Українські закони та правоохоронна система не захищають активістів і викривачів у небезпеці – дослідження
Громадських активісти, правозахисники й викривачі, які перебувають під тиском та зазнають переслідувань, не можуть розраховувати на ефективний захист в Україні. Адже наявні в законодавстві інструменти для безпеки активістів є недостатніми, а застосування законів на практиці є проблемним.
Про це свідчать результати дослідження “(Не)безпека. Про проблеми застосування заходів забезпечення безпеки громадських активістів і правозахисників у межах кримінальних проваджень”, проведеного Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Автори дослідження, презентованого 25 вересня, дійшли висновку, що в Україні відсутні належні правові гарантії захисту правозахисників як потерпілих та свідків у кримінальному провадженні.
Дослідники проаналізували українське законодавство на предмет гарантування особистої безпеки для активістів і правозахисників та практику його виконання.
Інформацію про практику застосування отримали на основі інтерв’ю з потерпілими та свідками в кримінальних провадженнях, яким надавалися чи надаються державою заходи безпеки, зокрема з адвокатом, громадським діячем, суддею-викривачкою та журналістом-розслідувачем.
Опитані розповіли, що охорона, надана через погрози вбивством, була неефективною або її призначали на короткий строк, встановлювати сигналізації та купувати зброю доводилося за власний кошт, а тривожні кнопки, які видавалися, не завжди були справними.
До того ж жертви нападів уникали користування тривожними кнопками, оскільки боялися, що через цей пристрій може статися витік інформації про них.
Водночас у дослідженні проаналізовано міжнародний досвід захисту свідків і потерпілих, зокрема в ситуаціях, що стосуються активістів і правозахисників.
З огляду на міжнародний досвід і стандарти гарантування заходів особистої безпеки, аналітики запропонували рекомендації щодо покращення захисту осіб, які беруть участь у кримінальних провадженнях.
Зокрема, пропонується створити окрему незалежну Службу захисту, яка матиме статус центрального органу виконавчої влади, а також створити Службу внутрішньої безпеки МВС, що буде наглядовим органом над службою внутрішньої безпеки Національної поліції та інших державних органів, які структурно входять до МВС.
Також автори звіту пропонують Кабінету Міністрів розробити із залученням організацій громадянського суспільства і дослідників на основі міжнародних стандартів та кращих світових практик систему захисту осіб у кримінальному судочинстві й врахувати в цій роботі, зокрема, такі пропозиції:
- розглянути доцільність доповнення статті 59 Конституції України частиною другою: “Кожен має право на забезпечення безпеки в разі наявності реальної загрози його життю, здоров’ю чи майну”.
- забезпечити конкретизацію в Кримінальному процесуальному кодексі України поняття “забезпечення безпеки” в кримінальному провадженні, зокрема таких суб’єктів, як заявник, потерпілий, свідок та інші, та у визначених законом випадках після завершення судового розгляду;
- в КПК та законі про безпеку передбачити правозахисну діяльність як додатковий аргумент на користь наявності підстав для призначення захисту особі, яка є постраждалою та/або свідком у зв’язку з правозахисною діяльністю (захистом суспільних інтересів).
Співавторка дослідження Олена Семьоркіна зазначила, що ця аналітична робота має допомогти подолати безкарність у ситуації з нападами на громадських активістів і правозахисників:
“Ми зробили аналіз нашого законодавства через призму захисту громадських активістів і правозахисників. Люди, які обстоюють суспільні інтереси, першими ворогують з корупційними кланами й злочинними угрупованнями, першими наражаються на небезпеку і першими страждають від безкарності. Ми розглядаємо систему захисту активістів як інструмент подолання безкарності та стимулювання ефективних розслідувань”.
