“Новий погляд” зі старими штампами: як у “Містичних історіях” переозвучують епізоди 15-річної давнини та відтворюють гендерні стереотипи
Попри те, що у XXI столітті наукові надбання доступні практично всім, люди продовжують вірити у забобони та пристріт як причину своїх невдач. І попри неодноразові застереження медіаорганізацій про шкоду поширення у ЗМІ ненаукових поглядів, засновані на містиці програми продовжують з’являтись. Адже попит, тобто аудиторія, є, тож буде і пропозиція.
Програма “Містичні історії. Новий погляд” – яскравий приклад того, як звичайні життєві ситуації, що потребують раціонального підходу, перетворюються на страшні казки про чаклунів і відьом, які глядачі із недостатнім рівнем критичного мислення, можуть приймати за чисту монету.
Серед історій, які нібито ґрунтуються на реальних подіях, можна побачити, що проблеми на роботі чи в особистих стосунках, а також нещасні випадки, часто подаються сценаристами під соусом фатуму чи зловісних збігів.
Це засноване на емоціях та страхах нав’язування надприродних пояснень вже само по собі несе шкоду, впливаючи на формування світогляду глядачів. Та це не єдина проблема нових “Містичних історій”.
ZMINA переглянула кілька серій програми, титрованої як документальна драма, і побачила там поширення гендерних стереотипів, мізогінії, упереджень, а також використання застарілої лексики, яка не відповідає сучасним реаліям.
Усе нове – добре забуте старе?
“Містичні історії. Новий погляд” – це українська документальна драма телеканалу “Світло”. Вона є продовженням “Містичних історій”, які вперше з’явилися на українському телеканалі СТБ ще у 2010 році. Тоді ведучим був Павло Костіцин.
Одразу зазначимо, що над оновленням сценарію творці нових “Містичних історій” особливо не заморочувались. Ба більше, у багатьох серіях одночасно з українською розповіддю можна почути й відлуння російської версії, яка колись транслювалася на російському каналі ТВ-3. Там ведучими були росіяни Віктор Вержбицький та Євген Князєв, і саме їхні голоси періодично чути на тлі української розповіді.
Ведучим першого сезону оновленої докудрами є актор Сергій Кисіль, обіцяють, що другий сезон вестиме актор Тарас Цимбалюк. Утім, нові серії поки що не з’явилися ні на ютубі, ні на сайті телеканалу “Світло”. Тож ZMINA дослідила декілька епізодів з першого сезону. Серії для аналізу обирали рандомним методом – завдяки рекомендаціям ютубу.
Але для початку варто розібратися з самим задумом програми. Як зазначають творці цього проєкту, історії показані саме так, як їх побачили та пережили конкретні люди.
“Іноді ці події здаються надто містичними, іноді дивними чи навіть комічними, але все це траплялось у реальному житті. “Містичні історії. Новий погляд” – це не тільки розповіді про дивні явища, а й можливість подивитися на світ під іншим кутом, замислитися над таємницями та знайти відповіді на питання, які не дають спокою”, – йдеться в анонсі програми.
Загалом кожен епізод має такий формат: ведучий програми розповідає історію тієї чи іншої людини, у цей час глядачі бачать відеоряд, на якому актори реконструюють описувані події. Показово, що всі ці відео взяті з початкової версії “Містичних історій”, яку показували по телебаченню ще понад 10 років тому. У момент, коли виникає та сама “містика”, її природу починають коментувати експерти – психологиня Марина Ілляхова, психотерапевт Геннадій Шевченко, мольфарка Олена Стеценко, білий маг Олексій Єлагін, медіум Жанна Закк та священник отець Олександр. Передбачається, що психологиня та психотерапевт пояснюватимуть ті події, про які йдеться в епізодах, з погляду науки, логіки й психології, усі інші – з погляду віри, магії та містики. Утім, наскільки коректними є ці “пояснення” – зараз розглянемо.
Мізогінні поради та знецінення почуттів і переживань
У серії, яка називається “Студенти”, бачимо історію 19-річної студентки Валентини. Вона зустрічалася з хлопцем, на імʼя Антон, а також мала подругу Ірину. Всі вони навчалися в одному університеті.
