Правозахисники дослідили, як українські громади допомагають родинам зниклих безвісти та що варто змінити

Медійна ініціатива за права людини дослідила, як територіальні громади підтримують родини зниклих безвісти та якої допомоги їм бракує. Дослідження охопило Київ, Київську область та окремі громади Івано-Франківської, Львівської й Чернігівської областей. Правозахисники дійшли висновку, що обсяг допомоги залежить від фінансових можливостей громад та активності місцевої влади. Серед основних потреб – кваліфікований супровід родин, психологічна підтримка та постійне навчання фахівців, які з ними працюють.

Про це під час презентації дослідження “Система підтримки родин осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у територіальних громадах” розповіла координаторка груп родин військовополонених та зниклих безвісти МІПЛ Олена Бєлячкова, передає ZMINA.

Фото: МІПЛ

Дослідження охопило Київ, Київську, Львівську, Чернігівську та частково Івано-Франківську області. Його метою було оцінити обсяги підтримки родин зниклих безвісти в територіальних громадах, визначити позитивні практики та потреби. Оскільки законодавство не встановлює чіткого переліку соціальних гарантій на рівні місцевого самоврядування, обсяг допомоги залежить від можливостей місцевих бюджетів. Водночас великий бюджет не завжди гарантує належну підтримку.

“На прикладі Києва та “Київ Мілітарі Хабу” ми побачили, що місто має не лише достатній бюджет для системної фінансової підтримки родин зниклих безвісти, зокрема додаткової допомоги їхнім дітям і непрацездатним батькам, а й співробітників “Київ Мілітарі Хабу”, які кваліфіковано та проактивно супроводжують ці родини“, – зазначила Бєлячкова.

Вона зауважила, що у територіальних громадах підтримкою родин зниклих безвісти та військовополонених часто займаються родини загиблих і ті, хто самі пройшли через подібний досвід.

Рівень підтримки родин зниклих безвісти також залежить від активності керівництва громади. За словами Бєлячкової, позитивним прикладом стала Білогородська громада, голова якої особисто спілкується з родинами та бере участь в акціях і заходах на їхню підтримку. У ветеранських просторах громади також працюють фахівцями з супроводу, які допомагають родинам зниклих безвісти та військовополонених.

Водночас правозахисниця вкотре наголосила, що родини зниклих безвісти можуть роками не знати, що сталося з їхніми рідними. Тож представники МІПЛ пропонують два види підтримки: супроводжувати родини під час звернень до державних органів влади для пошуку своїх рідних, а також забезпечувати їм тривалу психологічну та іншу допомогу.

“Щоб родина розуміла, що вона не залишалиая сам на сам зі своїми проблемами, оскільки дуже важливо відчувати цю підтримку. І зрозуміло, що підтримка має бути тут поруч“, – додала Бєлячкова.

Підтримка родин зниклих безвісти має надаватися безпосередньо на рівні територіальних громад, адже державні органи часто розташовані віддалено. Як зазначила Бєлячкова, її ефективність залежить від активності керівництва громади та самоорганізації родин. Зокрема, родини об’єднуються і створюють громадські організації не лише за місцем проживання зниклої людини чи належністю до військової частини, а й за територіальним принципом.

Як приклад вона навела Чернігівську область, де серед родин зниклих безвісти переважають люди пенсійного віку. Найбільше їм потрібні консультації та інформація про те, що робити далі, щоб знайти рідних. Такі послуги надає фахівчиня із супроводу при Центрі надання адміністративних послуг. Водночас у регіоні бракує психологічної допомоги для дорослих і дітей, які змушені переживати тривале очікування та невизначеність.

За словами Бєлячкової, у громадах ветеранські простори та фахівці із супроводу мають стати важливою частиною підтримки родин зниклих безвісти та військовополонених. Однак в Україні бракує таких фахівців і можливостей для їхнього постійного навчання, зокрема психологічної підготовки для запобігання професійному вигоранню. Наразі Міністерство у справах ветеранів України планує внести зміни до свого положення, щоб окремо передбачити підтримку родин зниклих безвісти та військовополонених.

Оскільки місцевих бюджетів не завжди вистачає на підтримку родин зниклих безвісти, керівництву громад і ветеранським просторам важливо залучати благодійні організації та донорську допомогу. Це дозволить, за словами правозахисників, організовувати поїздки й заходи для дітей і дорослих із таких родин.

Серед перспективних ініціатив – проєкт об’єднання ветеранів, які допомагатимуть родинам зниклих безвісти, військовополонених і загиблих у розв’язанні побутових питань за принципом “рівний рівному”. Бєлячкова повідомила, що його запуск планували на 1 жовтня, однак, наразі він ще не запрацював.

Правозахисники наголошують на потребі постійного навчання фахівців із супроводу, адже не всі мають юридичну чи психологічну освіту, необхідну для роботи з родинами зниклих безвісти та військовополонених. Під час дослідження вони проводили онлайн-тренінги для таких фахівців, а також організували зустріч із родинами у Сокалі на Львівщині за участю представників державних органів. Такі зустрічі важливі, оскільки законодавство постійно змінюється, а родинам потрібні повторні консультації та роз’яснення. Серед прикладів ефективної співпраці правозахисники вкотре назвали Білогородську громаду, де спільно працюють місцева влада, ветеранський простір і родини.

Нагадаємо, за інформацією правоохоронних органів, понад 114 тисяч цивільних та військових вважаються безвісти зниклими. Окрім того, є значна кількість невпізнаних тіл, які необхідно ідентифікувати.