НЕконтрольований біль: владу закликають надавати пацієнтам реальну паліативну допомогу
Українська влада хоч і удосконалила своє нормативно-правове підґрунтя для паліативної допомоги, але досі неспроможна ефективно її надавати.
У цьому переконані правозахисні організації, які проаналізували, як уряд виконав надані Human Rights Watch рекомендації для покращення паліативної допомоги. У 2011 році вони дослідили, наскільки ефективно ця допомога надається в регіонах країни.
Результати показали, що болей позбавлялись лише від 5 до 14% пацієнтів. А ця цифра має сягати 80-90% навіть серед онкохворих IV стадії захворювання, каже Андрій Роханський, директор громадської організації “Інститут правових досліджень та стратегій”.
Автори дослідження дійшли висновку, що лікарі формально підходили до призначення знеболюючих засобів.
“Засоби призначались формально, аби спекатись претензій рідних. Ну, а що ви хочете, коли одна таблетка на ніч не допомагає. Ми ж боїмось залежності онкохворого на IV стадії хвороби або пригнічення дихання”, – розповідає Андрій Роханський.
ЩО ЗМІНИЛОСЯ
Експерти тішаться деяким покращенням у наданні паліативної допомоги. Так, до прикладу, в Україні відмовились від призначення наркотичних знеболюючих засобів групою лікарів.
Дві фармацевтичні компанії (“Інтерхім” та “Здоров’я народу”) почали виробляти знеболюючі у таблетках.
“До 2013 року морфін був в ін’єкціях, який могла колоти лише медсестра із поліклініки. У деяких регіонах такі призначення були часто, у деяких їх намагались уникати. Це так називається виїзна бригада, а насправді медсестра сідає на велосипед чи в тролейбус і їде до пацієнта, аби вколоти засіб. Скільки вона так може з’їздити?” – ставить риторичне питання Андрій Роханський. І додає, що знеболюючі діють чотири години.
Також постанова уряду №333 змінила призначення наркотичних знеболюючих засобів. Сьогодні пацієнти в амбулаторних умовах і навіть вдома отримують їх на десять днів, а якщо вони отримують паліативну та хоспісну допомогу – до 15 діб. Це питання особливо гостро стояло перед хворими та їхніми рідними із сільської місцевості, адже їм знеболюючі виписувались до трьох днів.
НОРМИ ПОКРАЩУЮТЬСЯ, СТЕРЕОТИПИ ЛИШАЮТЬСЯ
Та сприятливого нормативного клімату недостатньо. Він не допомагає тамувати біль, кажуть правозахисники і вказують, що українській владі варто працювати над створенням якісних послуг паліативної допомоги.
Експерти наголошують, що до спротиву змінам вдаються саме лікарі первинної ланки та керівники закладів. Вони бояться викликати наркозалежність, ускладнення і бути притягненими до відповідальності. Вони також не знають або не бажають знати про законодавчі зміни.
Радниця міністра охорони здоров’я України з паліативної допомоги Леся Брацюнь розкрила результати проведеного у листопаді опитування керівників медичних закладів у Києві, які брали участь у семінарі з паліативної медицини.
“Приблизно 70% лікарів працюють ще за старою практикою, 86% лікарів послуговуються практикою призначення препаратів группой специалистов. На практиці це означає, що ці препарати просто не виписуються”, – каже вона і констатує, що близько 85% пацієнтів не можуть отримати повноцінне знеболення у домашніх умовах.
За її словами, через відсутність знань у лікарів виникають фобії.
“Був випадок, коли керівниця медзакладу сказала дільничному лікарю, що, по-перше, не треба із цим зв’язуватись, бо це для неї буде небезпечно, а, по-друге, вона сказала, що потрібно збирати скляні ампули після виписування ін’єкційних препаратів. Це є грубим порушенням законодавства. Скляні ампули вже як три роки не збираються і не обліковуються”, – каже вона.
На переконання правозахисниці Human Rights Watch Тетяни Купер, студенти у вишах мають проходити поглиблений курс вивчення клінічних протоколів та стандартів лікування болі.
“Для майбутніх лікарів має бути якісна підготовка та клінічна практика, аби ці знання були закріплені. Крім того, курс паліативної допомоги та лікування болю має бути обов’язковим у програмах післядипломної освіти для усіх лікарів загальної практик, онкологів, анастезіологів, інфекціоністів та інших лікарів”, – каже вона.
Сьогодні фахівці вже переклали та адаптували два навчальні модулі ЕРЕС-О та ELNEC. Вони вже використовуються в Івано-Франківському національному медичному університеті, Харківському медичному коледжі №1 та Черкаському медичному коледжі.
Тетяна Купер вважає, що Міністерство охорони здоров’я має домогтись від лікарів виконання своїх рекомендацій та рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я. Правозахисниця вважає доцільним створити максимально просту для лікарів форму звітності про надання паліативної допомоги на місцях.
Тим часом Леся Брацюнь запевняє, що зараз при МОЗ створюється група експертів, яка буде моніторити знання законодавства лікарями та керівниками медичних установ.
Ситуацію з паліативною допомогою можуть змінити кримінальні справи. У цьому переконана радниця міжнародного фонду “Відродження” Людмила Коношевич.
“Ненадання медичної допомоги карається кримінальною відповідальністю. Якщо в Україні буде 2-3 такі справи, ситуація буде змінюватись”, – переконана вона.
ПРИРЕЧЕНІ СЕЛА
Експерти також радять терміново розвивати у сільській місцевості мережу аптек, які можуть відпускати опіоїдні препарати.
За словами Ксенії Шаповал із міжнародного фонду “Відродження”, наприклад, на всю Кіровоградську область є одна така аптека.
“Зрозуміло, що пацієнти із сільської місцевості, які живуть далеко від Кропивницького, не в змозі добиратись до такої аптеки або їм це дуже дорого”, – каже Шаповал і додає:
“Якщо лікар нарешті призначає опіоїди, але виписує їх не відповідно до наказу МОЗ №360 на запас 10 – 15 дів, а виключно на 3 – 5 днів і при цьому родина на дорогу витрачає 500-600 гривень, щоб купити засоби на 50 гривень, то це виглядає дивно”.
Правозахисники також вказують, що викликами для української влади лишаються завищені ціни, недостатній асортимент ефективних сучасних знеболюючих препаратів, складнощі із включенням до системи паліативної медицини онкохворих дітей та пацієнтів, хворих на ВІЛ і туберкульоз.
