Російські тюремники вирізали українським полоненим літери Z на щоках і змушували здирати татуювання – МІПЛ

У Росії, у виправній колонії №1 міста Донське Тульської області наглядачі вирізали українським військовополоненим літери Z на щоках, змушували їх здирати з себе татуювання, катували струмом і морили голодом.

Про це Медійній ініціативі за права людини (МІПЛ) розповіли звільнені з російського полону бранці.

Джерело: МІПЛ

Журналісти ініціативи наголосили на тому, що ця колонія – одне з найсуворіших місць утримання українських військовополонених та цивільних заручників.

Раніше МІПЛ уже писала про жахливі умови утримання тут, однак зараз документувальники отримали нові свідчення про серйозніші порушення та нелюдське поводження з бранцями, йдеться у дописі на фейсбуку. Мета правозахисників – привернути увагу до цієї жахливої в’язниці та спонукати представників Міжнародного комітету Червоного Хреста відвідати колонію з моніторинговою місією, аби катування припинились.

Так, колишній військовополонений морський піхотинець Іван (Ред. – Імена змінені з питань безпеки) потрапив у полон на Херсонщині в березні 2022 року. ВК №1 у Тульській області стала для нього п’ятим місцем утримання.

Він розповів, що у травні 2022-го в Донський разом з ним перевезли близько двохсот громадян України з різних місць утримання. Зокрема, із Курська привезли Олексія, який потрапив у полон у перший місяць повномасштабного вторгнення у Чернігівській області. Також тут був полонений на Київщині Сергій, якого до цього утримували в СІЗО №2 Новозибкова на Брянщині. Привезли й військовополонених із СІЗО №2 у Старому Осколі Бєлгородської області.

Окрім українських військових, у цьому корпусі були й цивільні громадяни України, викрадені під час окупації переважно з Київської, Чернігівської та Сумської областей.

Іван розповів, що в камері на шістьох людей їх було 23. Вдень можна було лише стояти, сідати не дозволялося. Спати можна було лише вночі.

Кілька тижнів полонених годували завареною окропом капустою, змішану з якимось жиром, який тюремники називали “щі”. З часом почали давати все прісне. Суп був без картоплі — лише мутна вода, ніби каструлю обмили після вареного рису. За прохання добавки бранців били.

Питної води не було, з крана текла лише іржава. Її відстоювали й пили.

Через нестачу поживної їжі, вітамінів і неякісну воду у багатьох почали псуватися зуби. Не було у тюремній камері й денного світла — єдине вікно наглухо забите. Натомість штучне освітлення не вимикали цілодобово.

Росіяни прагнули дезорієнтувати полонених, морально тиснули на них: приховували місце перебування, стирали межі доби через відсутність денного світла, голосно вмикали новини кількамісячної давнини — для росіян хороші, для українців — погані.

Іван розповів, що в його камері у трьох хлопців були татуювання. В одного на спині набито російською “Спаси и сохрани”. У другого на руці — “За ВДВ”, бо раніше служив у десантних військах, а в третього — знак “Рамштайну”. Десантника тюремники змусили здирати татуювання. дали на це два дні. До українців у камері сиділи російські в’язні, вони залишили там леза. Чоловікові довелося зрізати ними татуювання.

Ще один військовополонений, на ім’я Олександр, розповів журналістам, що під час так званої “прийомки” до ВК №1 охоронці вирізали на щоках полонених українських строковиків букву Z іржавим цвяхом. Потім їх так впізнавали та на відміну від інших бранців били, але не калічили.

“Аж допоки одному не порвали зв’язки в коліні. Тоді почали добивати, кричали: “А яка різниця, вже все одно не може ходити”, – сказав Олександр.

Інший військовополонений Олексій пригадав, що у наглядачів колонії були поліпропіленові палиці великого діаметра. Нею бранців постійно били: на руках і ногах залишалися сліди, але кістки ними не ламали.

Потім військових почали, як вони говорять, “качати”, тобто змушувати виконувати надмірні фізичні вправи. Наприклад, щогодини присідати по 300 разів. Тобто за день вони могли присісти 2500–3000 разів.

Олексій говорить, що полонених били цілодобово. Перепочити можна було виключно під час обіду охоронців. Та вони швидко поверталися, і все продовжувалося по колу.

Зі слів свідків, найбільше знущалися з морських піхотинців, яких узяли в полон у Маріуполі. Саме в полоні деякі з них отримали важкі травми.

