Україна розслідує воєнні злочини безпрецедентно, але потреби потерпілих значно ширші за кримінальну юстицію – Плотнікова
Ключовим елементом політики перехідного правосуддя для України має залишатися робота з потерпілими від війни, однак нині держава не має цілісної рамки підтримки таких людей.
Про це заявила керівниця Координаційного центру підтримки потерпілих і свідків при Офісі генерального прокурора Вероніка Плотнікова під час дискусії “Перехідне правосуддя для України: міфи та перспективи”, що відбулася 13 березня.
Вероніка ПлотніковаЗа словами Плотнікової, Україна має виробити спільне бачення того, як має виглядати система перехідного правосуддя. Вона нагадала, що класична модель перехідного правосуддя передбачає чотири компоненти, однак в Україні основний фокус поки що зосереджений на кримінальному переслідуванні.
“Величезна кількість уваги та очікувань була спрямована на accountability – на відповідальність, на роботу кримінальної юстиції. І я скажу як представниця кримінальної юстиції: для нас це і честь, і великий виклик. Це один з небагатьох випадків, а щодо таких масштабів – єдиний випадок, коли й документування, і розслідування, і вироки відбуваються під час повномасштабного конфлікту і в таких обсягах”, – зазначила Плотнікова.
За даними Офісу генпрокурора, нині в Україні зареєстровано близько 220 тисяч воєнних та інших міжнародних злочинів. Водночас очікувати судових рішень у кожній справі нереалістично.
“Коли ми порахуємо економіку процесів, кількість людей, які цим займаються, і реалістичність того, наскільки ми зможемо отримати вироки або інші судові рішення в кожному з цих процесів, вона дуже сильно знижується зі 100%”, – пояснила Плотнікова.
На її думку, саме тому важливо не концентрувати всю політику перехідного правосуддя лише на кримінальній відповідальності. Плотнікова наголосила, що досвід роботи з людьми, які постраждали від війни, демонструє: їхні першочергові потреби значно відрізняються від того, що часто очікує суспільство.
“Повірте, у потерпілих перший запит – не відповідальність росіян і не те, що вони хочуть комусь розказати свою історію. Вони говорять: мені нема де жити, мені треба операція, у мене хвора дитина, я взагалі не розумію, що зі мною відбувається, я маю залежності”, – розповідає керівниця.
Координаційний центр підтримки потерпілих і свідків нині працює в структурі Офісу генпрокурора і має дев’ять підрозділів в обласних прокуратурах. Наразі триває добір працівників ще для трьох регіонів. Водночас за словами Плотнікової, система кримінальної юстиції не може самостійно забезпечити всі послуги для постраждалих, яких вони потребують.
Тому держава має сформувати ширшу систему підтримки, яка не обмежуватиметься лише юридичним статусом потерпілого.
“Величезний запит до держави – створити ці рамки ширшими й точно вже безстатусними. Тому що великі групи потерпілих у нас просто випадають з поля зору держави”, – пояснила вона.
Плотнікова звернула увагу, що допомога людям, які постраждали від обстрілів або втратили житло, часто залежить від можливостей місцевої влади та громад.
“Все дуже залежить від місцевих адміністрацій, від громад. І тут виринає інше питання – це не тільки відповідальність держави, це відповідальність нашого суспільства в межах своїх територіальних громад”, – сказала вона.
На думку Плотнікової, перехідне правосуддя варто розглядати як набір інструментів, які держава застосовує залежно від ситуації.
“Я бачу перехідне правосуддя як набір інструментів, якими ти можеш зробити ту операцію, яка потрібна тобі зараз. А через певний час маєш застосувати ще й інший інструмент”, – пояснила експертка.
Нагадаємо, напередодні правозахисні організації заявили, що держава досі не виконала ключових вимог закону про облік шкоди, завданої людям унаслідок російської агресії. Вони підкреслили, що створення повноцінної системи обліку шкоди – як майнової, так і немайнової – має стати одним із пріоритетів держави у сфері захисту прав людини в умовах війни у 2026 році.
