Вибори-2015 і “незручні” переселенці: думки вголос

Місцеві вибори в Україні минули без волевиявлення щонайменше 1,2 мільйона переселенців (за даними громадянської мережі ОПОРА). 7 жовтня у Верховній Раді не вистачило кворуму, аби обрати один з трьох законопроектів, що усунув би дискримінацію внутрішньо переміщених осіб.

Переселенці розповіли Центру інформації про права людини, чому право голосу для них та України важливе. 

Богдан Корнієнко, програміст, переселенець з Феодосії (АР Крим)

Кожному громадянину України право волевиявлення гарантовано Конституцією. Вважаю за доцільне мати можливість скористатись цим правом незалежно від того, в якій частині країни я живу. Якщо сьогоднішня влада не поспішає мені в цьому допомогти, тоді мені це право потрібно, щоб змінити цю владу.

Олег Ломовицький, столяр, переселенець із Алчевська (Луганська область)

Я – громадянин цієї країни, і тому в мене має бути право вибору в будь-якому випадку. Це моя свобода.

Я і в Алчевську дуже обурювався, коли нам не дали проголосувати на президентських і парламентських виборах. Я завжди користувався своїм правом голосу.

Я спілкуюся з багатьма переселенцями, хто переїхав. В основному це – патріоти. Можливо, в мене коло знайомих таке. В основному це – ліберали, які не підтримують сили типу “Опозиційного блоку”. Ті люди, які підтримують такі партії, або поїхали в Росію, або залишилися на окупованій території і чекають кращого життя.

Ми дуже сильно обпеклися. Тому що бачили війну і розуміємо, до чого це все призводить. Тому ми не можемо робити неправильний вибір.

(ЧИТАЙТЕ повну історію Олега Ломовицького в рубриці “Персона”).

Вікторія Єрмолаєва, журналістка “Громадського радіо”, переселенка з Керчі (АР Крим)

Я не змогла проголосувати і для мене це образливо. Я вважаю себе патріотом своєї країни. Заради України я покинула Крим півтора року тому після псевдореферендуму.

Мало того, що мене моя країна визнала нерезидентом, незважаючи на те, що я сплачую податки, так ще й заборонила голосувати.

Право голосу – одне із основоположних прав людини. Тому позбавлення права голосу для переселенців – це неприпустимо.

Будь-який вибір будь-якої людини – це його справа і його право. За кого б не голосували переселенці – це їхній вибір й обов’язок показати країні своє волевиявлення.

Особисто я б не голосувала, наприклад, за проросійські партії, але, якщо, припустимо, людина захоче це зробити, то вона має показати своїй країні свій вибір.

Володимир Фомічев, аналітик руху “Сильні громади Донеччини”, переселенець з Макіївки (Донецька область)

Проблема не просто в дискримінації. В Україні існує якийсь фейковий патерналізм, тобто держава хоче надати переселенцям якусь допомогу, тобто допомагати, тільки даючи гроші. Фінансова допомога внутрішньо переміщеним особам (ВПО) становить 422 грн на місяць. Це фактично один соціальний внесок від громадянина України.

Мені здається, переселенців потрібно інтегрувати, не надаючи їм фінансову допомогу, яка є дуже маленькою, а, наприклад, надати їм нормальні громадянські права, наприклад, право голосу на виборах.

Тобто мені фінансова допомога від держави не потрібна, але я хочу бути повноцінним громадянином держави, тобто мати право голосу в тій громаді, в якій я зараз проживаю.

Я плачу податки в місті Києві і не розумію, чому мені не дали права голосувати.

В Європі, якщо людина тільки 6 місяців проживає в певній громаді, вона отримує право голосу. Мені здається, що в Україні потрібно запровадити не тільки для переселенців право голосу в тій громаді, в якій вони живуть, а й для інших людей. Бо якщо людина з Тернопільської області чи Івано-Франківської переїхала і вже більше року живе в Києві, то чому вона не може голосувати? Це ненормально, це рудимент радянської системи – прописка та трудова книжка.

Ніна Новікова, реабілітолог-масажистка, студентка Українського католицького університету, переселенка з Алчевська (Луганська область)

Коли не дають право голосу на місцевих виборах переселенцям – це роз’єднує. По-перше, людина відчуває, наче її вважають не такою людиною, як інші. Я не хочу стояти в стороні!

Я не люблю це слово “переселенці”, я не люблю слово “біженці”. Я нізвідки не тікала. Я громадянка України і за національністю я українка. І я в своїй країні. Я не поїхала в Польщу, Італію чи Росію. Я в своїй країні. І поважаю землю своїх предків.

Олена Глазунова, комерційна директорка компанії, яка виробляє надміцні метали, переселенка з Донецька

Коли переселенець переїжджає на неокуповану територію, його українське законодавство примушує реєструвати свій бізнес за місцем фактичного проживання. Навіть трапляються моменти, коли українські компанії відмовляються працювати з компаніями, які мають офіційну адресу на окупованій території, хоча ми податки всі і звітність подаємо в український бюджет і жодної копійки не сплачуємо в “ДНР”. 

Якщо ми платимо податки до місцевих бюджетів і вони використовуються для того, щоб витрачати на місцеві потреби, тоді чому я не можу впливати, як ці податки будуть використовуватись потім?

Увесь демократичний світ побудований на тому, що люди зібрались, порадились і обрали більшістю голосів депутата, якому ми довіряємо керувати нашими податками.

Ті люди, яких ми обираємо – вони менеджери нашої волі, тих людей, які сплачують податки. Демократія – це голос народу.

Багато людей бояться, що ось ці 2донецькі” будуть голосувати за сили, які призвели до війни. Але ж право голосу – це головна ознака демократії. Якщо ми не маємо право голосу, то демократії немає.

Це не наша провина, якщо ми вимушено не можемо віддавати свій голос за тим місцем, де ми були зареєстровані. Це конфлікт не людей, а влади, яка допустила це. Влада повинна була б реалізувати мої права. Бо в демократії народ дає повноваження владі, а не влада – народу.

Якщо влада не буде показувати своєї зацікавленості у людях, які втратили свої домівки, то люди не будуть за неї голосувати.

Проблема донецького регіону не в тому, що люди знають “Опозиційний блок” та його сателітів. Вони бояться і не знають іншої сили. Чи намагаються українські сили полегшити життя переселенців? 

Коли мене беруть на роботу, у мене є випробувальний термін. Я маю довести роботодавцю, що я буду працювати краще, аніж хтось інший. Влада має показати і довести людям, що вони можуть краще, а не говорити, що переселенці погані.

Вони кажуть: “Вони оберуть опозицію і все”. Вони оберуть те, що їм знайоме. Я не оберу опозицію.

Саме з Києва мало дивилися на Донбас. Вони вважали, що Донбас – це окрема каста. Вони не розуміли, що треба з дитинства плекати любов до України.

Оскільки цей регіон вибивається з українського контексту, треба було приділяти більшу увагу й будувати позитивний імідж держави. На жаль, радикальні партії в Україні не дають насправді позитивного іміджу України. Тоді, звісно, люди можуть боятися їх – бо деякі проукраїнські сили можуть вільно називати людей, які живуть в Донецьку, сепаратистами.

Якщо Україна декларує, що Донбас – український, то в жодному разі не можна називати людей звідти сепаратистами. Хіба ви знаєте, з якими думками вони живуть? Може вони все життя будуть шкодувати, що повірили в “русскую весну”. Це як з дитиною. Якщо ви будете називати дитиною дурною, то вона повірить у це. І це буде лейтмотивом її життя.