Інститут репутації має працювати: як харківська галерея скасувала виставку через гомофобію та мізогінію митця
Наприкінці червня в Артпідвалі Харківської муніципальної галереї мала відкритись експозиція живопису в стилі мозаїчного панно “Метафізика війни” молодого художника Олексія Александрова. У своїх картинах автор зображував людські почуття та хаос під час воєнних дій. Але 24 червня, коли виставка була вже повністю змонтована, організатори ухвалили рішення про демонтаж експозиції й офіційно перепросили публіку за розміщення картин Александрова в стінах інституції.
Причиною стали публічні відео художника, де він вдавався до мови ворожнечі щодо ЛГБТ-людей та жінок.
Розповідаємо, чому вирішили скасувати експозицію “Метафізика війни”, яка навколо цього відбулася дискусія та як у муніципальній галереї пройшла попап-виставка на тему ЛГБТ та фемінізму.
Гомофобія, мізогінія, сексизм та расизм в одному відео
Напередодні закриття виставки Олексій Александров на своєму ютуб-каналі опублікував відео, що обурили харків’ян і харків’янок, зокрема й працівниць Харківської муніципальної галереї, в якій виставлявся митець:
“Ми подивились, у нього там гомофобія, мізогінія, сексизм, расизм, російський контент, тобто все оце в нього було. Образливі відео, картинки з цього приводу. Загалом, дуже бридко й огидно” – так описала контент художника заступниця директорки галереї Дарія Герасимова.
Зокрема, хлопець називав існування ЛГБТ+-спільноти “геноцидом людської душі” та порівнював одностатеві стосунки з педофілією. Казав, що жінки “за природою своєю не здатні на акт творчості, адже так задумано, що жінка – це помічниця чоловіка” (перекладено з російської. – Ред.) та багато іншого. Всі ці тези Олексій Александров намагався підтвердити релігією.
Дарія Герасимова зазначає, що після того, як вона звернулася від імені установи до художника, з проханням пояснити такі публікації, відео були видалені протягом кількох годин.
“Спочатку він казав, що є художник і є мистецтво. Тобто яка б не була його позиція, це його особиста справа. Потім у нього пішла реакція, що ми не маємо права. Але, знову ж таки, він викладає відео на ютубі, це відкритий простір. Хто хоче, може зайти та подивитися. Навіть коли пізніше відкрилася виставка, присвячена ЛГБТ, Олексій зробив декілька історій в інстаграмі не дуже пристойного характеру, де відмітив нас. Після цього ми вирішили, що йому не треба бачити наш акаунт, якщо ми не можемо знайти спільну мову як люди”, – розповідає Герасимова.
Скриншот з обкладинки відео Олексія Александрова
Пізніше Олексій завантажив згадані відео повторно, і наразі вони знову доступні на каналі. Крім того, на каналі “художника мира сего”, як називає себе на платформі Александров, присутні доволі суперечливі речі. Наприклад, збори в рублях. Усі відео записано російською мовою, а в описі зазначено, що автор закликає своїми відео до “заперечення суспільних засад і моралі, відступництва від чортівщини та потворності, зооконформізму та натовпоріанства”.
Переосмислення ролі митця
“У нас була така позиція, що є художник і є його мистецтво, але зараз ми зрозуміли, що такий підхід нам не підходить. Ситуація з виставкою це змінила, поставила нас у дуже неприємну ситуацію. Нам самим було неприємно, тому що в галереї працюють тільки жінки, і кілька з нас належать до ЛГБТ+-спільноти. Тобто все те, що він казав, стосувалося нас особисто”, – зазначила Дарія Герасимова.
Тепер колектив муніципальної галереї вирішив перевіряти соцмережі та проводити співбесіди з митцями, які хотіли б виставити свої роботи:
“Звичайно, що не як якась там СБУ, але просто щоб хоча б розуміти позицію. Просто спитати, що людина з цього приводу думає”, – говорить представниця галереї.
Ситуацію з конфліктом у харківській галереї прокоментували в організації “Гендер Зед”, яка протягом багатьох років займається питаннями сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, подоланням стигми стосовно ЛГБТ-спільноти, гендерної нерівності, питаннями прав жінок та протидією гендерним стереотипам у суспільстві.
Комунікаційниця “Гендер Зед” Юлія Костюченко пояснює доцільність культури скасування у сфері мистецтва так:
“Українки та українці вже тривалий час обговорюють доцільність кенселингу (культури скасування. – Ред.), але так і не дійшли спільних висновків, але водночас усі погоджуються, що інститут репутації повинен мати місце. Люди мають розуміти свою цінність у суспільстві та наслідки своєї діяльності. Творчість є віддзеркаленням нашого становища, наших поглядів, а Україна насправді не настільки мізогінна та гомофобна, тож погляди автора точно є відірваними від реальності”.
“Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра” – так казав відомий театральний діяч Лесь Курбас, але це й про мистецтво загалом. На жаль, такі митці заганяють нас не в завтра, а в позавчора”, – додала Юлія Костюченко.
Реакція суспільства на демонтаж
Після оголошення про зняття робіт Олексія Александрова галерея почала отримувати, зокрема, й негативні коментарі в соцмережах про те, що так робити не можна, бо це цензура. Користувачі порівнювали рішення з радянськими засадами. Однак представниці муніципалки з цим не згодні:
“Як ми писали в дописі, говорили на відкритті цієї виставки: “Немає різниці, що про вас кажуть. У вас є своя позиція, ви її відстоюєте”.
Ця порада, кажуть галеристки, актуальна й для колег з інших музеїв. Адже серед них реакція теж була неоднозначною.
“Був і негатив. Знову ж таки, ті, хто не чув, не бачив відео, хто взагалі не розуміє, про що воно, хто, може, зі старшого покоління, – від них було”, – ділиться Дарія Герасимова.
Фото: Муніципальна галереяТакож підписників обурило те, що картини опинилися на підлозі. Водночас Герасимова пояснила, що роботи розкладають на підлозі як під час монтажу, так і під час демонтажу:
“Коли демонтаж і монтаж, роботи на підлозі, тому що ти їх завжди розкладаєш. Тому це писали люди, які цього не знають. Це був публічний момент. Фотографія демонтажу виставки в інстаграмі відіграла таку роль”.
Дарія Герасимова запевнила, що роботи Олексія Александрова цілі, з ними ніхто нічого поганого не зробив. Їх запакували, наразі галерея очікує, коли художник повідомить їм адресу для відправлення. Це питання було оговорено одразу після демонтажу.
Фото: Тетяна СавченкоУтім, попри деякі негативні коментарі підтримки було набагато більше. Заступниця директорки галереї наголошує, що відвідувачі цілком підтримують ідеї фемінізму та ЛГБТІК-спільноту, тому галерея публічно їх перепросила:
“Ми вважаємо, що це правильно було. Просто замовчати чи сказати “буває” – це не вихід. А от визнати свою помилку, потім давати іншим пораду, щоб перевіряли художників, – така наша позиція”.
В організації “Гендер Зед” оцінюють рішення щодо демонтажу позитивно.
“Це рішення демонструє, по-перше, свідомість харків’янок і харків’ян, їхній набір цінностей та принципів, відсутність страху перед визнанням помилок та готовність до самовдосконалення. Саме це хочеться бачити від культурних діячок і діячів в Україні. По-друге, українське суспільство змінюється та розуміє, що не можна толерувати тих, хто принижує певні прошарки, адже з кожним днем це може наростати та проєціюватися на набагато більшу кількість людей”, – говорить Юлія Костюченко.
Вона додає, що цього не можна допустити, оскільки Україна й так потерпає від агресії з боку Росії, тому нарощувати її зсередини не найкраща ідея:
“У контексті цієї ситуації сподіваємося, що гомофоби та мізогіни сприймуть це як знак, що справедливість та правда не на їхньому боці, а цькуванням та дискримінацією вони нічого не доможуться”.
Протидія
29 червня в Артпідвалі відкрилася попап-виставка, присвячена ЛГБТІК-темам і фемінізму. Вона тривала до 13 липня. Протягом усього періоду всі, хто мав бажання, могли приносити свої роботи в галерею. Цього ж дня вони вивішувались.
“Ідея провести таку виставку виникла одразу. По-перше, у нас цей художник мав бути до 13 липня. Наступні – вже 20 числа. Навіщо, щоб простоювала галерея? Треба щось зробити. Знайти художника, який зробить виставку свою персональну, – це складно. А це ж виставка попап. Кожен може щось принести”, – розповіла Дарія Герасимова.
На відкриття поліція скерувала близько 20 патрульних. Та попри такі перестороги під час події була дружня атмосфера:
“Гості говорили про те, наскільки важливо підтримувати одне одного. Дякували за те, що ми відгукнулися на їхнє прохання зняти художника. Щоб ми якось посприяли тому, щоб той хлопець більше в Харкові не показувався”, – каже представниця галереї.
На думку Юлії Костюченко, така альтернатива виставці є рішенням, яке демонструє погляди сучасного суспільства:
“Замість однієї злої людини прийде декілька добрих. По-перше, це про видимість жінок і квір-людей, про їхній внесок у сучасну Україну, про слід в історії країни. По-друге, це чергова заява про права людини, а точніше, про їхнє недотримання”
Роботи приносили як професійні художники, так і аматори. Люди, які не мають стосунку до мистецтва теж долучались.