Одного разу Ірина попросила Антона, який також їй подобався, позайматися з нею, оскільки він був відмінником і міг допомогти з навчанням. Згодом вони потайки почали зустрічатися, а Валентина заскочила їх у ліжку.
“По-перше, не треба знайомити самотніх подруг зі своїм хлопцем. По-друге, я не рекомендую перед подругами вихваляти свого хлопця, боготворити його. Тому що, якщо подруга незаміжня, вона буде намагатися відбити його, бо чуже завжди краще, ніж своє”, – коментує ситуацію мольфарка Олена Стеценко.
У 2024 році, коли українське суспільство робить великі кроки у напрямку гендерної рівності та взаємної поваги, такі стереотипи є не просто застарілими, вони мають відверто смішний вигляд. Припущення (яке подається як беззаперечний факт), що кожна самотня жінка неодмінно захоче відбити чужого хлопця, бо “чуже завжди краще”, відображає не реальність, а радше архаїчні уявлення про жінок, які вже давно не відповідають сучасним цінностям і ставленню до людських стосунків.
За сюжетом, Валентина через пережиту зраду наважилася покінчити життя самогубством – повіситись на даху.
Психологиня Марина Ілляхова, коментуючи це рішення, зазначає, що у 19 років молодь дуже рідко закінчує життя самогубством з реальним бажанням померти.
“Найчастіше трапляється самогубство з необережності, і, на щастя, воно завершується позитивно, мирно. Тобто вони ріжуть вени настільки неправильно, що навіть важко померти від втрати крові. І таблетки, наприклад, ковтають рівно за 10 хвилин до чийогось приходу. І балкон обирають – 2-й чи 3-й поверх. Тому вони й живі. На жаль, бувають й інші. Але в нашому випадку ми маємо справу з показовим суїцидом. Дівчина дійсно хотіла, щоб її вчасно знайшли, зупинили, адже вона не бачила іншого виходу”, – каже Марина.
ZMINA спробувала знайти підтвердження того, що експертка, яка коментує це питання з погляду психології, має відповідну освіту, що дозволяла б їй це робити. Утім, на сайті Університету менеджменту освіти, де Марина Ілляхова є доценткою кафедри філософії і освіти дорослих, немає інформації про те, чи здобула вона психологічну освіту. А інформацію про психотерапевта Геннадія Шевченка в інтернеті взагалі не вдалося знайти.
Водночас твердження про те, що спроби самогубства, які вчиняють молоді люди, зазвичай закінчуються, як каже Ілляхова, “позитивно”, може сприйнятися як певне знецінення проблеми. Згідно зі світовою статистикою, з 2010 року кількість людей, що потрапляють до лікарні через спробу суїциду, зросла на 143% (аналіз даних з 17 країн), найбільша категорія серед них – це дівчата-підлітки. Найчастіше причиною для суїцидів серед підлітків та молодих людей віком від 12 до 21 року стають переживання сильного стресу, глибокої невпевненості у собі, розчарування собою або іншими людьми, втрата. Отже, узагальнення психологині про те, що зазвичай ці дії є “показовими” та мають на меті суто привернення уваги, не має під собою наукового підґрунтя.
Повернемося до сюжету. Після спроби самогубства Валентина опритомнює на даху і бачить, що над нею схилився чоловік у плащі. Незнайомець каже, що кривдники будуть покарані і дає їй печатку з сургуча з витисненою на ній пентаграмою. В цей момент дівчина, за словами ведучого, розуміє, що таким чином уклала угоду з дияволом.
“До цієї дівчини демон прийшов в образі бомжа, тому що йому все одно. Це неестетично і некрасиво, але йому все одно, бо у нього є своя ціль. Він приходить туди, де людина в розпачі, де вона спустошена, зневірена, не хоче жити. От він і прийшов на цю енергетику, бо може маніпулювати нею як завгодно, бо дівчина не вірить в бога, вона ні в що не вірить”, – резюмувала медіум Жанна Закк.
