Чому більшість суддів КСУ корупціонери й зрадники та як це змінити
Щоб зрозуміти, що призвело до сьогоднішньої кризи з Конституційним Судом, спочатку треба розібратися, як судді потрапляють до згаданого суду.
За Конституцією 18 суддів КСУ формують у рівних частинах президент України, Верховна Рада і з’їзд суддів: по шість суддів кожен орган.
Десятиліттями ці вакансії заповнювали хто як міг: на власний вибір та без жодних критеріїв і процедур. Через це від політичних органів до КСУ потрапляли майже виключно політично заангажовані особи, готові “утнути” будь-що за командою своїх політичних патронів. А від з’їзду суддів – майже виключно представники суддівської корпорації, які попри вимоги суспільства і здоровий глузд відстоювали виключно інтереси суддів, часто корупційні.
До речі, і ті й інші не гребували брати так звані винагороди за вигідні комусь рішення просто кешем, часто мільйонами.
І те, що за таких передумов з КСУ подекуди виходили притомні й обґрунтовані рішення, можна назвати просто чудом господнім.
Змінитися все мало у 2016 році.
Тоді на рівні Конституції (ст. 148) запровадили конкурсний добір суддів КСУ і нові критерії, які мали перевіряти на конкурсі. Так, за задумом, конституційним суддею міг стати тільки той, хто “має високі моральні якості та є правником із визнаним рівнем компетентності”.
Але в реальності вийшло по-іншому. До Конституції ці нові правила вписали, а в тексті закону про КСУ передбачити справжній конкурс “забули”.
У результаті кожен проводив цей “конкурс” як знав.
Для з’їзду суддів це робила Рада суддів. Як там перевіряли моральні якості, ми бачимо зараз: усі шість суддів КСУ, призначених з’їздом суддів, проголосували за скасування антикорупційного декларування. І цінності бачимо теж. “Машина є, посада є, двір, хата є – що ще потрібно?” – так описував свою мотивацію йти в судді КСУ суддя Петро Філюк.
Із суддями КСУ від парламенту ще цікавіше. “Конкурс” проводить профільний комітет ВР, а подати кандидатури на нього, відповідно до закону, можуть… лише фракції парламенту. Про яку політичну незалежність може йтися, якщо навіть на початку “конкурсу” ти вже маєш бути пов’язаний з однією з фракцій?
Інша ситуація склалася з конкурсом від президента. У 2017 році Петро Порошенко створив комісію з добору суддів КСУ, до якої входили незалежні представники громадянського суспільства й іноземна експертка. І не абияка, а Ганна Сухоцька – почесна президентка Венеційської комісії. У результаті суддями КСУ від президента стали Сергій Головатий і Василь Лемак. Обоє не тільки не голосували за це ганебне рішення про скасування декларування, а й написали окремі думки. (Щоправда, замість Василя Лемака, який виграв конкурс, хотіли призначити підконтрольну Ківалову людину, бо правила не були чітко прописані. Але ми тоді зробили гучний розголос, і все обійшлося. Це був перший великий адвокаційний успіх Фундації DEJURE, яким ми й досі пишаємося.)
Так от, до чого я це все.
Там, де до добору суддів долучено громадськість і незалежних міжнародних експертів, проходять хороші судді. Доведено виборами до Вищого антикорупційного суду і КСУ.
Там, де “конкурс” проводять політики або судді, виходить те, що вийшло зараз. Доведено виборами в усі інші суди. І в КСУ.
Якщо ми хочемо якісно змінити склад КСУ, потрібно прописувати справжню конкурсну процедуру – публічну і об’єктивну. Так, щоб усі могли ознайомитися з тим, які моральні якості мають кандидати, а незалежні авторитетні міжнародні експерти могли б поставити їм запитання з цього приводу в прямому ефірі. А вони б відповідали. І авторитетна міжнародна комісія за результатами цього ухвалювала б рішення.
Інакше змінимо ми шило на мило.
Михайло Жернаков, голова правління Фундації DEJURE
