Миротворці на Донбасі: чи співпрацюватиме ООН з бойовиками?
До Дня Незалежності України Петро Порошенко повідомив про плани представити на сесії Генасамблеї ООН “ініціативу із введення миротворців ООН на окуповані території Донбасу”. Експерти дискусійного клубу платформи Правозахисний порядок денний розбиралися, що таке миротворча місія ООН, коли вона може стати реальною та чого від неї має очікувати Київ та незаконні збройні формування?
Експерти нагадують, що рішення про введення місії в Україну має приймати консенсусом Рада Безпеки ООН. Однак оскільки Росія — постійний член Радбезу ООН і має право вето, то постає питання, чи дасть вона дозвіл на введення миротворчої місії на умовах України?
Колишній представник миротворчої місії ООН в Ліберії в 2010 – 2011 роках Юрій Бєлоусов сумнівається, що Росія погодиться, аби місія розташувалась на кордоні з Росією, як цього хоче Київ. Для неї буде неприйнятним варіант, коли українські силовики з часом зачистять окуповані території від представників незаконних збройних формувань.
Як компромісний варіант він пропонує розташувати миротворців по периметру конфліктної території.
“Тоді ми не заходимо, не вичищаємо усі незаконні формування, так само й Росія не заходить. За таких умов на конфліктну територію приходить третя сторона і починає працювати над безпекою”, — пояснює Юрій Бєлоусов, який нині є головою громадської організації “Експертний центр з прав людини”. Він додає, що з такою пропозицією Росії буде складно пояснити, чому вона проти.
“УКРАЇНА — ЯК КОЛОБОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАЄ, КУДИ КОТИТИСЬ”
Ідея покликати миротворців — це здача нашим президентом дипломатичних позицій. Таким чином він розписався у своїй слабкості та неможливості як президент забезпечити усі процеси у подоланні збройного конфлікту. У цьому переконаний Олег Мартиненко, екс-командир станції “Новий Град” у складі миротворчої місії Цивільної поліції ООН в Боснії та Герцеговини з 1999 по 2001 роки.
“У нас є усі ресурси, аби навіть у замороженому стані цей конфлікт повільно просувати до вирішення. Це найлегше сказати: “Знаєте, все! Я стомився, я йду. Давайте покличемо миротворців. Вони усе вирішать”. Миротворці дійсно заморозять конфлікт на довгі роки і місцеве населення від цього тільки виграє. Але Україна як держава не матиме зиску, бо ми отримаємо такий анклав у складі України на довгі роки”, — вважає Олег Мартиненко, який зараз працює керівником аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини.
Тим часом Юрій Бєлоусов вважає, що кожен день збройного конфлікту віддаляє місцеве населення від України.
“Програми у школі, патріотичне виховання населення, інформаційні кампанії віддаляють громадян від нас. Україна не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт затягувався, якщо ми хочемо повернути і людей, і території”, — каже він.
Він наголошує, що миротворча місія ООН — це інструмент досягнення мети для тієї держави, яка розуміє, що вона хоче. Поки ж українці самі не визначились, що саме має “будуватись” на непідконтрольних територіях.
“Що буде на тій території? Незалежна держава? Зрозуміло, що у нас це викликає питання. Автономія у складі України? Але чи готові ми до цього? Ми самі не можемо знайти відповіді на ці питання. Тому будь-яка місія ООН буде викликати ворожі настрої у частини населення, яке завчасно не розуміє, що ми там хочемо. Коли ти не знаєш, куди ти пливеш, жоден вітер попутним не буде”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти вважають, що миротворча місія ООН можлива після того, як Україна та Росія погодяться на прийнятні один для одного варіанти врегулювання конфлікту.
ЗАВДАННЯ МІСІЇ
Завдання миротворчих місій ООН — розбудувати мир, спостерігати за виконанням перемир’я, контролювати буферну зону між сторонами конфлікту, підтримувати правопорядок, розбудовувати державний устрій на конфліктній території та надавати гуманітарну допомогу, а також демобілізація і реінтеграція комбатантів.