Утім, як вона зрозуміла, що дівчина є атеїсткою, незрозуміло. Так само, як і те, як Жанна ідентифікувала чоловіка у плащі, як бездомного. Слово “бомж”, яке використовує медіум, є некоректним. У “Довіднику безбар’єрності”, який рекомендує вживати слово бездомний, міститься таке пояснення: “Спочатку слово “бомж” було російськомовною абревіатурою, яка означала “без определенного места жительства”. З роками це слово набуло негативного і образливого відтінку. “Безхатько” чи “безхатченко” звучить так, ніби людина ніколи не жила у приміщенні, не мала роботи, сім’ї, ніби це той спосіб життя, який її влаштовує”.
Тим часом, за сюжетом, Валентина, щоб позбутись суперниці, починає проводити певні ритуали за допомогою печатки з пентаграмою, чорної свічки, крапель крові і фотографії подруги. Невдовзі Ірина помирає, а Валя та Антон знову починають зустрічатися. Все було б майже ідеально, окрім одного “але”: дівчина щоночі бачить страшні сни. Вона вирішує знищити всі речі, які використовувала для ритуалу, але чоловік у плащі приходить знову і попереджає, що якщо не помре Антон, то помиратимуть рідні Валі.
“Старий не жартував, його загроза збулася: Валя поверталася з похорону. Її двоюрідному брату Борису залишалося тільки 5 місяців до демобілізації, що за дідько його наштовхнув стати дивергентом?” – каже ведучий. У цей час триває відеоряд: чоловік у військовій формі біжить, падає під лід, прямо у крижану воду, і не може вибратися без сторонньої допомоги.
Валя звинувачувала себе у смерті брата, а чоловік з мішком на голові переслідував її, вимагаючи провести ритуал, щоб Антон теж загинув. Дівчина не може погодитися з тим, щоб її коханий помер, і вистрибує у вікно. Але за кілька секунд ми бачимо, як вона знову опритомнює на даху з відірваним зашморгом на шиї, а чоловік у плащі простягає їй руку із печаткою. Та цього разу вона відмовляється брати печатку і тікає. А ведучий з коментаторами виносять мораль про те, що “саме в такий спосіб слабких людей спокушають темні сили” і в цей момент їм важливо втриматись від дій, які бумерангом можуть спаплюжити їхнє власне життя.
Як відьми чоловіків відбирають, і до чого тут чакра свадхістхана
Друга історія, яка привернула нашу увагу безліччю стереотипів, має назву “Фатальна жінка”. Вона починається зі знайомства з Тамарою – дружиною бізнесмена, у якої є все, про що вона тільки могла мріяти раніше. 20 років тому вона, тоді ще самотня дівчина, здавала свою квартиру жінці з дитиною. Квартирантка Марина нібито була ворожкою і допомогла дівчині знайти чоловіка – Миколу. Майже щодня він дарував квіти і подарунки. Та на річницю їхнього весілля чоловік зрадив дружині і вигнав Тамару з дому.
“Це абсолютно класичний випадок чоловіка за 40, коли молода вродлива дівчина забирає його з родини. Будь-яка може це зробити”, – каже психологиня Марина Ілляхова.
Риторика про те, що когось можна силоміць забрати, виглядає дещо дивно і навіть образливо. Адже йдеться про людину, а не про якусь тварину, яку можна просто захопити чи заманити. Такі висловлювання ґрунтуються на застарілих стереотипах, які зводять стосунки до примітивного рівня, позбавляючи людей права на власні рішення і відповідальності за свої дії. Ідея, що будь-яка молода вродлива дівчина здатна легко забрати чоловіка з родини, не тільки спрощує дійсність, але й поширює шкідливі уявлення про подружні стосункии та вірність.
Тим часом, за сюжетом, повернувшись додому за документами та своїми прикрасами, Тамара бачить у дзеркалі видіння: у якійсь кімнаті на ліжку лежить і помирає хвора жінка. Вона згадує: це Марина, та сама чаклунка, яка знімала у неї квартиру.
Оговтавшись, героїня розповідає про це подрузі Світлані, яка одразу зрозуміла, про кого йдеться. Адже саме Марина допомогла Світлані завагітніти. Під час розмови жінки побачили у вікно, що біля будинку стоїть та ж сама дівчина, з якою Тамарі зрадив її чоловік. Тільки цього разу вона цілувалася з іншим – з сином Світлани Стасом. Ввечері хлопець порізав вени, але жінки встигли його врятувати.
