Хто в Криму допомагає приховувати катування політв’язнів та злочини проти полонених

Хочу розповісти про людину, яка роками допомагає ФСБ приховувати злочини проти прав людини в кримських в’язницях. 

Андрій Вікторович Козар в Криму очолює Громадську спостережну комісію (Рос. – Общественная наблюдательная комиссия) – орган, який створений для контролю за дотриманням прав людини в місцях позбавлення волі: СІЗО, колоній, в’язниць, ізоляторів тимчасового тримання тощо.

Однак робота Козаря полягає у створенні “позитивного фону” навколо СІЗО та колоній окупованого півострова.

У 2021 році під час відвідування СІЗО-1 він зайшов в камеру, де я сидів, з групою співробітників ФСВП (Федеральна служба виконання покарань. – Рос. ФСИН), які все фільмували. Коли я заявив про системні катування ув’язнених, він спокійно відповів, що це наклеп і “не нужно наговаривать”.

Чого Козар “не бачив” під час своїх інспекцій до кримських місць несвободи.

Жахливі умови: повне ігнорування переповнених камер, коли в камерах, розрахованих на 12 осіб, перебувало щонайменше по 20 в’язнів.

Смерті: смертельні випадки через ненадання медичної допомоги його ніколи не хвилювали.

Катування: на прямі заяви про системні тортури ув’язнених він взагалі не звертав уваги, а у своїх звітах писав, що “умови відповідають нормам”, а скарги “не підтверджуються”.

Воєнні злочини: у 2022 році СІЗО-1 Сімферополя було у два поверхи забито українськими військовополоненими, яких систематично били та застосовували до них шокери. Козар знову “нічого не помічає”.

Про це, зокрема, свідчить щорічна доповідь ОНК за 2022 рік, яка охоплює період масового утримання українських військовополонених та цивільних заручників і в якій ці умови названі “відповідними до норм”.

Козар вже кілька років поспіль забезпечує медійне прикриття для звірств окупантів.

Наведу декілька резонансних випадків, коли звіти ГСК по Криму ігнорували кричуще порушення прав політв’язнів.

1. Громадянська журналістка Ірина Данилович. Через ненадання медичної допомоги в СІЗО-1 Сімферополя її стан здоров’я критично погіршився, вона перенесла отит та інсульт, повністю втратила слух на ліве вухо і постійно відчуває сильні мігрені. Попри офіційні заяви комісії про “задовільні умови”, батько Ірини неодноразово наголошував, що Козар особисто знав про її хворобу.

2. Тофік Абдулгазієв. В ув’язненні у політв’язня розвинувся туберкульоз, він втратив понад 30 кг і впав у кому. Водночас у відкритих публічних звітах окупаційної Громадської спостережної комісії Криму (ГСК), яку очолює Андрій Козар, немає жодних згадок про критичний стан здоров’я чи катування Тофіка Абдулгазієва. Адвокати називають це системним ігноруванням з боку “спостерігачів” на чолі з Козарем.

3. Громадянський журналіст Амет Сулейманов. Людина, яка має інвалідність через критичну серцеву недостатність і яку навіть за російськими законами заборонено утримувати під вартою. Під час перебування Сулейманова в СІЗО-1 ГСК під керівництвом Козаря не ініціювала його переведення до лікарні, попри реальну загрозу життю.

4. Політв’язні Сервет Газієв та Олександр Сізіков. Газієв переніс мікроінсульт, а Сізіков має інвалідність через втрату зору. Комісія зазвичай рапортує про “наявність ліків”, хоча незалежні адвокати заявляють, що ув’язнені не отримують навіть базової допомоги.

Тож, як бачимо, Андрій Козар своїми діями та бездіяльністю фактично сприяв катуванню та жорстокому поводженню українських політичних в’язнів.

Водночас станом на червень 2026 року Андрій Вікторович Козар досі не перебуває під жодними санкціями ні від України, ні від закордонних партнерів.