Місії розвиваються у три етапи — створення безпечних умов (peace making), підтримання тривалий час таких умов (peace keeping) та передача відповідальності у питаннях безпеки приймаючій стороні (peace building).
Перш за все у зону конфлікту входить широкий військових контингент.
“Військовий контингент вводиться за узгодженням двома воюючими сторонами. Тому коли незаконні збройні формування погодяться на припинення вогню, вони відходять від лінії розмежування на 20 км, теж саме робить Україна, тоді в цей коридор заходить місія ООН”, — каже Олег Мартиненко.
Військові-миротворці носять уніформу військ країни, з якої вони прибули. Однак аби їх впізнавали ворогуючі сторони вони носять яскраві блакитні шоломи або ж берети із символікою ООН.
“Місія ООН сповідує той принцип, що блакитний колір та позначення “UN” (ООН — ред.) говорять про те, що цілитись у цю людину неможна. На практиці таке трактування призводило до того, що у французького, здається, контингенту блакитні шоломи були зроблені із звичайного пластика. Оскільки французький уряд вважає, що блакитний колір — показник того, що людина знаходиться у безпеці. Він — миротворець”, — пояснює Олег Мартиненко.
Олег Мартиненко тим не менш не виключає нападів та провокацій проти “блакитних шоломів”. Він нагадує, як у вже мирній Боснії у 1996 році невідомі роззброїли один із військових контингентів ООН.
“Військовий контингент вже впакував своє озброєння, речі, аби вже завтра літаком відправитись у далеку Азію. Але у цю ніч невідомі озброєні формування зайшли у табір, арештували весь персонал, вивезли все озброєння, і досі його так ніхто й не знайшов”, — розповідає Олег Мартиненко.
Він наводить статистику, згідно з якою щорічно у 16 діючих місіях помирають до 115 миротворців. 80 людей — із військового контингенту. Інша кількість припадає на поліцейський та цивільний контингенти. Із 80 “блакитних шоломів” військового контингенту 50% помирає від хвороб, а інші 50% від зловмисних дій ворогуючих сторін.
Миротворці можуть використовувати зброю здебільшого тільки для самозахисту. Якщо місії нададуть “жорсткий мандат”, вони можуть стріляти для власного захисту й захисту цивільного населення.
ЧИ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ ООН ІЗ НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ?
Військовий компонент у гарячій зоні зменшується, коли ситуація стабілізується. Далі свою роботу починає поліцейський контингент та розширюється громадянський компонент.
На конфліктну територію прибуває низка міжнародних консалтингових, політичних організацій та технічна підтримка. Вони допомагають розбудувати політичні та виконавчі органи, відновлюють населені пункти, допомагають створювати робочі місця, аби максимально залучити місцеве населення та радять ворогуючим сторонам, як зробити процес інтеграції м’якішим.
Олег Мартиненко вказує, скільки робочих місць із пристойною заробітною платою створить місія тільки для свого забезпечення.
“Якщо ми кажемо про 40 тисяч миротворців, то щонайменше додатково до 1/5 цієї кількості буде набрано перекладачів з місцевого населення, тобто 8 тисяч людей. Так само потрібен персонал з прибирання території, обслуговування технічного парку, комунікаційних мереж тощо, тобто ще до 2 тисяч осіб”, — розповідає він.
“За бажання у регіоні можна зробити міста-сади”, — коментує Юрій Бєлоусов.
Однак експерти роблять застереження, що за наявності високого рівня корупції міжнародна спільнота не буде вкладати кошти, як це було у Боснії та Герцеговині.
Поліцейський компонент потрібний, аби впровадити правоохоронні функції відповідно до міжнародних стандартів, які держава не може сама забезпечити.
