Ірина Виртосу: “Не слід протиставляти одну національну громаду іншій”
Ірина Виртосу, головна редакторка сайту Центру інформації про права людини та журналістка, відзначає, що загалом українські журналісти почали використовувати коректні терміни щодо ромської громади. Водночас у матеріалах часто траплялись неприпустимі фрази на кшталт “місцеві мешканці виступили проти ромської громади”.
27 серпня у селі Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області було знайдено тіло дівчинки 2007 року народження з ознаками насильницької смерті. За підозрою у вбивстві правоохоронці затримали місцевого чоловіка. Обурення мешканців викликало те, що підозрюваний належав до ромської громади села. В Лощинівці відбулися погроми будинків, які належали ромам.
MediaSapiens звернувся за коментарем до експертки Ірини Виртосу з питаннями, як, на її думку, українські медіа справились із висвітленням конфлікту, який виник між жителями села.
Як відзначає експертка, журналісти почали використовувати коректні терміни щодо ромської громади. Однак над наповненням новин та кутом подачі медіа ще треба попрацювати. Пані Ірина звертає увагу, що в Україні трапляється близько 2500 убивств щороку, однак це не стає приводом для щонайменше 2500 погромів. Тому медіа мають бути дуже уважними, пишучи про чутливі теми та подаючи таку інформацію.
– Як ви оцінюєте фаховий рівень ЗМІ, коли мова йде про висвітлення спільноти ромів у новинах? Особливо у контексті останньої хвилі новин про події на Одещині?
Загалом фаховий рівень висвітлення спільноти ромів, як, зрештою, інших національних громад дуже низький. Інтерес до них з’являється, як правило, коли стаються резонансні події, або матеріал приурочений до чергового Дня “чогось”. В Україні проживає понад 130 національностей – і що ми про них знаємо із ЗМІ? Хіба що тільки з видань національних громад, тираж (аудиторія) яких не дуже велика.
Проблема висвітлення теми ромів полягає ще й у тому, що стереотипне (переважно – негативне) сприйняття ромської громади дуже сильне. Недавно спілкувалася з 3-річною дівчинкою, яка на питання, де твоя іграшка, дуже спокійно й упевнено сказала “Цигани вкрали”. Це при тому, що газет вона ще не читає… на відміну від її батьків.
Класика жанру, коли стається злочин, і підозрювана у злочині людина з певними характеристиками (за національністю, етнічним походженням, кольором шкіри, за статусом ВПО тощо) стає підставою для повідомлення у ЗМІ. Наприклад: “Циган (ром) украв корову”. При тому ж подібний злочин українцем журналістами навіть не помічаються.
Щодо трагедії в Лощинівці. ЗМІ досить оперативно відреагували на саму подію, на жаль, трагічну, й солідарно почали її висвітлювати. Дискусія навколо ситуації кочувала з соціальних мереж у ЗМІ, і навпаки – із ЗМІ у соціальні мережі.
Тут показовим є використання терміну “ром”, “ромка”, що свідчить нарешті про інтерес до коректної термінології та, очевидно, бажання уникати мови ворожнечі (як у випадку використання термінів переселенець, внутрішньо переміщена особа,а не біженець щодо громадян України, чи використання терміну людина з інвалідністю, а не інвалід чи особа з обмеженими можливостями тощо).
– Яким був кут подачі в медіа?
Чимало ЗМІ опублікували фахові коментарі з правозахисним акцентом. Тобто намагалися розібратися в ситуації, чиї права були порушені, як саме, замість простого, і, даруйте, цинічного висвітлення людської трагедії – убивства дівчини. Так я можу назвати низку публікації та інтерв’ю в “Українській правді”, на “Громадському Радіо”, газеті “День”, на сайті Центру інформації про права людини тощо.
Окремі колонки/точки зору правозахисників також стали “холодним душем” в масовій істерії навколо ромського погрому. Так, колонка Ірини Федорович “Перемога вил над правами і законом” дуже грамотно розставляє крапки над “і” й спонукає замислитися, а що, власне, трапилося. І чому?
Важливим є вчасне реагування держави на такі події. Так, заява представниці Офісу Уповноваженого з прав людини Аксани Філіпішиної розійшлася блискавично по ЗМІ. У ній була актуальна інформація, чітка позиція державної структури (як один із сигналів від держави), розставлені акценти з точки зору прав людини. Так що навіть ті ЗМІ, які грішать резонансними заголовками, утрималися від нагнітання страху й опублікували якісну інформацію.
Та на відміну від великих, проблемних матеріалів, я не можу не відзначити, що заголовки новин, коментарів рясніють мовою ворожнечі.
“Нацполіція: Спійманий ром-вбивця в Лощиновке заперечує свою провину, хоча доказова база – проти нього” (Ukr.Media), “Ромская община после убийства ребёнка согласилась покинуть Лощиновку” (Фокус), “В Одесской области вспыхнул народный бунт: зверски убита 8-летняя девочка” (Сводка Независимых Новостей), “Творятся дьявольские дела”: что думают о бунте в селе Лощиновка известные цыгане” (Комсомольская правда в Украине).
Деякі ЗМІ опублікували фото загиблої дівчинки, що порушує не тільки журналістську етику, а й права дитини загалом.
Часто подавалися неточні деталі. Наприклад, Одеська поліція інформувала, що вік загиблої дівчинки 9 років, а більшість ЗМІ подають – 8-річна. Здавалось, дрібниця – але це до питання точності подачі інформації.
Ще один важливий момент в цій історії. Інформування (як одна із функцій ЗМІ) вступає у конфлікт з принципом “Не нашкодь”. А для мене як для журналістки принцип “Не нашкодь” особисто має більшу вагу.
Подія на Одещині, без сумніву, має резонансний характер. Однак має місце і той факт, що в Україні трапляється близько 2500 убивств щороку, однак це не стає приводом для щонайменше 2500 погромів… Я не пригадую жодного журналістського матеріалу, який би висвітлював з цього боку ситуацію.
– Які ще слова та вирази характерні для “мови ворожнечі” щодо ромів?
Хочеться процитувати правозахисника Максима Буткевича про те, що українські ЗМІ не навчилися розряджати напружену атмосферу. У матеріалах часто цитували фрази як-от “місцеві мешканці виступили проти ромської громади”, що не припустимо. Адже члени ромської громади також є місцевими мешканцями.
Важливий аспект – не слід нагнітати і протиставляти одну національну громаду іншій національній громаді.
Також не можна використовувати мілітарну лексику, на кшталт, “організувати коридор для виведення представників етнічної громади з території селища, аби упередити акти насильства”. Адже йдеться про частину громади селища/міста, а не про реалії війни.
І насамкінець. Фахове висвітлення будь-якого питання – стосується це ромів, українців чи росіян – не просто інформування населення. Бо чим менше ми знаємо – тим більше підозрюємо. Фахове висвітлення питання знімає напругу, розставляє акценти, “провокує” до критичного мислення. А в нашому біполярному світі – де або зрада, або перемога – дуже важливо подавати перевірену, виважену, точну інформацію, а тим більше – таку чутливу інформацію.
