Соціальні функції перекладають на медичну сферу: чому люди з психічними розладами залишаються у лікарнях

Про це йшлося під час круглого столу щодо прав людей із психічними та поведінковими порушеннями, які не перебувають у спеціалізованих закладах, який відбувся у Комітеті ВР з питань соцполітики та прав ветеранів, передає ZMINA.

Скриншот трансляції

В Україні триває реформа деінституціалізації, яка має створити умови для незалежного життя людей з інвалідністю у громадах. Україна також взяла на себе це зобов’язання в межах підготовки до вступу в ЄС – держава має забезпечити необхідну інфраструктуру та систему підтримки й соціальних послуг.

Окремої уваги потребує захист прав людей із психічними та поведінковими розладами. Як зазначила представниця Міністерства соціальної політики Інна Курило, люди з психічними та інтелектуальними порушеннями становлять близько 60% усіх отримувачів стаціонарного догляду.

Зараз Мінсоцполітики працює над розробленням нормативно-правової бази та впровадженням інших заходів у межах стратегії деінституціалізації.

“Потрібно провести масштабну оцінку потреб цієї категорії людей, запровадити сучасні фінансові механізми та  підготувати кваліфіковані кадри. Наразі Мінсоцполітики запровадило комплексну соціальну послугу життєстійкості та розвиває мережу центрів життєстійкості”, – підкреслила Курило.

Урядовиця додала, що участь в цьому експериментальному проєкті беруть понад 280 територіальних громад. Ці центри можуть бути доступною альтернативою для українців, які потребують підтримки, але не мають тяжких психічних порушень.

Заступник міністра охорони здоров’я Євгеній Гончар зазначив, що на рівні законодавства вже відбулися важливі зміни. Зокрема, у 2025 році був прийнятий закон про систему охорони психічного здоров’я в Україні. Наразі у міністерстві приймають відповідні підзаконні акти.

“Логіка доволі проста в цьому законі – пріоритет має надаватися амбулаторній допомозі. Пріоритет має надаватись на послуги в громадах, а не у стаціонарних умовах”, – зазначив посадовець. 

Гончар розповів, що у 2025 році допомогу за психіатричними чи психологічними пакетами НСЗУ, як стаціонарно, так і амбулаторно, отримувало більше 1 мільйона людей. З них 184 тисячі – це діти. За перший квартал цього року вже – 420 тисяч пацієнтів.

У минулому році повністю змінили систему психіатричної допомоги дітям. Зокрема, така допомога тепер надається лише в дитячих лікарнях чи поліклініках. 

“Але проблему щодо дорослих так просто вирішити. Вона потребує дійсно складніших і триваліших шляхів, щоб зробити пріоритет на амбулаторії допомоги в громадах. Для цього ми створюємо спільно з регіонами Центри психічного здоров’я в кластерних закладах. Наразі створено 130 центрів зі 16о таких кластерних закладів“, – зазначив заступник міністра. 

За його словами, залишається невирішеною проблема – практика, якій десятки років, коли психіатричні заклади часто виконують не медичну, а соціальну функцію. Коли людину тримають без показань на стаціонарному догляді у медичному закладі, бо їй нікуди йти після виписки.

“Соціальна функція перекладається на медичну сферу. Коли пацієнт там перебуває не тому, що йому потрібно за станом життя, а тому, що йому немає куди йти, нема підтриманого проживання, соціального житла, немає послуг у громаді, які б дозволили виписати цю людину або взагалі не госпіталізовувати з гарантією того, що хтось нею буде займатися”, – наголосив Гончар.

У Національній соціальній сервісній службі анонсували запуск система підвищення компетентності соціальних працівників – безперервного професійного розвитку (БПР). Це дасть змогу розробляти навчальні програми для фахівців, які працюватимуть за єдиними стандартами у громадах.

Нагадаємо, що в Україні 27 лютого презентували Стратегію реформування інтернатів для дорослих, яку уряд схвалив в кінці 2024 року. Цей документ передбачає створення умов для більш незалежного проживання людей з інвалідністю у громадах, як цього вимагають зобов’язання України при вступі до ЄС. 

Підтримане проживання – один із кроків переходу від проживання в інтернатах до життя у громаді, що є одним із зобов’язань України при вступі до ЄС. Запровадженню цієї послуги перешкоджають брак фінансування, фахівців та нестача доступного житла.