Володимир Жминько, учасник поліцейської місії ЄС в Боснії та Герцеговині у 2003 – 2011 роках, каже, що поліцейський контингент може повністю замінити собою правоохоронні органи, як це було у Косово.
“Там не було взагалі жодних правоохоронних структур. Згодом вони почали підбирати людей, навчати їх, створювати місцеву поліцію та передавати їй свої виконавчі функції”, — пояснює він.
За його словами, в реаліях України нові правоохоронні органи можуть складатись як із “правоохоронців незаконних збройних формувань”, так і з переведених службовців із підконтрольних Києву територій.
Однак як буде насправді — достеменно невідомо. Це питання мають вирішити ворогуючі сторони під час обговорення мандату і повноважень місії до її введення, переконаний Юрій Бєлоусов.
“Чи погодяться збройні формування на те, щоб ООН створювало поліцію з нуля? Гаразд, припустимо, вони склали зброю. Постає питання, з кого саме будуть формуватись місцеві правоохоронці та розбудовуватиметься держава? Питань мільярд. Усі вони будуть вирішуватись задовго до введення контингенту”, — каже Юрій Бєлоусов.
Експерти одностайні — “блакитні шоломи” будуть співпрацювати із де-факто владою. Вони сприйматимуть міліціонерів ОРДЛО як легітимних і таких, які виконують свої обов’язки. Причина криється у розділі “Дії поліції в умовах вторгнення” Європейського кодексу поліцейської етики Ради Європи.
У документі йдеться, що під час агресії іншої країни поліція зобов’язана виконувати свої функції із забезпечення захисту громадян і не має бути стороною конфлікту. Кодекс забороняє окупаційній владі карати міліціонера, який лишився виконувати професійні зобов’язання. Так само заборона карати за роботу під час окупації розповсюджуватиметься на український уряд, як тільки він відновить контроль на сході України.
“Місія буде слідкувати, аби місцеві правоохоронці у відповідності із європейськими стандартами виконували функції із забезпечення охорони життя та здоров’я мирного населення. Якщо вони роблять щось не так, місія ініціює розслідування з боку місцевої влади про притягнення правоохоронців до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Адже дію законів ніхто не скасовував”, — пояснює Олег Мартиненко.
Юрій Бєлоусов згадує свій досвід у миротворчих місіях.
“Коли ми прибували у гарячі точки, де були 2 – 4 сторони, нам було взагалі байдуже, хто з них правий, хто винний, хто перший почав стріляти, де коріння конфлікту. Наше завдання було стабілізувати становище і запустити мирний процес”, — каже експерт і додає, що “блакитні шоломи” змушені будуть співпрацювати з де-факто владою, аби досягти їхніх задач.
Олег Мартиненко резюмує, що від місії виграє місцеве населення. Коли вона увійде у конфліктну територію, вона, за його словами, не буде дослухатись до політиків з обох сторін, а виконуватиме свою роботу відповідно до стандартів ООН та Європейського Союзу.
ЧИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПОВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ?
Експерти звертають увагу, що навіть активісти Євромайдану зможуть повернутись на підконтрольну ООН територію. Громадянам повертатимуть ті помешкання, які були відчужені незаконними збройними формуваннями.
“Місія дотримується прав людини, зокрема, й захищатиме право на власність. Приклад Боснії та Герцеговини показує: коли переселенці почали повертатись, то їм через різні механізми поновлювали право на власність за участі міжнародних структур та місцевих правоохоронців”, — розповідає Володимир Жминько.
Він згадує, як у Боснії кандидати на державні посади перевірялись, чи проживали вони у власності переселенців.
“Якщо, наприклад, поліцейський жив у помешканні переселенця, для нього дорога в поліцію була закритою”, — коментує експерт.
ЯКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДІЯТИМЕ ДЛЯ МИРОТВОРЦІВ?
