В Україні не існує дієвих механізмів захисту прав дітей – експерти

В Україні неможливо захистити права дітей без дієвих механізмів. Органи, які наділені адміністративними функціями, не мають представляти інтереси дитини.

Про це заявили юристи на круглому столі “Як підлітку себе захистити?”, передає кореспондент Центру інформації про права людини.

“Дійсно з 14 років зараз законодавство дає можливість дитині звернутись до суду. У мене справа є, у якій мати “профукала” будинок. Банк забрав. У ньому проживає неповнолітня дитина, а друга неповнолітня ще й з інвалідністю. Батько загинув. Вона нічого не може зробити. Я написала позов від дитини, обґрунтувала, звернулась до суду, а суддя не розуміє, чому 14-річна дитина звертається до суду. І починається три кола пекла. Зараз, поки позов піде в апеляційну інстанцію, суд може відмовити, або не факт, що апеляційна інстанція зрозуміє, або ж передасть справу ще якомусь суду. А дитина через два місяці буде на вулиці разом з братом з інвалідністю. І що може зараз служба у справах дітей зробити? Нічого!“, – із сумом констатує адвокатка, членкиня Комітету захисту прав людини Національної асоціації адвокатів України (НААУ) Ганна Боряк.

З Ганною Боряк погодилась й голова Комітету Ганна Колесник: “Потерпілих дітей дійсно ніхто не захищає. Коли моя дитина у 5-му класі прийшла і сказала: “Мамо, а ми вчили Конвенцію про захист прав людини, і ти знаєш, що на мене нікому не можна кричати?” Я кажу: “Я-то знаю. А ти знаєш, що за це буде твоїй мамі, і куди ти повинна з цим іти?”. Вона не зрозуміла, а я знову пояснюю: “Ну, я тебе зараз поб’ю, накричу. Тобі буде погано. Що ти будеш робити? Сядеш і будеш плакати?”. Вона відповідає: “Ну, мам… от так…”. Так навіщо тоді вони вчать право?”

Ганна Колесник вважає, що за таких реалій в української дитини формується свідомість беззахисної.

Дитині можна роз’яснити її права тоді, коли працює механізм її захисту, каже адвокатка Ганна Боряк. Експертка вважає, що в Україні органи, які наділені адміністративними функціями, не мають представляти інтереси дитини.

“Органи опіки, як і органи місцевого самоврядування, наділені адміністративними функціями. Однак вони здійснюють цивільно-правові повноваження у суді і приймають норми індивідуальної дії. Наприклад, рішення про вилучення дитини із сім’ї. У цього органу є декілька функцій, які протирічать одна одній. Не може орган, який приймає рішення і наділений адміністративними функціями, представляти інтереси дитини відповідно до нашого законодавства”, – розповідає Ганна Боряк.

Уповноважений Президента з права дитини Микола Кулеба вважає, що сьогоднішня державна система нівечить дітей.

“Я в неділю півдня провів в Управлінні внутрішніх справ, коли міліція затримала педофіла. І я на власні очі вже не перший раз бачу, як працює система, яка вона недосконала, як новий КПК не захищає інтереси дітей. Ця система просто нівечить сьогодні цих дітей. Сьогодні телефонують з Харкова і запитують: “А скажіть, по цій сім’ї треба повідомляти в соціальну службу, у службу у справах дітей?” Про що це говорить? Люди не знають і не розуміють своїх професійних обов’язків. Та звісно потрібно повідомляти! З дітьми працювати треба! Де ті психологи, соціальні працівники, де методики роботи?”, – розповідає Микола Кулеба

Уповноважений переконаний, що в Україні сьогодні неможливо захистити жертв педофілів, бо системно не виявляються такі випадки.

“Багато фахівців навіть, не говорячи вже про простих педагогів, які мали б це робити, не знають ознак, за якими це можна виявляти, так само, як і методик роботи із дитиною”, – каже він.

Владислав Лашко, керівник проектів з розвитку соціальних послуг представництва UNICEF в Україні, вважає, що в Україні необхідно переглянути нормативно-правові акти і вносити необхідні зміни відповідно у навчальні програми.

“Якщо ми говоримо, що система викладання у школі не має відношення до реального  життя, то ми маємо говорити про зміни на рівні викладання як у середній школі, так і у вищій. Якщо необхідна допомога нашим суддям, щоб вони краще розбирались з проблемами правосуддя для дітей, так само необхідно готувати на рівні навчальних програм у ВНЗ”, – наголошує експерт.

Україна в 1991 році ратифікувала Конвенцію про права дитини, а у квітні 2001 року прийнято Закон про охорону дитинства.

Відповідно до ст. 4 Конвенції, Україна зобов’язана подбати про те, щоб права, визначені Конвенцією про права дитини, були доступні усім дітям в країні. 42 стаття Конвенції зобов’язує Україну поширювати інформацію про Конвенцію серед дорослих, установ і дітей.

В 2011 році Комітет ООН з права дитині дав рекомендації Україні, відповідно до яких держава має переглянути усе національне законодавство з тим, щоб забезпечити його повну відповідність положенням Конвенції про права дитини.

Необхідно вдосконалити розподіл коштів на дітей на центральному та місцевому рівнях згідно з реальними потребами дітей та їхніх сімей, вжити заходів для подолання бідності, навчати спеціалістів, ознайомлюючи їх із змістом Конвенції (зокрема міліціонерів, лікарів, вчителів, суддів, журналістів, соціальних працівників, співробітників імміграційних служб тощо).

Комітет ООН з прав дитини також рекомендував Україні залучати громадськість для впровадження Конвенції про права дитини, впроваджувати міжнародні стандарти в інтересах дитини.