Позови до ЄСПЛ через умови тримання під вартою: чому це патова ситуація в Україні і як з неї вийти

17 вересня 2026 року ЄСПЛ заборонив пану Р. практикувати в суді протягом п’яти років. У пресрелізі суд мотивував своє рішення “тривалою і системною моделлю поведінки” представника, який представляв заявників у більш ніж 600 справах. На жаль, докладніші мотиви рішення у відкритому доступі відсутні. Наскільки мені відомо, більшість із 600 справ, про які йдеться в рішенні, стосувались умов тримання під вартою та інших суміжних питань щодо осіб, позбавлених волі. Ці проблеми є давніми, системними та супроводжують Україну протягом усього періоду її незалежності.

Майже кожна особа, яка потрапляє до місць несвободи, тримається в умовах, що дають підстави звертатися до ЄСПЛ та отримувати компенсацію.

Люди в місцях несвободи знають про це, а тому створюють значний попит на звернення до ЄСПЛ для отримання компенсації. Інших ефективних механізмів в Україні так і не було створено.

Відповідно, так чи інакше, з паном Р. чи без нього, знайдуться інші представники, які відгукнуться на цей запит.

Така робота вимагатиме від представників ще більшої точності, а також значних витрат часу та ресурсів, щоб не опинитися в ситуації, подібній до ситуації пана Р.

Тому робота адвокатів у таких справах коштуватиме дорого.

Однак, незважаючи на суворі вимоги до якості роботи адвокатів, ЄСПЛ у своїй практиці повністю відкидає можливість компенсації витрат заявників на правову допомогу, оскільки вважає ці справи простими й масовими. Це відбувається навіть у тих випадках, коли на стадії комунікації уряд подає повноцінні заперечення, а від представників вимагається підготувати якісну відповідь на них.

У результаті виникає патова ситуація:

Держава на практиці відмовляється реформувати пенітенціарну систему або створити на національному рівні ефективний позасудовий механізм компенсації для осіб, які перебувають у місцях несвободи. Із практичного погляду набагато дешевше залишити все як є та виплачувати поодинокі компенсації за рішеннями ЄСПЛ, намагаючись максимально зменшити їхній розмір у межах судових процедур.

ЄСПЛ з огляду на специфіку своєї ролі щодо національної правової системи відмовляється збільшувати витрати держави в цій сфері та, навпаки, системно їх зменшує.

Адвокати відмовляються безоплатно працювати в таких справах, оскільки жодна людина не хоче систематично працювати без винагороди.

Клієнти, які є максимально незахищеними, не мають власних коштів для оплати дорогих послуг, проте хочуть захистити свої права, змушені шукати різноманітні альтернативи та “сірі схеми”. А попит, як відомо, завжди породжує пропозицію.

Звісно, будь-які зловживання з боку учасників провадження повинні призводити до відповідальності. Це стосується як представників заявників, так і представників держави. Особливо це важливо в процедурах перед ЄСПЛ, який, на моє переконання, попри будь-які можливі недоліки, є взірцем для системи правосуддя України та її фундаментом.

Однак мені дуже хотілося б, щоб розгляд цієї проблеми не завершився лише виникненням страху та небажанням досвідчених адвокатів братися за цю категорію справ із причин, описаних вище. Натомість він мав би призвести до ширшої дискусії та впровадження реальних змін, спрямованих на розв’язання системних проблем, які існують в українській правовій системі протягом багатьох років. Серед них: неналежні умови тримання під вартою, надмірна тривалість судових проваджень, системне невиконання рішень національних судів тощо.

На моє переконання, давно назріла потреба в зміні підходів до розв’язання цих питань, зокрема й з боку інституцій Ради Європи.

Посилання на пресреліз залишаю в коментарях.

Михайло Тарахкало, адвокат