Ми продовжуємо працювати з громадами та спільнотами по всій Україні. Як організація ми є частиною Ради національних спільнот України й у межах цієї асоціації будемо проводити більше заходів, щоб разом з іншими національними спільнотами навчати інших поважати й цінувати одне одного. Це важливо для національної єдності в Україні, адже ми – велика багатонаціональна країна.
Окрім питань культури, ми сьогодні багато говорили й про освіту. Ви погоджуєтеся з тим, що це дуже актуальне і гостре питання сьогодні?
Так, безумовно. Зараз ми бачимо, як ромські діти вже відвідують дитячі садочки, навчаються, займаються танцями, хореографією. Ми відкриваємо освітні центри, поки що підтримуємо їх власними силами, але прагнемо, щоб це стало спільною роботою з державними структурами.
Важливо, щоб наші діти мали можливість навчатися з раннього віку – дошкільного – і продовжувати надалі аж до вищого рівня освіти. Ми також плануємо подати владі пропозицію щодо квот на навчання для ромських дітей в університетах, щоб вони мали можливість здобути вищу освіту.
До того ж програми фонду “Відродження” завжди були та залишаються надзвичайно важливими для розвитку освіти ромських дітей. Саме завдяки їм багато наших дітей змогли здобути вищу освіту, що стало суттєвим кроком уперед для всієї нашої спільноти. Я безмежно вдячна цій організації за таку підтримку.
Упродовж багатьох років фонд “Чіріклі” відіграє важливу роль у підтримці ромської спільноти, особливо в кризові моменти. Повномасштабна війна, без сумніву, принесла нові виклики для багатьох людей, зокрема й ромів. Хотілося б дізнатися більше про ваш досвід: як організація долає ці виклики, які постали перед ромами під час війни?
Як не крути, війна у багатьох питаннях стала переломним моментом. Коли вона розпочалась у 2014 році, наша організація одразу долучилася до допомоги тим, хто цього потребував: евакуація, надання продуктів, води, одягу. У лютому 2022 року ми були одними з перших, хто адаптував усі наші програми й почав надавати допомогу людям, зокрема житло, евакуацію, продовольство, а також інформаційні послуги. Ми безмежно вдячні нашим фінським партнерам, які оперативно відгукнулися на наш запит.
З часом ми відкрили шелтери для ромських жінок, але нині приймаємо там усіх, хто потребує допомоги. Ромський жіночий фонд із початку повномасштабної війни почав працювати в нових умовах: підтримка переселенців, швидка реакція на постійні виклики, але водночас продовження адвокації на національному та міжнародному рівнях. На міжнародних майданчиках ми багато говоримо про наслідки війни та потреби людей.
Сьогодні увага “Чіріклі” зосереджена на підтримці ромських громад, які постраждали внаслідок бойових дій. Ми забезпечуємо їхні базові потреби через мережу ромських посередників, яка залишається важливим інструментом для рівного доступу до гуманітарної допомоги, медичних послуг, а також для отримання документів і захисту прав внутрішньо переміщених осіб.
Ми також активно працюємо над розвитком професійної освіти для ромських жінок, що допомагає їм здобувати нові навички та інтегруватися в економіку в умовах війни. У межах проєкту “Сила ромських жінок” 500 учасниць здобули професійну освіту з наданням стипендій.
Крім того, наша команда займається документуванням порушень прав ромів, спричинених війною, а також висвітлює роль ромських чоловіків у безпосередньому захисті України. Ми продовжуємо реалізовувати гуманітарні та соціальні програми, щоб допомогти ромам упоратися з наслідками війни та відновити свої громади.
Медіатори і медіаторки на місцях узяли на себе величезну відповідальність, допомагаючи і армії, і місцевим ромам, і ромам-ВПО. Це неймовірно важко. Наприклад, у Запорізькій області вони приїздили й надавали допомогу людям, які жили на лінії бойових дій під обстрілами. Вони працюють там і досі попри ризики, які існують у прифронтовому місті.
Ці люди надзвичайно сильні. Вони не залишили свої домівки, місця компактного проживання, а продовжують працювати: в Одесі та на Одещині, у Кропивницькому, на Чернігівщині, Сумщині, у Запоріжжі, Луцьку, Вінниці, на Закарпатті. Також багато ромів пішли на фронт. Ми підтримуємо їх, плетемо сітки, відправляємо допомогу.
Важливо, що жінки також відіграють центральну роль під час війни й відіграватимуть під час відновлення країни. Хочу сказати ще таке: усі українці зараз працюють – хтось на фронті, хтось у тилу. Ми всі разом наближаємо перемогу.
Ваша розповідь про життя ромської спільноти під час війни вражає, адже така стійкість і активність є справжнім прикладом для багатьох. На чому, на вашу думку, потрібно зосередити особливу увагу сьогодні?
Я не хочу заглядати занадто далеко, але вже зараз ми маємо конкретні плани. Насамперед ми будемо відновлювати країну разом з усім народом України – це наш пріоритет. Ми також зосередимося на освіті, особливо для дітей, адже це фундамент для майбутнього. Освіта дає людям можливість змінювати своє життя.
Крім того, ми будемо працювати над тим, щоб ромські лідери – як чоловіки, так і жінки – обіймали важливі посади на державному рівні. Наразі таких лідерів майже немає, і це велика проблема. Я бачу, як представники ромської спільноти в Європі працюють у міжнародних організаціях, міністерствах, парламентах, школах. Ми також прагнемо досягти такого рівня.
На завершення хотілося б дізнатися, що в роботі вас найбільше надихає?
Якщо людина каже: “Ти допомогла мені вилікувати близьку родичку” – або просто дякує за конкретну допомогу, наприклад за те, що хтось отримав паспорт або що в поселенні з’явилося світло, я думаю: “Я ж на правильному шляху. Я хочу, щоб іншим було добре”. І це дає сили. Ти розумієш, що робиш щось значуще.
Для мене важливо бачити, що всі програми та можливості, які ми створили за 30 років роботи, сьогодні активно використовуються молодими людьми, і вони навіть не розуміють, що колись усе було інакше.
Звичайно, не все ідеально, є ще дуже багато проблем, над розв’язанням яких потрібно працювати, але разом ми все побудуємо і відновимо нашу країну. Головне, щоб був мир і взаєморозуміння між людьми.
