Бурштинові канікули
Чи не в кожного пересічного українця літня пора асоціюється з відпочинком. Для дорослих – це час відпусток, для дітей – найдовші в році канікули. Однак на поліську частину України такі уявлення про літо не поширюються. У житомирських, волинських та рівненських селах мало не кожен другий вам скаже, що літо – не сезон для курортів чи списку шкільної літератури, а для добутку бурштину!
АЗАРТНА РОБОТА…
За даними ДАК “Українські поліметали” 90% бурштину в Україні видобувається нелегальним шляхом. Ідеться про сотні тонн дорогоцінного каміння, добутих мешканцями Полісся та суміжних областей.
Оскільки такий бізнес нелегальний, про контроль охорони праці годі й говорити. Найбільше від цього потерпають неповнолітні, що залучені до “бурштинового” промислу. Попри це, жодного детального дослідження соціального та правозахисного аспекту цієї справи держава не здійснила і досі.
Депутат Рівненської обласної Ради Олександр Васильєв в минулому і сам був копачем бурштину. Тепер він бореться за легалізацію цього бізнесу.
“Людей, які видобувають бурштин, називають старателями. В українському законодавстві такої професії офіційно не існує.
А от у поліських лісах представників цього ремесла чимало”, – розповідає Олександр Васильєв.
Він каже, що нелегальні артілі, які видобувають бурштин, мають власні закони та налагоджену ієрархію.
“На найвищому щаблі старательського бізнесу стоїть людина, що має помпу (механізм, який пускає під землю потужний напір води, оскільки бурштин – легкий мінерал, він спливає на поверхню – авт.). Нижчий щабель піраміди – звичайні робітники, які копають глибокі ями для помпових шлангів та виловлюють сачками з води дорогоцінні камінці. За ними йдуть так звані “фішкарі”. Це ті, хто стоїть на “шухері” та по рації (мобільний зв’язок у лісах, як правило поганий – авт.) сповіщає старателів про наближення правоохоронців чи просто чужинців”.
Зазвичай доки наряд поліції чи група нацгвардійців добирається крізь лісові болота до місць видобутку, “фішкарі” встигають попередити старателів і ті розбігаються хто куди. Найбільша втрата в таких ситуаціях, розповідає Олександр Васильєв, – це помпа, адже механізм коштує від трьох до п’яти тисяч доларів.
Особливість такої праці в тому, що старателі змушені постійно знаходитися у глибоких ямах та у воді. Оскільки найчастіше видобуток відбувається на піщаних місцевостях, існує ризик бути засипаним всередині ями або отримати переохолодження (восени та навесні) від постійного перебування у воді.
Завідувач неврологічним відділенням Олевської районної лікарні, що на Житомирщині, Юрій Шевчук каже, що поліським лікарям вже давно відомі так звані “старательські хвороби”. Іноді, почувши навіть кілька симптомів, лікар здатен визначити, що пацієнт – копач бурштину.
“Вони копають ями глибиною до шести метрів. На такій глибині може залягати болотний газ метан. Тому виникають різні кишково-шлункові захворювання, порушення дихання, інтоксикації. Через те, що людина недоотримує кисень, страждає головний мозок та падає тиск. Також у бурштині є сірка. Тому копання, в першу чергу, впливає на легеневу систему людини. Старателі часто страждають хронічними бронхітами, легеневими захворюваннями та захворюваннями шкіри”, – каже лікар Юрій Шевчук.
І метан, і сірка впливають на кістковий мозок, тож спектр “старательських” хвороб, за словами Шевчука, від легких захворювань коливається аж до непоправних наслідків.
Окрім фізичних недуг, старателі часто мають психологічні зриви, адже копання бурштину – це азартна робота, – переконаний голова Рівненської облдержадміністрації Олексій Муляренко.
“Вони заробляють великі гроші, важко працюючи в жахливих умовах. Є навіть випадки загибелі людей під час таких робіт. Відповідно люди часто переводять ці гроші в наркотики та алкоголь”, – розповідає Муляренко.
Посадовець каже, що деякі копачі стимулюють себе енергетиками та амфетаміном, аби працювати продуктивніше і встигнути “намити” більше дорогоцінного каміння.
Старатель Іван (ім’я змінено – авт.) займається видобутком сонячного каменю майже десять років. Окрім власне заробітку, добування бурштину для нього ще й своєрідна лотерея, адже ніколи не знаєш, який камінь вдасться знайти.
“Це азарт. Бувають дні, коли не знаходиш нічого і заледве можеш оплатити оренду помпи. Бувають кращі зміни. Одного разу знайшов півкілограмовий камінь. Продав за 5 тисяч доларів”, – ділиться Іван.
Іван – киянин, однак, у болотистих житомирських лісах орієнтується не гірше, ніж на Хрещатику. У минулому він – вчитель фізкультури.
“Я люблю спорт, а дітей просто обожнюю! В мене самого діти є. Що я їм міг дати, як батько, працюючи вчителем? М’ячик і свисток?”, – каже чоловік.
Як колишній педагог, Іван неабияк засмучується, бачачи на “клондайках” (місцях незаконного добутку – авт.) неповнолітніх старателів. А їх тут чимало.
“Здебільшого це діти з незабезпечених чи багатодітних сімей. Хоча іноді приходять навіть неповнолітні разом з батьками. Копають зі світанку і доки не стемніє”, – розповідає Іван.
“БУРШТИНОВІ” ДІТИ
Щоби дізнатися більше про дитяче старательство ми рушили на Рівненщину. За неофіційними даними (точними цифрами державні інституції не володіють) лише у Рівненській області зосереджено 200 тонн промислових запасів бурштину.
