11 років несвободи та репресій: як рівень прав людини в окупованому Криму прямує до нуля
Загальний стан ситуації з правами людини в тимчасово окупованому Криму був і до повномасштабної російської агресії важким та погіршувався з року в рік. Але аналіз згортання прав і свобод після 24 лютого 2022 року дозволяє стверджувати, що на півострові відбулося запровадження режиму справжнього терору проти місцевого населення.
Які події, цифри та тенденції у сфері прав людини царюють на тимчасово окупованій території – читайте в оглядовому матеріалі до Дня спротиву окупації Криму.
“Спекотніше” за Еритрею
За останніми оцінками Freedom House, які вивчають фактори дотримання політичних прав і громадянських свобод у різних (зокрема, невизнаних) регіонах, Крим знизився з 4 до 2 балів зі 100 можливих. Тобто, згідно з рейтингом, зараз на цій території стало менше свобод, ніж у Північній Кореї чи Еритреї.
Такі висновки не схожі на перебільшення, оскільки майже щодня українські правозахисники фіксують чергові воєнні злочини, злочини проти людяності та інші порушення прав людини з боку окупаційної влади щодо цивільного населення окупованого півострова. Зазначимо лише наймасштабніші та найнебезпечніші з них.
Насильницькі зникнення
Серед тенденцій, що викликають одне з найбільших занепокоєнь, є поширення і, так би мовити, нормалізація практики насильницьких зникнень. Йдеться про десятки випадків на рік. Іноді це закінчується лише важкими багатогодинними допитами в підвалі ФСБ. Як це сталося минулого року з редакторкою кримськотатарського дитячого журналу “Арманчыкъ” 61-річною Едіє Муслімовою, якій довелося протягом 36 годин без відпочинку давати пояснення в межах перевірки анонімного повідомлення.
Водночас доля щонайменше 14 кримчан, викрадених від початку повномасштабного вторгнення і до зникнення яких встановлено причетність російських силовиків, уже довгий час залишається невідомою. Особливої уваги заслуговує той факт, що серед викрадених осіб вісім жінок. Поліція не проводить ефективних розслідувань цих злочинів, прокуратура не бачить у цьому порушень, а ФСБ повідомляє, що її слідчі не розслідують кримінальних справ проти цих осіб.
Цивільні полонені
Про деяких з цих викрадених осіб правозахисники знають, що вони утримуються без зв’язку із зовнішнім світом в окремому слідчому ізоляторі ФСБ, який ще називають “двійкою”, або СІЗО-2 Сімферополя. Саме сюди після початку повномасштабного вторгнення масово переводили викрадених на окупованих територіях Херсонської та Запорізької області цивільних осіб. Правозахисникам вдалося поіменно встановити більш ніж 150 волонтерів, журналістів, активістів, керівників місцевих громад та просто патріотично налаштованих громадян, яких ув’язнили в СІЗО-2 Сімферополя без звинувачень, без строків перебування під вартою і без будь-якого зв’язку з рідними чи адвокатами.
Відомо, що умови утримання у “двійці” є нелюдськими через систематичне побиття та катування цивільних полонених, а також продумані моральні приниження, які мають на меті психологічно зламати арештантів. Так ув’язнених готують до “співпраці” з ФСБ, представники якої поступово фабрикують кримінальні справи проти викрадених українців. Але, за оцінками правозахисної ініціативи “Крим.Пошук”, щонайменше 105 осіб уже третій рік перебувають у неволі без жодних звинувачень. Як, наприклад, голова Голої Пристані Олександр Бабич.
Шпигуноманія
Тих, кому, так би мовити, “пощастило” все ж стати фігурантами кримінальних справ, найчастіше російські силовики звинувачують у шпигунстві, державній зраді або тероризмі. Наприклад, нещодавно окупаційний суд ухвалив вирок Анні Єльцовій, студентці з Херсона, яку викрали в грудні 2022 року і майже два роки тримали в Сімферополі в повній ізоляції. Два тижні тому її визнали винною в шпигунстві й позбавили волі на 10 років, проте досі невідомо, чи розглядав суд факт незаконного утримання в жорстких умовах протягом двох років. Такі судові процеси зазвичай проходять у закритому режимі, а незалежний адвокат не має можливості потрапити в таку справу або не може розповісти, що відбувається в суді, через зобов’язання зберігати державну таємницю.