“Говорити про якісь привороти не варто, оскільки ми розуміємо, що ця дівчина мала силу відьми. У них дуже розвинута сексуальна енергія, чакра свадхістхана. На красивих відьом чоловіки, як кажуть, ведуться, бо ця енергія їх приваблює”, – зазначив білий маг Олексій Єлагін.
Говорити про те, що жінка може мати “силу відьми” і “розвинену сексуальну енергію” – означає повертатися до темних часів, коли такі ідеї використовувалися для виправдання переслідування жінок, яких вважали відьмами. Крім того, твердження, що “на відьом чоловіки ведуться”, створює викривлену картину світу, де чоловіки нібито втрачають волю і розум перед міфічною “чакрою”. Усі ці висловлювання не тільки демонструють відсутність здорового глузду, але й підживлюють шкідливі міфи, які так само можуть призводити до мізогінії.
Тим часом психотерапевт Геннадій Шевченко спробував пояснити це так: “Зрозуміло, що і в 40 можна спокусити. І молодого хлопця будь-яка старша жінка може обвести навколо пальця і зробити так, щоб хлопчик за нею бігав. Ці хлопчики готові бігти за заміжньою жінкою, битися за те, щоб бути першим”.
Ця ремарка психотерапевта взагалі є не дуже зрозумілою, оскільки, за сюжетом, Риті – дівчині, яка вирішила зіпсувати життя Тамарі та Світлані, – 24 роки, і називати її “старшою жінкою”, щонайменше абсурдно. Склалось враження, що психотерапевта сильно непокоїть якась інша проблема, не пов’язана з темою програми. Але його зауваження цілком відповідає стереотипно негативному ставленню до пар, в яких жінка є старшою за партнера.
Зрештою, коли Тамара повернулася додому, Рита пояснила їй: вона і є донькою Марини – ворожки, яка колись орендувала у неї квартиру. Жінка допомагала людям безоплатно, до неї часто зверталися нещасні люди, які товпились навколо квартири. Це не подобалося подругам і зрештою вони вигнали її з дитиною на вулицю. Дорогою до села Марина сильно захворіла. Місцева знахарка намагалася її вилікувати, але не вийшло. Помираючи, мати нібито передала свій дар доньці. Подорослішавши, Рита вирішила мститися, щоб Тамара і Світлана теж втратили своїх найрідніших. Після цієї розмови дівчина пробачила подруг. Стас одужав, а Микола повернувся до дружини.
Утім, варто зазначити, що ейджизм у “Містичних історіях” простежується навіть у рефлексіях щодо занять магією. Мольфарка каже: “У тому, що вона вирішила помститися, її виправдовує тільки те, що вона дуже молода. Бо молоді люди схильні жити простими людськими пристрастями, саме тому вважається, що до певного віку, років до 30, не можна займатися жодними магічними справами”.
Це твердження не тільки закріплює стереотипи про вік, але й продовжує міфологізувати поведінку молодих людей, мовляв, їхні вчинки можна виправдовувати лише через вік, недостатню емоційну зрілість та відсутність досвіду.
А в чому ж “новий погляд”?
Останній епізод, на який ZMINA звернула увагу, має назву “Сліпий професор”. Головний герой історії – 19-річний Стас. Хлопець навчається в університеті, де раптом з’являється новий викладач – незрячий професор Вадим Вадимович. Як розповідає ведучий, студенти були здивовані, бо не розуміли, як він буде перевіряти роботи, ставити оцінки та розписуватися у журналі. Впродовж усього випуску, ведучий практично у кожному реченні наголошує на тому, що професор має порушення зору. Складається враження, що це основна (а може і єдина) важлива характеристика людини. Водночас і Сергій Кисіль, і експерти кажуть про це некоректно, використовуючи термін “сліпий”.
Знов таки у “Словнику безбарʼєрності” є таке пояснення: “Це слово некоректне, тому що таврує людину за ознакою однієї дисфункції. Крім того, воно несе в собі вже деяку метафоричність. Ми говоримо “сліпа любов” або “сліпі люди”, коли маємо на увазі, що хтось не помічає очевидних речей. Але не через порушення зору, а через небажання чи обставини. Якщо ми говоримо про людину з повною втратою зору, можна вживати термін “незряча людина”.
