10 незручних питань кандидатам у президенти: відповіді Романа Безсмертного
Пропонуємо прочитати відповіді кандидата в президенти Романа Безсмертного на 10 запитань, пов’язаних із захистом прав людини в Україні.
– Чи потребує змін розділ ІІ Конституції України “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”? Якщо так, то яких?
– Вважаю, що так. По-перше, в цьому розділі немає прописаних обов’язків громадянина. Я переконаний, що в Україні треба вводити голосування на виборах як обов’язкове. Це стосується також участі в референдумах. По-друге, необхідні деякі “косметичні” зміни цього розділу. Суть їх полягає в тому, аби забрати звідти махровий совок, який зберігається в багатьох статтях ще з 1996 року. Наприклад, там є фраза про те, щоб не допустити скорочення мережі закладів охорони здоров’я. На практиці ж виходить так, що населеного пункту давно немає, а держава продовжує фінансувати лікарню. Тобто йдеться не про те, щоб лікувати людину, а лише щоб формально зберегти мережу. Це повний абсурд.
– Чи підтримуєте Ви ратифікацію Римського статуту, щоб Україна стала повноправним членом Міжнародного кримінального суду?
– Підтримую, тому що це механізм притягнення до відповідальності осіб, які порушували права людини. В умовах війни в Україні це вкрай необхідно, тому що ціла низка осіб, які скоїли злочини проти українців, уникає такої відповідальності. Починаючи від Майдану і закінчуючи всім тим, що зараз відбувається в Криму і на Донбасі.
– Чи будете Ви ініціювати закріплення в Конституції національної автономії для кримських татар?
– Кримські татари – це титульна нація, яка має право на свою державу. Українці свою державу мають, росіяни мають, кримські татари – ні. Тому я вважаю, що нам треба негайно вносити зміни в Конституцію, де визнавати Кримський півострів Кримськотатарською автономією. Більше того, нам треба негайно в Херсоні, Миколаєві чи Запоріжжі формувати парламент, уряд, органи державної влади Кримськотатарської автономії. По суті, на континенті Україною має бути сформована паралельна система влади. Від України вкрай необхідні ці кроки, бо це створює зовсім іншу правову систему для роботи з ОБСЄ, на Генасамблеї та Раді безпеки ООН. Це серйозний інструмент правового тиску на саму Росію. Питання повернення Криму може бути вирішене лише через кримських татар. Відтак я не розумію, чому влада про це п’ять років красиво говорить, але абсолютно нічого в цьому напрямі не робить.
– Чи підтримуєте Ви заборону російських фільмів, розповсюдження книжок, виданих у Росії, блокування російських телеканалів та соціальних мереж?
– Частково. Я ніколи не відмовлюся від того, щоб читати Салтикова-Щедріна, Некрасова, Купріна, Достоєвського. Слухати музику Рахманінова, Чайковського. Дивитися високохудожні фільми, такі як “Майстер та Маргарита”, незважаючи на шовіністичні погляди самого Булгакова. Дуже люблю читати багатьох російських істориків та філософів.
Але я категорично проти того, щоб сюди запливала у вигляді книжок підривна література, у вигляді фільмів – агітпроп та пропаганда насильства. Я за те, щоб і кіно, і література, і театр були творчістю. І щоб сюди приїздили лише ті автори та їхні книги, які несуть у собі цінності миру, добра та любові.
Я категорично проти того, щоб сюди заходило телебачення як російська розвідувальна, пропагандистська та ідеологічна машина. Такі телеканали в жодному разі не можна пропускати в Україну.
– Чи є у Вас план подолання наслідків війни та пошуку балансу між прощенням та покаранням? Якщо так, то який?
– Я пропоную план “Безпечної реінтеграції”, який стосується Криму і Донбасу. Одним із ключових пунктів цього плану є діалог з мирним населенням окупованих територій. Наголошую на слові “мирним”. Так, це буде довгий і складний діалог, але саме ці люди могли б стати нашими основними союзниками в процесі повернення територій. Абсолютно доречним було б створення відповідної комісії з примирення. Ми християни і повинні керуватися такими засадничими християнськими поняттями, як покаяння і прощення.
Водночас підкреслюю – ніякого прощення не може бути тим людям, які чинили злочини проти власної держави, свого народу, які брали в руки зброю і чинили звірства.
Щодо них – найсуворіше кримінальне покарання. Це злочини проти людяності, відповідальність за які виписана не тільки в українському законодавстві, а й у міжнародному. Перелік цих злочинів встановлено Римським статутом у ст. 5–9, тому це один з аргументів, чому я виступаю за ратифікацію цього документа. Такі речі, як убивство, катування, незаконне заволодіння зброєю, торгівля людьми, ґвалтування, не підпадають під будь-які амністії та не мають терміну давності! Всі причетні до цих злочинів рано чи пізно понесуть відповідальність.
– Чи готові Ви підтримати ратифікацію Україною Стамбульської конвенції про протидію домашньому насильству?
