Українська правозахисниця Ольга Гейко стала лауреаткою премії за боротьбу з тоталітаризмом

Українська правозахисниця Ольга Гейко стала цьогорічною лауреаткою Нагороди Пам’яті народів, якою щорічно відзначають борців з тоталітаризмом.

Про це розповідає “Суспільне Культура”. 

Фото: Суспільне Культура

Гейко народилася 9 вересня 1953 року в Києві. 

Правозахисну діяльність вона почала в Українській Гельсінській групі, хоча спершу й не була членкинею організації. Вона брала участь у кампаніях із захисту організаторів групи Миколи Матусевича, який згодом став її чоловіком, і Мирослава Мариновича.

Гейко пригадує, що після входу до кола інакодумців з нею припинили спілкуватися знайомі.

“Наші шляхи сильно розійшлися, через те що я вже була небезпечною для них”, – додає вона.

На знак протесту проти арешту Матусевича та Мариновича в 1977 році правозахисниця вийшла з комсомолу і вступила до Української Гельсінської спілки.

Гейко писала генсеку Радянського Союзу Леоніду Брежнєву, марно вимагаючи надати їй дозвіл на виїзд із країни. Невдовзі правозахисницю саму арештували за звинуваченнями в “поширенні явно неправдивих вигадок, що ганьблять радянський державний і суспільний лад”. Напередодні цього вона відмовилася від радянського громадянства.

Під час одного з ув’язнень Гейко провела в одеській колонії три роки, а наступного разу її арештували на виході з в’язниці та помістили ще на три роки до політичного табору в Мордовії. Попри тиск та складні умови вона приєднувалася до акцій протесту, за що неодноразово потрапляла до штрафного ізолятора.

Гейко повернулася до Києва навесні 1986 року й спершу не могла отримати прописку та влаштуватися на роботу, але зрештою стала розклеювати афіші.

У той час вона стала ініціаторкою створення Українського культурологічного клубу, на акціях якого наприкінці 80-х почали з’являтися синьо-жовті прапори.

Нагадаємо, що торік СБУ на запити українців надала майже 5 терабайтів інформації, зокрема про репресованих у СРСР родичів.