Замість шашликів
Позачергові парламентські вибори відбудуться в період масових відпусток, поїздок. Це, як кажуть у народі, “мертвий сезон”. Але зібратися й піти на вибори замість шашликів – доля країни того варта. Серед моїх знайомих дуже багато тих, хто має інвалідність. І їх всіх об’єднує одне: щоб скористатися своїм правом голосу, їм доводиться долати додаткові перешкоди.
Олексієві – 18. Цього року він мав уперше голосувати на президентських виборах. Він їх чекав. Для нього це дуже хвилююче й відповідально. Однак коли він прийшов на виборчу дільницю, то неочікувано дізнався, що його немає в списках…
“Я чув заклик по радіо перевірити себе в списках, але й подумати не міг, що мене, киянина від народження, можуть не внести”, – зі сльозами на очах каже хлопець.
Голова виборчої дільниці нічим не міг зарадити – лише заспокоював: якщо хлопець поїде в адміністрацію і напише заяву, то зможе проголосувати в другому турі.
Та ситуація ускладнена тим, що Олексій не може “просто вибрати зручний час” і поїхати. Маючи інвалідність у зв’язку з порушенням зору, йому, щоб написати “просту” заяву, потрібен супровід мами.
“Я працюю повний день і, щоб поїхати із сином через пів міста, маю брати вихідний за власний рахунок. Тільки через те, що хтось не виконав своєї роботи”, – жалілася жінка.
Я бачила розчарування Олексія, як він зблід, коли зрозумів, що так і не зможе проголосувати.
Роман з Коломиї, йому – 40. Разом із мамою він у 2006 році був ініціатором відкриття Благодійного фонду підтримки людей з інтелектуальними порушеннями “Крокус”. В організації Роман допомагає як волонтер, але мріє влаштуватися на роботу. А ще – зустріти свою кохану і створити сім’ю.
У Романа – інтелектуальні порушення, та він не позбавлений дієздатности, має право голосувати. Бере участь у виборах з 18 років.
“Я дізнаюся про кандидатів з різних джерел, обговорюю їх з батьками, слухаю, що говорять інші, але сам приймаю рішення, за кого буду голосувати. Іду на вибори, бо знаю, що маю на це право і що мій голос важливий”, – ділиться Роман.
У 26-річого Григорія – інвалідність у зв’язку з порушеннями слуху. Хлопець працює балетмейстером. Він також завжди голосує. Але зізнається, що найбільша перешкода – це малодоступна інформація.
“Наприклад, у школі танців мені часто доводиться підходити до хореографа після занять і запитувати, про що він розповідав. На жаль, не всі розуміють, що говорю я. Був випадок, коли мене прийняли за іноземця і почали звертатися англійською”, – пояснює Григорій. До виборів молодий чоловік готується ретельно – читає новини в інтернеті.
“Перш ніж зробити свій вибір, мені важливо бути в курсі всього, що відбувається в нашій країні. Найкращий кандидат для мене той, хто, крім іншого, піклується про поліпшення умов життя та інклюзію для людей з інвалідністю”, – каже Григорій.
Домогосподарці Наталі 28 років, вона з Херсона. Пересувається за допомогою інвалідного візка. Жінка не лише ходить на всі вибори, а й робить усе залежне від неї, щоб її право голосу не було знехтуваним.
І цього року перед першим туром виборів президента Наталя разом з іншими членами громадської організації “Велід” знімала відео про доступність виборчої дільниці в школі, де вона мала голосувати.
“Помітивши нас, директорка одразу підійшла. Ми пояснили їй, що доступний пандус – це вимога закону і потреба як для людей з інвалідністю, так і для мам з дитячими візками, для дідусів і бабусь, які приходять до дітей у школу. Директорка виявилася дуже відкритою. Не повірите, але за чотири дні організувала повне переоблаштування конструкції. Тому на перший тур виборів я вже могла потрапити на дільницю самостійно і проголосувати”, – захоплено розповідає жінка.
Вікторія – журналістка і майстриня-вишивальниця. Живе в Кропивницькому. Їй 33 роки, і тільки один раз вона пропустила вибори. Не з власної волі. 2014 року внаслідок ускладнення через цукровий діабет у неї були проблеми з ногою, і вона змушена була пересуватися на милицях.
“Це були такі важливі для країни президентські вибори, а я просто не могла дістатися до виборчої дільниці. Вона розташована на другому поверсі, куди немає підйомника, треба ще довго йти по коридору. Звісно, мені хочеться сказати, що треба боротися за свої права. І обов’язково голосувати, бо хто ж, як не ми. Я справді в це вірю. Але світ не ідеальний. І мені важко закликати інших людей боротися, якщо я сама за якихось обставин можу здатися. Але я не розумію позиції тих молодих людей, які “принципово не голосують”. Це як? У мене є паспорт громадянки України, я себе нею відчуваю. І це мій обов’язок, це найменше, що я можу зробити для долі країни”, – розповідає про свою ситуацію Вікторія.