Проте в співпраці з українською розвідкою звинувачують не лише цивільних полонених, які були викрадені на новоокупованих територіях і перевезені до Криму, а й мешканців півострова. Кількість таких затримань, на думку кримських правозахисників, є приголомшливою. За підрахунками правозахисної ініціативи Irade, за 2023–2024 рік тільки в публічному просторі було зафіксовано 74 повідомлення про затримання в Криму чергових “шпигунів”, “диверсантів”, “підривників” та “екстремістів”. Але варто зазначити, що не всі затримання стають публічними, до того ж у деяких випадках ідеться відразу про арешт цілої групи осіб, як у справі сімферопольця Кирила Баранника, де фігурантами якої стали восьмеро людей.
Кількість “шпигунів” видається аномальною. За час повномасштабного вторгнення лише в кримських судах було розглянуто або продовжує розглядатися 52 справи про шпигунство і державну зраду. Для порівняння: за весь період окупації до вторгнення таких справ було лише сім. І слід розуміти, що сьогоднішні цифри ще не відбивають весь рівень репресій, оскільки також значна кількість справ скеровується до російського військового суду в місті Ростов-на-Дону. Як-от, наприклад, справа Володимира Ананьєва, якого в 75 років судитимуть за участь у підготовці замаху на колаборанта, призначеного Кремлем очільником окупованого Криму, Сергія Аксьонова, який багато років перебуває під міжнародними й українськими санкціями.
Такі нереалістичні масштаби української “агентурної роботи”, які до того ж не знижуються попри протидію ФСБ, видаються схожими на відверту імітацію з боку окупантів активних контррозвідувальних заходів для виконання надвисоких планових показників. А також для створення атмосфери страху серед цивільного населення: щоб боялися сфотографувати самих себе, не те що ешелони з військовою технікою.
Жертви цього залякування, серед яких багато людей з відкрито проукраїнськими поглядами, отримують від 10 до 18 років позбавлення волі. Водночас у російських в’язницях такі люди зазнають додаткових утисків, тортур і масово стикаються з відсутністю медичної допомоги. За оцінками Центру прав людини ZMINA, термінової медичної допомоги потребують уже понад 60 кримських політв’язнів.
Строки за думки
Паралельно з великою кількістю справ про шпигунство та держзраду спостерігаються й інші форми кримінального переслідування кримчан за вияви своєї проукраїнської позиції. Так, наприклад, у Сімферополі був засуджений до п’яти років позбавлення волі Микола Онук, який брав участь у діяльності руху “Жовта стрічка”. Цей рух демонструє наявність на тимчасово окупованій території півострова ненасильницького спротиву окупації.
Крім того, набуває поширення практика застосування нового російського законодавства щодо “дискредитації збройних сил” країни-агресора з кримінальною відповідальністю за скоєння таких дій двічі протягом року. Станом на зараз відомо про дев’ять кримінальних справ, четверо звинувачених у яких були позбавлені свободи. До цього також слід додати й переслідування кримчан за екстремізм та неповагу до російських символів “воїнської слави”. Так, наприклад, Євген Швед, який мав проукраїнські погляди, був викрадений, а згодом засуджений до двох років ув’язнення за своє ставлення до святкування дня перемоги у “Великій вітчизняній війні”.
Політика придушення
Варто зазначити, що згадані вище десятки кримінальних справ є лише верхівкою окремої політики силовиків, яка спрямована на тотальне придушення будь-яких форм вияву проукраїнської позиції чи нелояльного ставлення до окупації.
Ці процеси умовно можна поділити на три рівні. Верхівка – це кримінальне переслідування найактивніших громадян, які не приховують свого ставлення до окупантів. Це саме ті політично мотивовані переслідування, про які йдеться вище.
На середній ланці силовий апарат забезпечує масові репресії за окремі (не систематичні) вияви симпатії до України, включно з прослуховуванням українських пісень чи використанням кольорів українського прапора в побуті.
Репресії на середньому рівні мають форму цілого комплексу послідовних дій, до якого зазвичай входить побиття, обшук оселі, вилучення всіх гаджетів, затримання, складання протоколу, принизливий запис відео з вибаченнями, адміністративний штраф або арешт, розповсюдження принизливого відео в медіа та соціальних мережах разом з персональними відомостями, звільнення з роботи або перевірки бізнесу. Станом на зараз можна говорити щонайменше про 1200–1300 таких випадків, і щодня їхня кількість зростає.
А ще нижче, на базовому рівні, що охоплює велику кількість населення окупованого півострова, формується загальна суспільна ворожнеча та модель агресивної поведінки щодо будь-яких дій, які можуть трактуватися як проукраїнські. Формування агресивного ставлення до людей, що засуджують війну та підтримують Україну, є наймасштабнішим процесом у межах політики придушення спротиву. Але ці дії окупантів ще тільки мають стати предметом ретельного дослідження. Єдине, що вже фіксується, бездіяльність поліції щодо протиправних дій, спрямованих на “українських ждунів” – так називають кримчан із проукраїнськими поглядами.