“Є ті, хто говорив: “Я не малюю, не вмію, але мені хочеться підтримати, хочеться, щоб ця тема була, звучала, от приніс вам малюночок”. Для них усіх ці роботи не просто намальовані, вони мають і певний сенс, пов’язаний з цією виставкою”, – розповіла заступниця директорки галереї.
Також виставку підтримала спільнота “ХарківПрайд”. Вони розмістили в просторі Артпідвалу портрети ЛГБТ+-військових та роботи з проєкту “Жінки та війна”. Крім того, опублікували допис для поширення інформації про виставку у своїх соцмережах.
“Їхня аудиторія побачила, що це простір, який відкритий до такої комунікації. Це дуже їм сподобалось, до нас приходили. А це ж знову-таки нові люди, нові розмови, нові знайомства”, – поділилися представниці галереї.
У правозахисній організації “Гендер Зед” зі свого боку закликали, щоб кожна та кожен прочитали історії боротьби ЛГБТ+-військових за незалежність та про те, якою вони бачать нашу країну. Це чергове нагадування, що такі люди є, їх немало, вони тут і зараз:
“Зрозуміло, що вони теж не убезпечені від гомофобного цькування чи нападів на ґрунті нетерпимості, але за це й вони, й ми боремося – задля гарантій безпеки, які можуть принести законопроєкти №5488 (про реагування на злочини на ґрунті ненависті) та №9103 (про запровадження інституту цивільного партнерства)”.
Юлія Костюченко як спеціалістка у сфері комунікацій також наголошує, що важливо залучати якомога більше медіа, особливо місцевих та регіональних, адже в них зовсім інша авдиторія, яка може стати союзницькою. А також залучати лідерок і лідерів думок, які б популяризували подібні виставки через свої ресурси.
Дарія Герасимова зазначає, що подія зібрала чи не найбільше відвідувачів за весь період повномасштабного вторгнення Росії:
“Ажіотаж є, тому що люди, навіть які не змогли принести малюнки, все одно приходять, щоб принаймні поговорити. Зараз приходять і художники помалювати, посидіти. Мені здається, що це класно, тому що тема об’єднує. Ситуація сталася неприємна, але врешті, як результат, вийшло те, що люди ще більше познайомились. Більше знайомств, комунікації, розкриття цієї теми. Знову піднявся якийсь такий інтерес. Піднявся в наших стінах”.
На виставці вдалося поспілкуватися також з однією з відвідувачок. Вона поділилася своїми враженнями:
“Перебування в таких місцях, як от ця галерея, надихає. Вони стають місцем сили, де ти наповнюєшся неочікуваним натхненням на боротьбу з нерівністю та засудженням. Задумуєшся про важливість підтримки цієї ініціативи. Я сподіваюся, що є люди, для яких тематика боротьби з пригніченням ЛГБТ+-людей та важливості фемінізму виявиться новою та необхідною для розвитку здорового рівноправного суспільства. Ця ініціатива може стати поштовхом для пізнання, глибшого занурення та розуміння необхідності рівності всіх громадян, адже мета таких виставок – донести біль і переживання окремих людей, що непомітні для більшості”.
Ситуація з демонтажем виставки Олексія Александрова в Харківській муніципальній галереї стала важливим прецедентом у культурному середовищі України. Вона продемонструвала зростання соціальної відповідальності в мистецьких інституціях та їхню готовність відстоювати цінності рівності та поваги до різноманітності. Крім того, це нагадування, що висвітлення війни та патріотизм не можуть бути індульгенцією для мови ворожнечі й злочинів ненависті.
Реакція галереї на дискримінаційні висловлювання художника, опубліковані в його соціальних мережах, показала важливість розгляду не лише мистецьких робіт, але й особистої позиції митців. Це підкреслює потребу комплексного підходу до кураторської роботи та взаємодії з авторами.
Попри неоднозначну реакцію частини аудиторії рішення галереї отримало значну підтримку. Це свідчить про зміни в українському суспільстві, яке стає чутливішим до питань дискримінації та нетерпимості.
Організація попап-виставки, присвяченої темам ЛГБТ+ та фемінізму, стала позитивною відповіддю на ситуацію. Вона не лише заповнила простір галереї, але й створила платформу для діалогу та вираження підтримки дискримінованим групам.
Ця подія також підкреслила важливість співпраці між культурними інституціями та громадськими організаціями в просуванні ідей рівності та інклюзивності.
Загалом, ця ситуація демонструє, що українські культурні інституції стають відповідальнішими та чутливішими до суспільних проблем, активно беручи участь у формуванні толерантнішого та інклюзивнішого суспільства.
