Може бути колапс та Руїна: про звернення Михайла Федорова, вибори та політичну кризу

Президент Володимир Зеленський “посіяв вітер і пожне бурю” в цілком біблійному значенні, але й колишній міністр оборони рухається за цим сценарієм. І він програшний для всіх. 

Тривала війна на виснаження є викликом для держави та суспільства, але чомусь нинішні лідери живуть у політичному режимі мирного часу, не матеріалізуючи навіть в уяві ціну своєї помилки. Михайло Федоров називає себе візіонером та постійно говорить про стратегії, місію і картинки майбутнього, але без конкретних дій, ці слова не лікують та не створюють доданої цінності.

Володимир Зеленський якось ще в еру відкритих пресконференцій заявляв, що все так несеться, що в нього немає часу на стратегію. І своїми діями вже два липні поспіль він це доводить. Політична криза очевидна, і якщо не шукати компромісу, то всі сторони підуть на ескалацію. В обох є великі ресурси, які малодоступні конкурентам.

Чого тільки варте те, що Михайло Федоров – реальний інсайдер команди Зеленського, тому все знає про помилки та зловживання в ній, але й політично повинен поділяти відповідальність за це. Зв’язок з Ілоном Маском, добре орієнтування в політичних технологіях, готовність вкладати в його кампанії досить великі ресурси, що є раціональним, для частини оборонного сектору і не лише, активна підтримка вулиці й наявність команди неформальної, яка, на перший погляд, може бути більшою, ніж у президента. Адже президентська рать дуже стоншала в рядах, а посадовці та бюрократи йдуть або саботують одразу після втрати ваги лідером.

Натомість Володимир Зеленський має колосальний силовий та фінансовий ресурс, легітимну оцінку суспільства, хоча з нюансами, рейтинг, який досі більший, ніж його ж показники в січні-лютому 2022-го, впізнаваність у всьому світі та політичний капітал, вибудуваний на перших роках після повномасштабного вторгнення, абсолютну лояльність парламенту й уряду. Ну і криворізький характер. Хто знає, той зрозуміє.

Обоє мають купу вразливостей. Але обоє нічого не робили предметно щодо підготовки системи безпеки для найтяжчих та найбільш важливих для країни виборів в історії України. Я не буду вже знову описувати діяльність робочої групи в парламенті щодо підготовки законодавства про такі повоєнні вибори, без якого далі рухатися до відбудовування необхідної інфраструктури немає жодних шансів. Воно готове на 65%, але група забуксувала, коли зупинився перемовний процес у квітні. Коли ми запрошували від Міноборони хоча б заступників Михайла Федорова на діалог щодо виборчих прав військовослужбовців, отримали мовчазну відмову, бо це не в пріоритетах. А без МО створення спеціальних дільниць або забезпечення ефективних механізмів для реалізації активного та пасивного виборчого права не є можливим, і політичний рівень ігнорував це питання.

У нас 50% громадян живуть не за адресою реєстрації (29% в Україні +20% за кордоном), і Державний реєстр виборців критично потребує креативного підходу в процесі верифікації даних, мобілізації громадян до активної реєстрації та перевірки себе, зміни виборчої адреси. Саме тут мала б важливу просвітницьку роль виконати Мінцифра, яку виборці бачать ключовим інструментом. Але й це не було в пріоритетах.

У нас у Києві одне укриття побудовано за п’ять років цивільного захисту. Тож ми маємо шанс проводити голосування по підвалах або в “Дії” (що означає під повним контролем президента станом на зараз). Чи хочемо ми голосувати так, щоб було страшно прийти на дільницю або держава знала зміст таємного голосування? Напевно, ні. Ну і знову нагадую, що вибори – про політичну боротьбу та купу організаційних заходів, а не про день голосування. День голосування не є важливим, якщо всі інші етапи були неконкурентними, голоси виборців продавалися та купувалися, комунікація та агітація були обмежені ресурсами, а росіяни грали на наших мізках як на роялі через когнітивну війну та незахищене інформаційне поле.

У мене сотні сценаріїв та дій, які росіяни можуть використати, щоб розпочатий електоральний процес делегітимізувати або повністю зупинити під час кампанії чи в день голосування. І це буде колапс та Руїна. Я згодна з Михайлом Федоровим, що росіяни не мають визначати, коли нам проводити вибори, бо якби вони могли, то вибори б відбулися давно. Можна підняти заяви, і різні пункти мирних планів, і Мінські протоколи, бо все це вже було. Але я точно проти, щоб вибори відбулися через політичні інтереси без озирання на реальний стан інфраструктури, аналіз ризиків та належну їхню підготовку.

Перші вибори, які були пропущені, – парламентські. І перші повоєнні теж мають відбутися парламентські, щоб вийти спокійно з війни, забезпечити поступальний транзит влади, мати конкурентне середовище в основному для мирного часу органі влади, формувати уряд відповідно до програм дій, а не переставляння стільців у кабінетах та знецінення хороших і дієвих бюрократів як таких.

Що технічно потрібно зробити:

• спеціальний закон + п’ять інших законодавчих актів, які повинні бути змінені, скориговані (ККУ, КУпАП, Закон “Про Державний реєстр виборців”, Закон “Про Центральну виборчу комісію”, спецзакон про неможливість проведення виборів на окремих територіях тощо);
• оновлення даних ДРВ, активна реєстрація виборців, належний час для інформаційно-просвітницьких заходів;
• повністю перегляд мандата правоохоронців у частині превенції, реагування та розслідування таких факторів, що будуть небезпечними й масштабовані за російські кошти та через нашу дурість: терористичні загрози, політичне насильство, кіберзагрози, криптовалюта у виборах тощо;
• геополітична робота щодо організації виборів на закордонному виборчому окрузі, який потребує значних інвестицій та дипломатичних зусиль;
• план транзиту влади від військової до цивільної системи управління тощо;
• ресурси й дуже багато ресурсів на підготовку людей до процесу співорганізації;
• доукомплектація складу ЦВК (є вакантні посади) та внесення змін до закону щодо продовження терміну повноважень до закінчення перших повоєнних виборів.

Нам також стратегічно потрібен дієвий Конституційний Суд України, бо це на межі, і тут теж багато кадрової роботи. Кожне питання, яке стосується конституційності рішень щодо конституційних прав, має мати шанс отримати оцінку та рішення через цей механізм.

Але кому це все потрібно? Краще про вибори згадувати, коли в президента рейтинг виріс або хтось не бачить іншого виходу із ситуації.

Вибори під час війни не будуть цілком демократичними, і ми за це заплатимо високу ціну.

Але і президент про них думає саме під час війни, і колишній міністр Федоров. Є щось спільне.

Ольга Айвазовська, голова правління Громадянської мережі ОПОРА 

Оригінал на фейсбук-сторінці авторки