Тим часом, за сюжетом, під час однієї з лекцій одногрупник Стаса Костя вирішує потішитися над викладачем: він приходить в аудиторію з пивом та сидить, закинувши ноги на парту. Викладач виганяє його, а студенти дивуються: як незрячий Вадим Вадимович зрозумів, хто саме був порушником спокою на парі?
Психологиня Марина Ілляхова, коментуючи цей епізод, зазначила, що студентам властиво наділяти викладачів певними рисами та пов’язувати їх з якимись óбразами. Мовляв, якщо викладачка зла та вимоглива, то вона – стара відьма. Якщо такими рисами наділений викладач чоловічої статі, він — упир.
Утім, складається враження, що загалом над якимось оновленням цього епізоду (як і багатьох інших) особливо не старалися: скопіювали з першочергової версії “Містичних історій” з Павлом Костіциним абсолютно все, навіть коментарі фахівців. Так, думки психологині Вікторії Корнюш повністю відтворив Геннадій Шевченко.
“Сліпі люди інакше бачать світ – не так, як зрячі. Вони можуть бачити його на рівні звуку, об’єму, відголосків. Тому пиво, яке стояло на парті, дівчина, яка проходила повз, – це вже достатньо інформації для сліпої людини. За звуком кроків завжди можна сказати молода чи стара ця людина. За запахом парфумів завжди можемо припустити, це брюнетка чи блондинка. Коли зряча людина пильно спостерігає за сліпою, багато чого починає не складатися. Тому що в стереотипах зрячих людей сліпий – це той, хто взагалі нічого не бачить”, – каже Шевченко.
Проте ці твердження також є прикладом стереотипів, які закріплюють хибні уявлення про незрячих людей. Ідея, що людина з порушенням зору може визначити вік чи колір волосся лише за звуком кроків або запахом парфумів, не має жодного наукового підґрунтя і навіть звучить як нонсенс, особливо від начебто психотерапевта. Такі висловлювання лише поглиблюють непорозуміння щодо реальних можливостей і потреб незрячих людей, створюючи хибне враження про їхній спосіб сприйняття світу. Насправді кожна людина, незалежно від наявності зору, має свої унікальні способи взаємодії з навколишнім середовищем, і таке стереотипне уявлення про ці здібності, яке транслюють експерти “Містичних історій”, є далеким від реальності.
Зрештою, за сюжетом, безвісти зникають одногрупники Стаса, які якимось чином контактували з чоловіком. Тому хлопець робить висновок: викладач – вампір. Якось Стас зі своїм сусідом по кімнаті у гуртожитку Віталієм побачили у вікно, що у будівлю заходить Вадим Вадимович. Стас намагався переконати друга, що їм загрожує небезпека, але той не сприймає це всерйоз. Зрештою викладач начебто нападає на Віталія та намагається вкусити його за шию, щоб висмоктати кров, але Стас рятує друга, вбивши викладача завчасно заточеною ніжкою від стільця – таким собі осиновим колом. Але тіло чоловіка не знайшли – воно просто розчинилося в просторі.
Таке завершення епізоду ще більше посилює негативне і навіть страхітливе сприйняття людей з порушеннями зору, роблячи їх об’єктами страху та відчуження. Загалом такі епізоди, не тільки підкріплюють стереотипи, а й можуть бути шкідливими для глядачів, особливо тих, хто має недостатньо розвинене критичне мислення. Це ще раз підкреслює необхідність відповідального підходу до створення контенту, що відображає різноманітність і складність людського досвіду без шкоди чи умовного спрощення.
Зрештою незрозуміло, у чому полягає “новий погляд”, про який йдеться у назві програми, якщо відеоряд епізодів беруть зі старих “Містичних історій”, а коментарі експертів просто переозвучують інші люди. Схоже, що сценаристів зовсім не турбує те, що за ці роки змінилися правила коректної лексики, а Україна зробила багато для протидії гендерним стереотипам і упередженням. Показувати це як щось нове, без урахування змін у суспільстві та мовних нормах, не тільки дивно, але й непрофесійно.
