Стратегічна програма уряду: прогалини, які її заблокують
Наприкінці вересня уряд подав важливий стратегічний документ – Програму діяльності Кабінету Міністрів на найближчі п’ять років. Він складається із цілей та планів заходів – подолання соціальних, безпекових проблем, досягнення економічного розвитку, створення привабливого інвестиційного клімату, євроантлантична інтеграція тощо.
“Держава – це створений громадянами сервіс, головним завданням якого є вирішення існуючих проблем та відвернення потенційних загроз для громадян шляхом забезпечення балансу інтересів різних частин суспільства”, – наголошується у вступі.
Держава, як стверджується, ставить за мету досягти рівня розвинутої демократії. Наголошується, що права та основоположні свободи людини будуть захищеними, а державна служба – сервісно-орієнтованою.
Однак насторожує те, що певні важливі аспекти залишилися поза увагою авторів програми.
Наприклад, те, що деякі із запропонованих цілей неможливо буде втілити без реформи системи реєстрації місця проживання (так званої “прописки”), яка все ще визначає, де і як ми можемо взаємодіяти з державою.
Як саме це впливає на інші реформи – далі.
Послуги для “мертвих душ”
Без комплексної реформи системи реєстрації місця проживання, про яку немає згадки в програмі, реалізація стратегії не буде повноцінною. Держава має знати, скільки людей живе в громадах. Це прямо впливає на ефективність комунального господарства.
У програмі пропонується передати регулювання надавачів комунальних послуг на місцевий рівень. Однак якщо надавач не володіє достеменною інформацією про кількість мешканців у громаді, він усе одно не буде здатен точно розрахувати необхідні ресурси.
Саме з кількістю фактично зареєстрованих мешканців громади пов’язаний розрахунок ресурсів, який неможливо об’єктивно планувати, допоки в Україні людина не може безперешкодно засвідчувати факт свого проживання там, де мешкає насправді, а не там, де має славно(сумно?)звісну “прописку”.
Минулого року ми проводили загальнонаціональне соціологічне опитування і з’ясували, що близько 7 мільйонів осіб в Україні живуть не там, де зареєстровані. Таку кількість не можна назвати незначною похибкою та проігнорувати її потреби.
Уряд хоче рахувати досягнення певних показників з огляду на чисельність населення в громадах (наприклад, рівень злочинності). Однак яким чином можливо з’ясувати їхні досягнення, якщо сама по собі чисельність жителів є невідомим показником?
Усунення реєстрації як ключового джерела інформації про міграцію та розселення мало б у цьому разі передувати всім подальшим цілям.
Усі діти рівні, але деякі рівніші за інших
У програмі Міністерство освіти і науки ставить за мету: “кожна дитина має доступ до якісної дошкільної освіти”. Серед індикаторів – зростання частки дітей, які здобувають дошкільну освіту.
В Україні, за нашими даними, близько одного мільйона дітей живуть не там, де зареєстровані. Ще майже 25 тисяч не мають реєстрації взагалі. У великих містах таким дітям складно потрапити до садочків, бо місцеві ради вирішують брати в групи лише тих, хто живе за реєстрацією. А “незареєстровані” діти або взагалі не можуть потрапити до черги, або мають робити щомісячні внески.
Наприклад, саме такий підхід обрала Київміськрада у 2018 році: реєстрація місця проживання надає пріоритетне право на вступ до садочків Києва. Діти з реєстрацією в інших населених пунктах можуть бути зараховані лише за залишковим принципом. І байдуже, що це суперечить Конституції та дискримінує дітей без “прописки”.
Міністерству слід було б відв’язати доступ до освіти від “прописки” загалом. Тільки тоді можна буде говорити про рівність доступу до освіти.
Соціальна допомога в смартфоні
Перед Міністерством соціальної політики стоять такі цілі: “сім’ї, що опинилися в складних життєвих обставинах, отримують своєчасну та професійну допомогу” та “для людей похилого віку створені умови для активного життя. Створені умови для безпечного добровільного пенсійного накопичення”.