Місія керуватиметься українським законодавством, але паралельно вона спонукатиме де-факто місцеві органи покращувати свої “закони” та “нормативні акти” з тим, щоб вони відповідали міжнародним стандартам.
“Радник, який сидітиме поряд з мером або “очільником” незаконного збройного формування казатиме: “Ось тут у вас низка статей не відповідають європейським стандартам. Потрібно ось таку редакцію сюди впровадити”. У випадку саботування рішень місії розпочинатиметься політичне врегулювання питання через дипломатію”, — пояснює Олег Мартиненко.
Він зауважує, що тимчасова адміністрація ООН, немов шлюз, буде вирівнювати законодавство за міжнародними стандартами як на сході країни, так в самій Україні. Місія лишатиметься у конфліктній території доти, доки обидві сторони не вирівняють своє законодавство.
“Українському керівництву можуть сказати: “Ми будемо тут, поки ви не проявите політичну волю і не змусите уряд зробити так, щоб ті люди, які живуть на підконтрольних ООН територіях, не боялись зняття місії та переходу у мирний стан з усією країною”, — розповідає Олег Мартиненко. Рішення про призупинення або скасування мандату миротворчої місії приймає Радбез ООН.
До миротворця, який вчинив злочин, застосовуватиметься законодавство країни перебування. Його можуть засудити на території України або ж депортувати в рідну країну, аби він відбув покарання.
“За дисциплінарні та адміністративні правопорушення миротворця зазвичай репатріюють додому. Часом це — найгірше покарання для людей, які приїхали до місії, орієнтуючись на досить високу оплату — $80 – 100 на добу”, — пояснює Олег Мартиненко.
У будь-якої місії ООН працює відділ внутрішнього розслідування, який займається будь-якими порушеннями кодексу етики.
ЗА ЩО КРИТИКУВАЛИ МІСІЇ ООН?
“Блакитні шоломи” критикують за повільне відрядження до зони конфлікту. Зазвичай на їхнє відрядження йде не менше півроку.
Миротворців звинувачують у малій ефективності врегулювання конфліктів. Досі триває перша місія, яка стартувала у 1948 році на Близькому Сході.
Критикують також бельгійських миротворців за те, що їм не вдалось попередити геноцид тутсі у Руанді у 1994 році. Бельгія вивела свої війська після вбивства 10-х службовців. У Руанді загинули щонайменше 800 тисяч людей.
Окрім цього, нідерландським миротворцям закидають, що їм не вдалось захистити близько 300 мусульман від боснійських сербів у Сребрениці у 1995 році. Після того, як військові формування боснійських сербів захопили безпечну зону ООН, нідерландський батальйон видав мусульман. Загалом тоді за декілька днів від рук боснійських сербів загинули 8 тисяч 373 мусульманських чоловіків та хлопчиків.
Не треба сподіватись, що військовий контингент місії ООН буде захищати цивільних, наголошує Володимир Жминько. Завдання місії забезпечувати дотримання прав людини не військовими методами.
“Вони будуть присутні, не ставатимуть на жодну сторону, документуватимуть порушення та злочини, робитимуть звіти. Вони вводяться у гарячу точку як стабілізуючий фактор”, — коментує він.
За його словами, коли місії не вдається виконати свої задачі, вона може звернутись за допомогою до регіональних структур.
“Приклад Боснії. Коли миротворчі сили ООН не справлялись у 1995 році, вони звернулись до сил НАТО. Альянс увійшов до зони як стабілізуюча сила із важким озброєнням і був там до 2004 року. Це зіграло вирішальну роль у підписанні мирного договору”, — зауважує Володимир Жминько.
“Коли ситуація стабілізувалась, вирішили передати функції із завершення розбудови миру у країні регіональним структурам. Тоді місія ООН завершила своє існування. Подальші 9 років, до 2011 року, функції виконувала поліцейська місія Європейського Союзу”, — додає він.
ХТО РОЗСЛІДУВАТИМЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?