Утиски свободи слова
Така репресивна політика безпосередньо і дуже помітно впливає на свободу вираження поглядів. Від початку окупації Криму одним з перших кроків стало зачищення незалежних медіа. За перший рік їхня кількість була скорочена на 88%. Протягом тривалого часу російські спецслужби проводили боротьбу з фрилансерами та громадянськими журналістами, включно з викраденнями, тортурами та фабрикацією кримінальних справ, як це було в ситуаціях із Владиславом Єсипенком чи Іриною Данилович. Загалом за ґратами зараз перебуває 18 кримських журналістів, і будь-якого дня цей список може бути розширений. Як і в інших сферах, тиск на журналістів не обмежується кримінальним переслідуванням.
Ще до повномасштабного вторгнення журналістам стало небезпечно висвітлювати резонансні події, такі як стихійні акції солідарності під “судами”, “вибори” чи одиничні пікети. Їх могли незаконно затримати й часто відправляли під арешт, ігноруючи факт виконання професійних обов’язків. А з лютого 2022 року небезпечним стало писати щось поза офіційним порядком денним. Яскравим прикладом є переслідування редакції газети “Qirim” за оприлюднення виступу Генерального секретаря ООН про ситуацію з порушеннями прав людини в окупованому Криму. Через те що російським силовикам це здалося неправдивою інформацією, вони провели обшуки й затримання головного редактора та засновника видання, забрали кілька комп’ютерів у редакції та наклали шість штрафів на загальну суму близько 8 тисяч євро.
Необмежені репресії призводять до певної самоцензури багатьох журналістів. А в умовах тотального блокування українських сайтів, соціальних мереж “Фейсбук”, “Інстаграм” та частково “Ютуб”, а також на тлі доволі результативної боротьби з придушення VPN-сервісів на окупованій території практично немає альтернативних до російської пропаганди джерел інформації.
Релігійні переслідування
Від початку окупації мешканцям Криму почали обмежувати не лише право вільно висловлювати свої думки, а й право вільно сповідувати свою релігію. Наймасштабнішого переслідування зазнали кримські мусульмани, які належать до політично-релігійного об’єднання “Хізб ут-Тахрір”. За оцінками правозахисників, станом на сьогодні за ґратами перебуває 119 кримських мусульман цієї течії. Всіх їх звинувачують у тероризмі, а більшість уже засуджено до довгих (від 10 до 19) термінів позбавлення волі. Ще декілька мусульман нещодавно були викрадені й досі не знайдені, йдеться про Фархада Салієва, Сервера Алієва та Ісмаїла Шемшедінова. Також минулого року окупанти відібрали мечеть у релігійної спільноти “Алушта” та ліквідували саме об’єднання. Втратили дві релігійні школи (медресе) й представники іншої організації мусульман, що входять до “Таврійського муфтіяту”. Окрім цього, час від часу силовики проводять обшуки, затримання й арешти серед мусульман, які не підкоряються контрольованому з Москви кримському муфтію.
На другому місці за кількістю переслідувань – релігійне об’єднання “Свідки Єгови”, яке з 2017 року було вимушене припинити богослужіння у своїх храмах через те, що організацію визнали забороненою на території Криму. Попри дотримання російських вимог, станом на сьогодні відомо про 32 особи, які зазнали кримінального переслідування. Серед них 11 уже засуджено до позбавлення волі, а 16 перебувають під слідством чи чекають на вирок.
Тим часом представники Української православної церкви втратили всі свої храми в Криму. Частину приміщень передали під інше використання, а частину демонтували, як, наприклад, Хрестовоздвиженський храм у Євпаторії, що був знесений бульдозером.
Переслідування адвокатів, правозахисників і активістів
Після повномасштабного вторгнення кримський інститут незалежної адвокатури зазнав безпрецедентного утиску. З 12 адвокатів, які постійно брали участь у політично мотивованих процесах та захисті інших прав місцевих мешканців, четверо були позбавлені ліцензій, четверо пройшли через адміністративні арешти, троє – через затримання та адміністративні штрафи, а один зазнав кримінального переслідування. Все це призвело до значного скорочення інформації про стан тих чи інших судових процесів, а також суттєво обмежило нових потерпілих у можливості отримати якісний захист своїх прав. Деякі з адвокатів перестали взагалі братися за резонансні справи, пов’язані з діями ФСБ.