Про неповнолітніх копачів питаємо у голови Сарненської райдержадміністрації Ярослава Яковчука. Він зітхає та розводить руками. Каже, протягом навчального року старші класи буквально напівпорожні, бо учні працюють на “клондайках”.
“Мало про це просто говорити, про це треба вже кричати, треба плакати і взивати до всіх. І до вчителів, і до батьків. Ми втрачаємо ціле покоління, яке в майбутньому матиме серйозні проблеми, як фізіологічні, так і психологічні”, – каже Ярослав Яковчук.
Невролог Юрій Шевчук вважає, що найбільша небезпека чатує в майбутньому, адже ціле покоління ризикує стати безплідним: “Підлітки проводять багато часу в холодній воді. Як наслідок – виникає небезпека захворювань репродуктивної системи. В осіб чоловічої статі такий вид роботи може призвести до імпотенції. Чи взагалі зможуть народжувати ці покоління – велике питання…”.
Перші ментальні наслідки масової участі дітей у видобутку бурштину уже помічає методистка відділу освіти управління сім’ї, молоді та спорту Сарнинської РДА Руслана Третяк.
“Дитини як такої вже нема. Це є доросла людина з дорослими проблемами. Тому що гроші – це не дитяча справа. Старшокласники купують собі автомобілі, мобільні телефони, брендовий одяг. Діти з багатодітних сімей часто стають основними годувальниками для молодших братиків та сестричок”, – розповідає Третяк. За її словами, у так званих “бурштинових районах” кожна четверта дитина бодай раз працювала на “клондайках”.
Нині поліські школи порожні, у дітей – канікули. Щоби пересвідчитися, чи справді школярі масово працюють на “клондайках”, я рушаю на прогулянку невеличким селищем Обище, що на Житомирщині і намагаюся завести розмову з місцевою дітворою.
Мої перші респонденти – компанія хлопчаків на мотоциклах.
– Хлопці, ви колись копали бурштин?
Діти кивають.
Найстарший, років тринадцяти, розповідає:
– Копали. І сачком, і лопатою і помпою.
Питаю, як реагують педагоги. Хлопці сміються, мовляв, не раз зустрічали на “клондайках” вчителів зі своєї школи.
Дітвора охоче ділиться історіями про цінні екземпляри, які вдавалося намити у лісах.
– Всяке буває. От двойки до кілограма. Я 152 грами мав. Віддав за штуку баксів.
– Тисячу доларів? Це можливо? – уточнюю я в співрозмовників.
– Да. Це можливо. Канєшно.
Хлопці заводять мотоцикли і, сміючись рушають.
Трохи далі, на автобусній зупинці, ласують морозивом двоє підлітків.
Питаю їх про бурштин:
– А скільки в день можна видобути каміння?
– Небагато.
– А мені казали, що на тисячу доларів можна.
– Якщо камінь найдеш, то да. Там, де камінь добре йде, можна нормально заробить.
Цим дітям на вигляд не більше 15 і вони не мають ілюзій стосовно безпечності такого промислу:
– Він організм портить, в стрільбі можеш померти.
– А як це в стрільбі померти?
– Там стріляють буває. Поліція їздить туда розбиратись.
Те, що на Поліссі багато незареєстрованої зброї, підтверджують і посадовці, і депутати. Тому, кажуть, правоохоронці та нацгвардійці й не поспішають розганяти старательські артілі силовими методами. Тим більше на “клондайках” завжди чимало неповнолітніх, які можуть постраждати внаслідок заколотів.
Вихід із ситуації вбачають у прийнятті закону, який би регулював видобуток сонячного каменю. Таких законопроектів у Раді є два.
Перший – про легалізацію видобутку бурштину. Законопроект не назбирав потрібної кількості голосів, натомість обріс майже чотирма сотнями правок.
Другий – про старательську діяльність, не витримав першого читання. За нього у повному складі не голосували навіть партії, чиї члени були співавторами тексту законопроекту.
Один з авторів документу нардеп Сергій Євтушок каже, що не має ілюзій щодо його прийняття: “Будуть давати рівно стільки голосів, скільки потрібно, щоб не було ухвалено закон. Напевно, за дії теперішньої влади прийняти цей закон неможливо”.
Його соратник по законопроекту, нардеп від БПП Борислав Розенблат налаштований оптимістичніше. Він каже, що Україна зобов’язалась перед МВФ легалізувати “бурштиновий промисел” до 2018-го року, а відтак сподівається, що “старательський” законопроект приймуть вже взимку цього року.
“Цей законопроект стосується не лише бурштину, а надр загалом. Він вводить у правове поле поняття старательської діяльності як такої. Це дозволить створити нові робочі місця та збільшити надходження до бюджету за рахунок податків”, – наголошує Борислав Розенблат.
Однак автори законопроекту не знаходять підтримки не лише у колег, а й у вітчизняних урядовців.
Найбільший опонент бурштинового законодавства – Міністерство екології. Його посадовці посилаються на Кодекс про надра, що дозволяє громадянам об’єднуватися в підприємства й отримувати ліцензію на легальний добуток бурштину. От тільки порядок отримання дозволу передбачає значну кількість погоджень на місцевому та центральному рівнях, а також проведення затратного геологічного вивчення надр, затвердження запасів тощо.
На це спроможні лише великі підприємства зі значною фінансовою підтримкою, а не малі групи місцевих жителів. Тож останні, ризикуючи життям і розорюючи ліси, заробляють на бурштині, обходячи закон і залучаючи до видобування навіть дітей.
Колишній педагог, а нині старатель Іван розповідає, що часто доводиться “ділитися” з правоохоронцями: “Одна “бригада” бере 1000 гривень, інша – 500. Треба працювати по-чорному, щоб всі гілки влади наживалися на цьому. Тому на легалізацію не сподіваюся. Це нікому не вигідно…”
Фото надані авторкою