Олексій згадав, що поруч з його камерою був карцер, де перебував полонений із Маріуполя. Щойно він чув своє ім’я, то просив не бити. Але його змушували вийти у коридор, де починали бити палицями, електрошокером. Це відбувалося впродовж години, і так по кілька разів на день, стверджує ексбранець.

Він розповів, що полонених також катували електричним струмом за допомогою польового телефонного апарата ТА, який у народі називають тапіком. До нього та до жертви катувань підʼєднували дроти, вмикали електричний струм. Тапік росіяни тримали у підвалі. Після обміну лікарі знайшли на тілі Олексія опіки від електричного струму, яких чоловік не помічав, бо все його тіло було вкрито гематомами.

Також росіяни держали Олексія в карцері, як і багатьох інших українців. Для тих, кого тут утримували, зменшували кількість їжі, давали лише дві ложки каші та шматок хліба.

Колишні військовополонені, звільнені в різний час, розповідають, що наглядачі в цьому СІЗО систематично переривали сон полонених. Деяким не давали спати по кілька діб. Олексій розповів про морського піхотинця з Маріуполя, якому не давали спати 13 діб, чоловік вже почав марити.

“Що від нього хотіли, не знаю. Але він сказав: “Давайте підпишу”. Вони потерли руки, задоволені, що добилися свого”, – стверджує експолонений. 

Через постійні знущання стан військовополонених погіршувався. Колишні бранці розповіли про кілька смертей у колонії.

Українські військові та цивільні, опитані МІПЛ, одностайні: ставлення до них було жахливе. До них РФ застосовувала нелюдське поводження: їх тримали в карцері, обмежували в усьому, били, принижували. Ані адміністрація колонії, ані зовнішні візитери, як то слідчі чи прокурори, навіть не намагалися припинити ці практики. Нелюдське поводження і катування українських бранців стали звичною практикою в колонії, набувши виразних ознак системності.

МІПЛ встановила прізвища керівників колонії, яких вважає причетними до катування українських військовополонених та цивільних.

Но момент переміщення перших українських військовополонених у травні 2022 року установою керував Олександр Олександрович Плаксін. Свої функції він виконував до жовтня 2022 року, потім його заарештували.

Після Плаксіна новим керівником став Камо Георгійович Габрелян. Згодом його повернули на його колишнє місце роботи — керувати виправною колонією №7 міста Щокіно Тульської області.

На початку 2023 року керівником виправної колонії №1 Тульської області став полковник внутрішньої служби Іван Васильович Давиденко. Його перевели з виправної колонії №6 міста Новомосковськ, до цього працював заступником начальника СІЗО №2 по Алтайському краю.

Правозахисники звернули увагу також на генерал-майора внутрішньої служби Росії Івана Прокопенка, начальника Федеральної служби виконання покарань по Тульській області. Він родом із Вінниці. Відповідно до зібраних даних, у 1993 році після завершення строкової служби працював молодшим інспектором відділу режиму та охорони слідчого ізолятора №1 міста Москва, відомого під назвою “Матросская тишина”. Був нагороджений орденом Мужества. 7 вересня 2019 року його призначили начальником УФСВП по Тульській області. У 2021 році Прокопенку присвоїли звання генерал-майор внутрішньої служби.

З листопада 2017 року Прокопенко перебуває під санкціями Канади. З 2022-го — під санкціями Великої Британії та Австралії, з 2023 року — України, США та Нової Зеландії. Через те, що Прокопенко очолює Федеральну службу виконання покарань у Тулі, вважається, що він бере участь або ж підтримує вербування увʼязнених до ПВК “Вагнер”.

Водночас полонені згадують жінку, яка приходила у слідчий ізолятор, але до камер не заходила. Описати її вони не можуть, та зазначають, що після її приходів умови утримування погіршувалися.

У МІПЛ уточнили, що, ймовірно, йдеться про Наталію Володимирівну Дрьоміну, начальницю філіалу медико-санітарної частини №71, яка обслуговує ВК №1. Вона є однією з тих, хто відповідає за режим у колонії, зокрема за надання медичної допомоги. Саме Дрьоміна зобов’язана стежити, аби до хворих не застосовувалися заходи впливу. Крім того, вона відповідає за якість харчування.

Повний текст про виправну Тульську колонію №1 читайте тут.

Раніше ZMINA повідомляла про те, що захисників “Азовсталі” в російському полоні катували голодом, роздягали, били електрошокером, заганяли голки під нігті та знущались іншими способами.