Питання переслідування винних у міжнародних злочинах залежатиме від того, у чиїй юрисдикції будуть ці злочини.
Володимир Жминько нагадує, що воєнні злочини у Боснії були під юрисдикцією Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії. Після того, як до відповідальності притягнули основних воєнних злочинців у боснійській прокуратурі, створили відділ із розслідування воєнних злочинів, куди увійшли міжнародні прокурори.
“Згодом міжнародні прокурори пішли, лишились лише місцеві, які зараз займаються воєнними злочинами. Трибунал передав матеріали, які лишились, аби вони їх дорозслідували”, — розповідає екс-керівник регіонального відділу розслідування порушень прав людини у Боснії та Герцеговоні у 1997 – 1998 роках Володимир Жминько.
Наразі місцева влада розслідує поодинокі міжнародні злочини — зґвалтування, мородерства та інші.
За його словами, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців у країні було у пріоритеті для досягнення миру, але його відклали на довгий час.
“І тільки коли ситуація стабілізувалась і був встановлений повний контроль над порядком, тоді почали розслідувати та затримувати підозрюваних”, — коментує він і додає, що міжнародні злочини не мають терміну давності.
Експерти наголошують, що з початку введення місії у гарячу точку, вона обов’язково почне документувати міжнародні злочини за Римським статутом для майбутнього правосуддя.
Володимир Жминько згадує Біляну Плавшич, яка відбула два президентські терміни у Сербії. Попри підтримку західних країн, її все одно засудив Міжнародний трибунал з колишньої Югославії.
“У 2005 році, коли вона не могла переобиратись на третій термін, наступного дня після обрання іншого президента Міжнародний суд з колишньої Югославії оприлюднив обвинувальний висновок про її воєнні злочини. Вона як публічна людина відразу зателефонувала в Гаагу і сказала, що вилітає туди”, — розповідає Володимир Жминько.
Суд звинуватив жінку у співучасті в геноциді, злочинах проти людяності та у порушенні правил ведення війни. Жінка пішла на угоду із слідством і отримала 11 років ув’язнення. Однак Біляна Плавшич відбула дві третини терміну. Шведський суд звільнив її, взявши до уваги її зразкову поведінку.
АМНІСТІЯ БОЙОВИКІВ
Олег Мартиненко вважає, якщо Україна хоче повернути людей, а не лише територію, то їй варто вже зараз щонайменше розробляти різні варіанти амністії.
“Навіть якщо не буде миротворчої місії, ми маємо говорити про індивідуальну амністію. Людина має постати перед судом, де суд винесе вирок про те, що вона винна у злочинах за певний період, стукне молотком і скаже: “В силу закону про амністію або альтернативного закону покарань за злочини воєнного часу Вам призначається умовний термін/або ж Ви — амністовані”, — каже він.
“Якщо ж говоритимемо про люстрацію, то маємо казати, що спеціальної перевірки мають зазнати керівний склад щонайменше судової адміністрації та правоохоронних органів. Ми на це маємо право, бо вони грали керівну роль. А середню та нижню ланку на рівні виконавців можемо залишити без спецперевірки. Якщо ми показуємо їм добру волю, то нам вигідно поступити так, щоб усе населення “Л/ДНР” не взяло валізи і не подалося до Росії. Тоді ми отримаємо землю без населення. Чи нам це потрібно? Адже пустуючих сел у нас й так вистачає”, — додає правозахисник.
ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МІСІЮ?
“Блакитні шоломи” фінансуються із бюджету ООН, куди кожна країна-член віддає свій внесок.
Цьогоріч на активні 16 миротворчих операцій у світі загалом планували витратити близько $7,9 мільярдів. Але влітку стало відомо про скорочення видатків майже на $600 тисяч через бажання президента США Дональда Трампа скоротити витрати на ООН.
Рішення про відправку своїх солдат та поліцейських до зони конфлікту приймає кожна із держав окремо.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини
