Створити онлайн-музей ромської культури: чому це потрібно Україні
Виховати гідного громадянина країни, давши йому пристойну освіту, і прищепити високу культуру спілкування – це не мета, це обов’язок. Дати освіту кожном рому, та ще таким чином, щоб він сам цього хотів – сьогодні проблема.
Саме тому питання освіти та культури не повинні стояти на останньому місці в “списку бажань” інтегрувати ромів у сучасне суспільство.
Не даремно в світі одним з проявів інноваційних зрушень розглядається культурна дипломатія як потужний інструмент внутрішньої і зовнішньої політики, яким не можна нехтувати.
Це так звана “м’яка сила” в подоланні стереотипів, налагодженні міжкультурного діалогу, просуванні гуманістичних цінностей, збереженні етнокультурної ідентичності.
Не випадково в ЄС зараз набирає обертів кампанія з обговорення концепції та принципів Європейських ромських інститутів (European Roma Institute), і нам з вами в цьому питанні слід активніше співпрацювати з ромами Євросоюзу.
Я керую двома ромськими установами – державним театром і національно-культурним товариством. Нам постійно доводиться бути не тільки у творчому пошуку, але і в стані “шокової терапії” від навали безплідних циркулярів, розпоряджень і наказів.
Нам дуже цікавий успішний досвід інших країн світу, які пройшли процес становлення етнічної політики і зараз перебувають у фазі розквіту.
Подивіться на Китай. Він приділяє велике значення розвитку культурної спадщини всіх 55 національностей. Ми не будемо заздрити китайцям, що у них є навіть комп’ютерні клавіатури зі знаками всіх національних мов. Важливо те, з чого вони почали діяльність – і тепер у них найбільша кількість культурних продуктів національних меншин, занесених до Списку усної і нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
А почали вони з того, що створили групу і так звану канцелярію, яка зайнялася переписом, пошуком, порятунком і складанням ресурсів нематеріальної культури, національних традицій, літератури і мистецтва. Вони знайшли 1028 її видів і 1500 людей, які є типовими спадкоємцями цієї нематеріальної культури.
Розвиток сучасних комунікацій та інформаційних технологій сьогодні і нам в деякій мірі дозволяє інакше поглянути на просування ромської культури в Україні. Надзвичайно актуально саме зараз створювати якісні інформаційні платформи і розміщувати на них достовірну інформацію про історію та культуру ромів України та світу.
Так, у червні Посольство Нідерландів підтримало створення перших 26 програм ромського інтернет-радіо в Україні, яке має бути запущено на початку осені. Радіо транслюватиметься українською, ромською, російською та англійською мовами. Це добре.
Національно-культурним об’єднанням “Амала”, державним ромським театром “Романс” та іншими ромськими об’єднаннями за роки діяльності накопичено унікальні матеріали з ромської історії, культури, побуту.
Тому ми пропонуємо розпочати роботу над створенням віртуального музею-архіву. Тому що зараз, на жаль, в українському сегменті інтернету практично відсутній якісний ромський контент, а наявна достовірна інформація фрагментарна і губиться в потоці “мотлоху” і фейків. І тут є над чим працювати. Наприклад, почати зі створення органу на зразок китайської канцелярії, яка займеться переписом, пошуком, порятунком і складанням ресурсів нематеріальної культури, національних традицій, літератури і мистецтва ромів України.
Адже усна за своєю природою ромська культура також завдяки сучасним технологіям має шанси і повинна бути збережена. Для цього у віртуальному музеї-архіві передбачається розмістити аудіо-, відеозаписи та методичні розробки, які дозволять вивчати і розвивати всі наявні в Україні діалекти ромської мови, фіксувати та популяризувати фольклор різних етногруп, аудіозаписи творчих ромських колективів, поезію ромського поета Міхи Козимиренка, Раїси Набаранчук…
Що ж стосується освіти, у мене відразу виникає питання: наскільки достовірними і глибокими в плані пізнання історії та культури ромів України будуть розробки планів і навчальних посібників?
Чи буде передбачено в програмі вивчення життя і творчості київської художниці з вишивки ікон Людмили Кирпарьової, яку маленькою дитиною разом з матір’ю і тіткою від неминучої загибелі в Бабиному Яру врятувала ромська пісня?
Чи дізнається молодь історію про те, як сталевий візок, пробитий кулями і прикрашений сталевими трояндами, привезли колись до того ж Бабиного Яру, а влада не дозволила його встановити, погрозами примушувала розрізати на шматки і пустити на переплавку?
А це ж був перший пам’ятник ромам, невинно загиблим від рук фашистів у роки війни. Добре, що врешті-решт сумна колісниця, над якою працював скульптор Анатолій Ігнащенко (у якого також є ромське коріння), знайшла собі притулок в Кам’янець-Подільському.
І чи зможе молоде покоління хоча б на папері побачити геніальний ескіз пам’ятного меморіалу на місці розстрілу 5 ромських кибиток під містом Дівошір Житомирської області? Дізнатися про трагічну історію, яка сталася в 1942 році саме на свято Спаса Господнього, і в душі висловити подяку керівнику пошукового загону Якову Грищуку. Завдяки йому кілька років тому було здійснено перепоховання останків за християнськими традиціями.
І ще є дуже багато історій, які ми не можемо залишити без уваги.
Я дуже сподіваюся, нам, як ініціаторам створення реєстру, надалі – віртуального музею-архіву, допоможуть наші колеги з усіх регіонів України. І тоді ромська молодь отримає якісні навчальні плани і програми з вивчення історії та культури свого народу, а його кращі зразки, можливо, доповнять список усної нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, єдиним пунктом якого поки є Петриківський розпис.
Адже культура – це те, що залишається, коли все інше забуто…
Виступ українського режисера, актора театру і кіно Ігоря Крикунова під час круглого столу “Близько 200 тисяч громадян України ромського походження не мають змоги
віддати своїх дітей до школи”.