У словах Вікторії я “зчитую” подив: якщо вам нічого не заважає піти на виборчу дільницю, чому ви так легковажите своїм голосом? Адже є значний відсоток виборців, які через різні бар’єри опиняються поза політичною участю.
Наприклад, законодавчі обмеження. Уявіть, станом на 2019 рік в Україні проживає 38 500 тисяч повнолітніх осіб з інвалідністю, яких судом визнано недієздатними. Вони не можуть голосувати, висувати свою кандидатуру на виборах і брати участь у референдумах, оскільки Конституція Україні їм це забороняє.
До слова, у багатьох європейських країнах недієздатні люди з інтелектуальними порушеннями можуть брати участь у виборах. Адже наявність порушення не означає, що людина не здатна приймати рішення щодо політичних процесів.
Щоб людина мала змогу і бажання впливати на владу в країні, вона повинна постійно мати доступ до новин, слідкувати за діями політиків та подіями в державі. Утім, для людей незрячих чи тих, хто погано чує, доступ до такої інформації обмежений. І хоч 2009 року, ратифікувавши Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю, Україна взяла на себе зобов’язання подбати про доступ до інформації та зв’язку, за це право люди досі змушені боротися.
У нашій державі тільки сайти органів влади зобов’язані бути доступними для незрячих людей та людей із порушенням слуху. Сайти ж партій, ЗМІ, політичних блогерів зазвичай залишаються малодоступними. Соціальні мережі – джерело важливих новин, але тут майже не використовують субтитрування відео, жестової мови чи додавання альтернативного тексту до фотоматеріалів. Цікаво, що з липня 2019 року набуває чинності закон про державну мову, який зобов’язує перекладати матеріали передвиборної агітації, політичну рекламу та теледебати українською жестовою мовою або субтитрувати. На тепер же це цифри-сльози: жестову мову державні телеканали використовують тільки 40 хвилин на добу.
Але політичні права – не примха! Це ж так очевидно. Уже давно маємо не пакет, а цілий лантух важливих документів. Вони не просто зобов’язують вжити заходів, щоб усі люди мали можливість реалізовувати свої виборчі та інші політичні права, а й дають ледь не покрокову інструкцію, як це зробити.
Та й самі виборці з інвалідністю вже не мовчать. Зокрема, активісти з громадської організації Fight for Right підготували “Путівник із політичних прав для молоді з інвалідністю”. У ньому – універсальні поради для всіх.
Чи не найперша – якщо ваші права порушуються, говоріть про це. Виявляється, у багатьох випадках порушники про це й не здогадуються. Ввічливе обґрунтоване прохання встановити належний пандус на виборчій дільниці або в іншій установі, просубтитрувати відеозвернення політичного кандидата або зробити сайт партії доступним для людей із порушенням зору може бути достатнім для того, щоб вас почули. Це може бути також письмова скарга, заява або петиція до державних установ або посадових осіб.
Під час виборів оперативно реагувати на порушені права покликаний Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Заяву можна оформити онлайн на сайті www.ombudsman.gov.ua або надіслати поштою на адресу: вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008.
Допомогти зорієнтуватися, як діяти для відновлення прав, можуть і правозахисні організації. Наприклад, щодо порушень прав людей з інвалідністю можна звернутися власне до Fight for Right на електронну адресу: info@ffr.org.ua.
Довший і складніший шлях – захист у суді. Тут можуть допомогти юристи з центрів безоплатної правової допомоги. Адресу центру у вашому населеному пункті відшукаєте на сайті Міністерства юстиції України.
…Загалом в Україні 7% виборців, які мають інвалідність. Це трохи більше ніж два мільйони громадян України. Кандидати в президенти, у депутати Верховної Ради чи місцевих органів влади мали б давно зрозуміти, що це чимала частка їхнього електорату. Це люди, вибір яких може змінити країну. Якби не перешкоди. Водночас іще так багато людей, які легковажать своїм правом голосу… просто так.
Вікторія, очевидно, має рацію, коли каже, що світ не ідеальний. Але в такому разі давайте не скиглити, що в країні тотальна зрада, якщо замість виборів ми йдемо чи їдемо на шашлики…
Ірина Виртосу для ZN
Матеріал підготовлений у межах проекту “Моя участь важлива” за підтримки Фонду сприяння демократії U.S. Embassy Kyiv Ukraine.
