Плюси та недоліки урядової стратегії інформаційної реінтеграції Донбасу – думки експертів

Пункти стратегії інформаційної реінтеграції Донецької та Луганської областей, яку Кабінет Міністрів ухвалив у липні цього року, мають спиратися на реальні факти досягнень української влади, а сам документ не повинен стати механізмом тиску на українців, політичні погляди яких відрізняються від більшості.

Про це під час круглого столу “Інформаційна реінтеграція Донбасу: стратегія є, що далі?” заявив голова правління громадської організації “Донецький інститут інформації” Олексій Мацука, повідомляє кореспондент Центру інформації про права людини.

У липні цього року Кабмін ухвалив стратегію інформаційної реінтеграції Донецької та Луганської областей – документ, що, за словами першої заступниці очільника Мінінформполітики Еміне Джапарової, є важливою передумовою відновлення територіальної цілісності України.

Головна мета стратегії, за словами чиновників, забезпечення повноцінного доступу українців, що проживають на окупованих територіях Донбасу, до загальнонаціонального українського інформаційного простору. Задля цього в міністерстві планують розширити зони наземного ефірного мовлення, створити системи виробництва і поширення спеціалізованого контенту для жителів окупованих територій та проводити системну роботу з переселенцями як з важливим каналом комунікації.

Після появи тексту документа в експертів виникли деякі питання, які особливо стосувалися розділів щодо смислового наповнення майбутньої комунікації. Зокрема, у стратегії пропонували розповідати жителям окупованого Донбасу про те, що “Україна – суверенна держава, яка дотримується принципу верховенства права і закону, вільного та відкритого суспільства, головною цінністю якої є життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека людини”, але не було зрозуміло, як саме це робитимуть.

На думку Олексія Мацуки, вказані в документі смисли повинні мати реальне підґрунтя, адже без цього будь-яка стратегія не покращить, а погіршить рівень довіри до українських медіа та держави.

“Дослідження говорять, що люди на непідконтрольних територіях усвідомлюють усі переваги життя на підконтрольних частинах, але зниження особистого добробуту та можливе поновлення бойових дій підриває їх. Міністерству, поки воно готує план заходів щодо реалізації стратегії, слід врахувати громадську думку та базувати засади документа на реальних досягненнях, щоб він не став інструментом впливу для вирішення політичних та ідеологічних завдань. Особливо це питання гостро стоїть напередодні виборів. Треба, щоб план не став засобом розправи над громадянами, що мають інші політичні погляди”, – зауважує він.

Експерт також підкреслив, що журналістам слід менш політизувати повідомлення, які вони транслюють на окуповані території. Окремо Мацука відзначив тему мови ворожнечі.

“Треба подумати про аудит контенту на дотримання невикористання мови ворожнечі. Ми сподіваємось, що цю ідею підтримають іноземні донори, адже він має бути неупереджений і спиратися на конкретні засади. Контент має враховувати місцеві особливості та традиції населення. Те саме має стосуватись і риторики держслужбовців. У минулому екс-голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Жебрівський дозволяв собі говорити, що люди в Донецьку завжди стояли на колінах, і це сприймалося місцевими як агресивна риторика. Комунікація держави і громадянина повинна будуватися на базі інформації про соціальні послуги, громадянську активність та належне державне управління як головний принцип демократії”, – сказав він.

У свою чергу керівник Центру політичного аналізу Володимир Головко вважає, що стратегія випереджує час, адже в країні досі немає політичного підтексту.

“Час стратегії прийде тоді, коли перша особа держави відповість на питання, що буде робити Україна, коли поверне під повну юрисдикцію ці райони”, – зауважив він.

Проте не тільки медіа відповідальні за інформаційну реінтеграцію окупованого Донбасу. Медіаекспертка та виконавча директорка Українського інституту медіа та комунікації Діана Дуцик вважає, що одним з питань інформаційного повернення є підтримка шкіл.

“Я була не в одній школі на Донбасі, бачила гірші та кращі, але скрізь є одна проблема, яка мене шокувала. Виявилось, що майже в усіх бібліотеках там досі залишається старий радянський книжковий фонд. Це правда, що частина вчителів у школах має проросійські погляди, але бібліотекарі здебільшого мають проукраїнські. Місце їхньої роботи може стати центром комунікації, адже якщо в селі є школа з бібліотекою, то туди ходять і діти, і дорослі. Це не питання Мінінформполітики, а наше спільне питання”, – констатувала вона.