Потерпілі від насильства не отримують компенсацій від держави

Процедура реституції, за якою відшкодовувати збитки має сам злочинець, часто не дозволяє потерпілому отримати компенсацію.

Експерт Центру політико-правових реформ Олександр Банчук наводить статистику таких потерпілих за минулий рік.

“Сайт “Судової влади” подає статистику, яка ґрунтується на основі вироків судів. Так, наприклад, в 2014 році 83 тисячі фізичних осіб визнані потерпілими від насилля. 66 тисячам українців суд призначив відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Розмір такої компенсації сягнув 541 638 000 гривень”, – каже Олександр Банчук.

Чинне законодавство в Україні передбачає процедуру реституції, за якою відшкодувати збитки потерпілому має передусім сам злочинець. Для цього постраждалий має подати до суду цивільний позов в рамках кримінальної справи.

Однак практика показує, що цей механізм дуже часто з багатьох причин не дозволяє жертві отримати компенсацію.

“Коли у потерпілого викрадають останні кошти, які у нього є для проживання, судовий розгляд може затягнутись на роки. Потім апеляція чи касація скасовує справедливий вирок з тих чи інших питань, і знову справа слухається роками. І коли у людини вкрали тисячу доларів чи гривень, то вона їх не може отримати більше 5 – 10 років”, – пояснює адвокат Сергій Ярошенко.

В українських реаліях постраждалий сам платить за відновлення свого здоров’я і долає наслідки насильства.

У 2005 році Україна підписала Європейську конвенцію про відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів від 24 листопада 1983 року. Однак держава її досі не ратифікувала.

Стаття 127 Кримінального процесуального кодексу України містить положення про відшкодування збитків потерпілій стороні за рахунок держави. Однак там вказано, що ця можливість здійснюється на умовах і в порядку, визначеному законом. Поки що цього закону немає в Україні.

“Питання створення механізму для компенсації також включене до плану дій стратегії реформ системи правосуддя, який нещодавно був затверджений президентом України і був розроблений в рамках Ради реформ при Апараті Президента. Однак дуже важливо визначити, яким буде цей механізм, хто, в яких об’ємах і в яких випадках буде отримувати компенсацію. Також важливо розглянути питання про створення і функціонування спеціального фонду відшкодування шкоди і про те, хто буде керувати цим фондом”, – каже менеджер проекту Ради Європи “Підтримка реформ кримінальної юстиції в Україні” Кетеван Цхомелідзе.

Коли не встановлено особу злочинця, або якщо він є неплатоспроможним, чи якщо процедура компенсації за його рахунок є складною та занадто тривалою, відшкодування потерпілому від злочину повинно відбуватися за рахунок держави, кажуть експерти.

Олександр Банчук пояснює, чому держава повинна відшкодовувати за рахунок бюджетних коштів шкоду потерпілим.

“По-перше, держава є відповідальною за вчинені злочини. Бо злочин означає, що політика держави по запобіганню криміналу була неефективною. На певному етапі свого розвитку, відповідно до теорії суспільного договору, держава забрала право у людини самій реалізувати принцип “око за око, зуб за зуб”. Тому потерпілий лишається сам на сам зі своєю проблемою”, – каже Олександр Банчук.

По-друге, каже експерт, в Конвенції про відшкодування потерпілим закладений принцип соціальної солідарності. Кожен із членів суспільства є відповідальним за іншого члена суспільства, якому в конкретній ситуації погано. І такій людині маємо надати допомогу. І, по-третє, це принцип справедливості. Це відшкодування є справедливим.

Як відомо у Чехії, Нідерландах та Франції компенсації потерпілим виплачують фонди при міністерствах юстиції. А у Німеччині, Естонії та Іспанії – при міністерствах соціальної політики.

Юридичний радник Німецького фонду міжнародного правового співробітництва Геннадій Рижков каже, що у Німеччині використовують низку таблиць і формул, які визначають розміри відшкодування.

“Якщо старенька бабуся стала жертвою злочину, то соціальною установою досліджується рівень нанесеної шкоди. Наприклад, бабуся втратила можливість рухатись. Вона потребує допомоги третіх осіб – доглядачів або тих, хто допоможе їй відвідати громадські місця. У такому випадку визначається певна сума. Їй виплачуватимуть кошти від 1,5 – 2 місяців і до півроку. Все залежить від того, чи сама особа сприяє розкриттю злочину. Це бюрократично, але це публічні гроші, і правил мають дотримуватись всі”, – каже Геннадій Рижков.

Експерти Центру політико-правових реформ закликали владу передбачити у Національній стратегії у сфері прав людини питання відшкодування потерпілим, ратифікувати Конвенцію, а також придумати, у якій формі і де має бути фонд, аби механізм відшкодувань діяв.