– Так, тому що в посттоталітарному, постсовковому суспільстві зберігається величезна проблема насильства в сім’ях. На жаль, українці традиційно замовчують ці прояви. Я стикався з випадками, коли навіть відомі в Україні люди ходили із синцями і намагалися приховати, що це було побиття.
Тому нам конче необхідна ратифікація Стамбульської конвенції про протидію домашньому насильству. Крім того, потрібно запровадити відповідні програми, соціальну рекламу, розпочати роботу в школах. Суспільство потребує відвертої розмови на цю тему.
– Чи підтримуєте Ви реєстрацію цивільного партнерства та чи вийдете на Марш рівності?
– Моя програма чітко зазначає позицію за принципом “Моє тіло – моє діло”. Людина має прожити щасливе життя. З ким жити і як жити, в шлюбі чи без – особистий вибір кожного. Ніхто не повинен втручатися в особисте життя, диктувати правила, засуджувати, утискати, цькувати будь-кого. Ми маємо навчитися сприймати людей такими, якими вони є. Знаю випадки, коли одностатеві пари з України реєструють свої стосунки за кордоном. Сьогодні тільки за офіційними даними близько 100 тисяч одностатевих пар очікують на запровадження інституції реєстрованого партнерства, що дозволить їм узаконити свої стосунки. Партнерство не тотожне шлюбу, але відповідні законопроекти не реєструвалися і не розглядалися у Верховній Раді. Вважаю, що це порушує права людини.
Сам на Марш рівності я б не пішов, але засуджую будь-які агресивні дії щодо учасників цього маршу. ЛГБТ-спільнота має право проводити будь-які заходи, які привертають увагу до їхніх проблем. А тим політикам, які верещать про несприйняття в суспільстві таких людей, я б дав три поради. Перша: будьте щасливими і дайте бути щасливими іншим. Друга: подивіться фільм “Влада” про Діка Чейні, в якого одна з доньок – Мері – взяла шлюб з подругою, з якою в неї були стосунки близько 20 років. І пам’ятайте, що у вас є діти й онуки, і ви не знаєте, якого вони партнера оберуть. І третя: всі люди – творіння Господа, всіх треба любити такими, якими вони є.
– Чи вважаєте Ви, що Україна зобов’язана виплачувати пенсію всім мешканцям окупованих територій Криму і Донбасу, які її заробили?
– Україна (до речі, як і РФ) зобов’язана діяти в межах Женевської конвенції “Про захист цивільного населення під час війни” 1949 року. Саме ця конвенція регулює, зокрема, вирішення соціальних питань під час війни. Згідно з цим документом, уся відповідальність за соціальну, медичну, трудову ситуацію на окупованих чи анексованих територіях лежить на державі, яка вчинила окупацію чи анексію. Тобто на Російській Федерації. З моєї точки зору, Україна має виплачувати пенсії мешканцям окупованих територій, організовуючи через країну-поручителя адресну доставку пенсії відповідним особам.
– Чи підтримуєте Ви скасування мораторію на вільну купівлю/продаж землі?
– Я народився і виріс у селі, тому маю право стверджувати: без конкурентного середовища, в умовах, коли землі виснажуються орендарями, українське село як таке може просто зникнути. Бачу, як усе до того йде. Тому наполягаю на тому, що в нашій державі якнайшвидше має бути запроваджений цивілізований обіг землі. Це один із пунктів моєї програми як кандидата в президенти. Наразі від мораторію виграють хіба що великі агрокомпанії, які орендують земельні паї. При цьому орендна плата за цю землю є однією з найнижчих у Європі. Має бути ухвалений закон про ринок землі, треба передбачити захист від рейдерських захоплень, закінчити інвентаризацію земель, виправити дані в Земельному кадастрі, створити іпотечний банк і так далі. Якщо справою зайнятися серйозно і комплексно – переконаний, що вже за три роки можемо вийти на цивілізований обіг землі.
І ще один важливий момент – регуляторні повноваження держави та контроль у цьому питанні треба передати профільним недержавним асоціаціям (асоціаціям фермерів та землевласників). Довіряти ринок землі державі – справа небезпечна. Ми всі добре пам’ятаємо приватизацію 90-х і що з того вийшло. Якщо не буде контролю дрібних та середніх фермерів, то із землею може повторитися та ж історія.
– Чи готові Ви відмовитися від соціальних гарантій, які не відповідають можливостям держави?
– Погоджуюсь. Більше того, як народний депутат ніколи їх не використовував. Я дивуюся тим парламентарям, які без кінця пишуть заяви на отримання матеріальної допомоги, це треба скасовувати.
Кому треба залишити преференції? Державним службовцям. Вони повинні мати право на няню, на певні преференції щодо відпочинку тощо. Вони мають бути повністю віддані своїй справі, служити народу та державі. Водночас мати достойну оплату праці, бо тримають на своїх плечах державну систему. Ті країни, які не піклуються про державний апарат, не менше ризикують, ніж ті, які не мають армії.