Окрім адвокатів, помітнішим став тиск на кримських активістів та правозахисників. Так, наприклад, двічі зазнавав адміністративних арештів та двічі штрафів Абдурешит Джеппаров, зазнали атак представниці правозахисного об’єднання “Кримська солідарність” Лутфіє Зудієва та Лілія Гемеджи, відбулася низка необґрунтованих обшуків у будинках багатьох представників кримськотатарського національного руху. Всі ці дії мали на меті скоротити кількість інформації про рівень репресій та стан прав людини в окупованому Криму.
Широкі обмеження
Тим часом ситуація з правами людини дійсно є дуже важкою не лише для активістів і журналістів, а взагалі для широких верств населення. На Керченському мосту і на адміністративному кордоні Криму проводяться постійні фільтраційні заходи – перевірка змісту телефонів, допити, огляд на татуювання. Час від часу в різних регіонах півострова відбуваються так звані антитерористичні навчання, під час яких повністю блокуються населені пункти й мобільний зв’язок, після чого силовики проводять вибіркові обшуки, огляд транспортних засобів, перевірку телефонів. Кілька днів тому (22 лютого 2025 року) такі навчання відбулися в Сакському та Бахчисарайському районах і в Гурзуфі.
Через створення укріплень та розміщення військових страждають фермери в північних та західних районах півострова, де під ці завдання забирають землю, господарські споруди, а також готелі та кафе на узбережжі. Це відбувається без жодних компенсацій та процедур. Паралельно з цим набирає шалених обертів “націоналізація” майна осіб, які начебто причетні до “недружніх дій проти Росії”. Від початку вторгнення відомо про захоплення 1845 об’єктів, ще 720 уже вилучено цього року. На тлі такої політики багатьох підприємців змушують робити систематичні “добровільні” внески та пожертви на “СВО”, брати участь у так званих виборах російської влади й пропагандистських заходах формування “патріотичної атмосфери”.
“Чмобілізація”
Одним з яскравих прикладів масштабних порушень було проведення у вересні-жовтні 2022 року так званої часткової мобілізації серед мешканців окупованого Криму. Окремі райони та села оточували “Росгвардієй”, і потім військові з поліцією виписували розпорядження всім, кого застали вдома чи на вулиці, відбирали телефони й примусово доставляли до військкоматів. За деякими оцінками, кількість мобілізованих кримчан становила понад 23 тисячі осіб. Проєкт “Груз 200” від редакції “Крим.Реалії” встановив наявність некрологів щодо 93 загиблих мобілізованих із Криму. Правозахисники ініціативи “Трибунал.Кримський епізод” зазначають, що цю цифру вбитих мобілізованих не слід вважати повною, оскільки майже в половині некрологів (48%) приховано інформацію про те, як убитий опинився в зоні бойових дій – добровільно чи примусово.
Окрім мобілізації, майже від початку окупації росіяни проводять призов місцевих жителів на строкову службу. За інформацією голови Кримської правозахисної групи Ольги Скрипник, через російську армію за 11 років пройшло майже 40 тисяч кримчан. На примусовий характер залучення до лав російської армії вказує кількість кримінальних справ за ухилення від призову. Як зазначили представники організації “Кримський процес”, з моменту окупації Криму і до початку повномасштабного вторгнення в Україну кримські суди розглянули 234 кримінальні справи за статтею про ухилення від призову. А з 24 лютого 2022 до 27 листопада 2024 року (дати публікації звіту) в судах було розглянуто або перебувало на розгляді ще 259 кримінальних справ. Особливе занепокоєння викликають повідомлення про відправлення кримських призовників до зони бойових дій. Проєкт “Груз 200” зафіксував 11 некрологів солдат строкової служби. Останній випадок – у січні 2025 року.
Мілітаризація освіти та дозвілля
Водночас такі дії досі не викликають помітного суспільного невдоволення. Це пов’язане як з жорсткими репресіями, так і з тотальною мілітаризацією системи навчання й загалом усіх сфер дозвілля. Майже в усіх школах є представництва різних молодіжних мілітарних організацій, а кількість членів молодіжного мілітарного об’єднання російського міністерства оборони “Юнармія” в Криму сягає 22 тисяч осіб. На постійній основі буквально всі кримські школярі долучені до написання листів російським військовим, збору допомоги для них, зустрічей з “ветеранами СВО”, навчання навичок користування зброєю тощо.
Вся система позашкільної освіти, а також робота закладів культури та спорту орієнтовані на “патріотичне виховання”. Водночас відбувається індоктринація молодого покоління задля формування в нього виключно російської ідентичності. Це створює дуже серйозні виклики щодо процесу реінтеграції населення півострова після деокупації і є одним з аргументів про неприпустимість позиції з відтермінуванням питання звільнення Криму на якийсь довгий термін.