Якщо зберігати чинну систему реєстрації, цих цілей неможливо досягти повною мірою. У багатьох випадках соцдопомога безпосередньо прив’язана до реєстрації місця проживання людини та членів її родини.
Як ми знаємо, щонайменше 12% дорослого населення України проживає не за місцем реєстрації, і половина з них має дітей. Ті, хто живуть не за “пропискою”, не можуть повноцінно користуватися своїм правом на соцдопомогу.
Сфері соціального захисту варто переорієнтувати спосіб призначення допомоги та ліквідувати роль реєстрації місця проживання.
Автори програми наголошують, що “ефективна адресна соціальна підтримка потребує моніторингу, автоматизації та цифрофізації”. Не варто забувати, що вона потребує також і повного переходу на екстериторіальний принцип, коли людині призначається послуга в тій громаді, де вона живе.
Враховуючи старіння нації та зростання кількості пенсіонерів, призначення пенсій також має відбуватися за принципом екстериторіальності.
Пенсійний фонд України веде Державний реєстр загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, який має електронну форму. Так навіщо ж прив’язувати призначення пенсії до “прописки”?
Пасивна молодь?
Міністерство культури, молоді та спорту хоче, щоб громадяни (особливо молодь) мали можливість брати активну участь у суспільному житті. Це має сприяти підвищенню соціальної активності та мобільності населення, що позитивно вплине на мобільність економіки та продуктивність праці.
Безперечно! Якщо цьому нічого не заважає. Наприклад, система реєстрації – адже повноцінним членом громади людина може стати лише на підставі реєстрації в ній.
Як показало наше дослідження, у столиці, наприклад, 31% опитаних зареєстровані в іншому населеному пункті, а 32% – в іншій області. Водночас в агломерації Києва майже 50% опитаних зареєстровані в іншому населеному пункті.
Коли ми розпитали людей, чи беруть вони активну участь у житті своєї “реальної” громади (збори громади, ухвалення спільних рішень, оплата внесків тощо), виявили, що через “не ту” реєстрацію вони роблять це значно рідше.
Лише 21% опитаних, що проживають не за “пропискою”, ходять на збори мешканців, і тільки 27% – облаштовують територію. Щоб дійсно залучити активних громадян, потрібно усунути вплив реєстрації місця проживання на членство в громаді. Новий принцип такого членства має бути максимально прозорим, гнучким та інклюзивним.
“Повернути” Крим і Донбас
Міністерство в справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб хоче “повноцінно реінтегрувати до сучасного українського простору та місцевих громад внутрішньо переміщених осіб та мешканців тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей та АР Крим через спрощення доступу до адміністративних послуг”.
Поза сумнівами, це критично важливо для громадян, які прямо постраждали від конфлікту.
Із 2016 року однією з найбільших проблем у наданні адміністративних послуг є отримання реєстрації місця проживання на тимчасово окупованих територіях – через відсутність такого механізму. Це негативно впливає на якість життя, зокрема дітей, які в 14 років отримують паспорт без реєстрації взагалі.
Варто зауважити, що люди, які не можуть оформити реєстрацію на тимчасово окупованих територіях, не можуть голосувати під час виборів.
Тож міністерство на шляху до досягнення цієї цілі має подбати про створення механізму реєстрації на окупованих територіях.
Уряд має зважати на виклик високої мобільності людей і велику кількість радянських процедур, що вже морально застаріли.
Люди мають отримати доступ до впливу та ухвалення рішень у тих громадах, на які вони фактично впливають своїм проживанням у них.
Без цього реформи відбудуться на папері, але аж ніяк не в реальності, де мешканці все ще мають два життя – одне фактичне, а друге “за реєстрацією”.
Людмила Янкіна, керівниця проєктів Центру прав людини ZMINA, для УП
Матеріал підготовлено в межах проєкту “Свобода пересування для кожного: реформа системи реєстрації місця проживання в Україні”, що реалізується за підтримки Європейського Союзу, а також проєкту “Громадянське суспільство задля розвитку демократії та прав людини в Україні”, що реалізується ПРООН за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії.
