Пам’яті громадського активіста і політв’язня Геннадія Афанасьєва: “Я хочу, щоб моя бабуся дожила до тієї України, про яку я мрію”
“Я хочу, щоб ти дожила до тієї України, про яку я мрію”. Це останні слова громадського діяча, політв’язня, борця за вільний український Крим Геннадія Афанасьєва, які він сказав своїй бабусі під час останнього трьохденного візиту додому з війни.
Усім своїм життям активіст показував як уміє любити Україну. Сьогодні спільнота родин політв’язнів, громадські активісти, журналісти та й усі хто знав Геннадія просять присудити йому посмертно почесне звання – Герой України. Відповідна петиція з проханням до президента була нещодавно зареєстрована. За словами її ініціаторів, “сміливість, незламність та життєвий шлях Геннадія Афанасьєва заслуговує найвищої державної відзнаки”.
У цьому тексті ZMINA розповідає, яким був життєвий шлях активіста і політв’язня та чому саме він заслуговує отримати звання Героя України.
Геннадій народився 8 листопада 1990 року у Сімферополі. Попри те, що родина була російськомовною, його віддали до україномовного дитячого садка. Мама, Ольга Афанасьєва, усвідомлювала, що її дитина має знати рідну мову, тому і виховувати прагнула нею.
У 1997 році Геннадій пішов до першого україномовного класу санаторної школи-інтернату № 6 міста Одеси, де проживав та навчався до 2001 року. Щотижня він разом з іншими школярами готував вистави за мотивами творів українських письменників, а також влаштовував лялькові театри. Так, у нього ще з дитинства сформувалася любов до української культури й традицій. А вже у 2001 році Геннадій разом із мамою повернувся до рідного Криму.
Покійний дідусь хлопця був суддею та захищав права військових. Натхненний таким прикладом Геннадій вступив на юридичний факультет Таврійського національного університету імені Вернадського, але дуже скоро розчарувався у корумпованій правоохоронній системі та усвідомив, що не хоче працювати за фахом. Після першого курсу університету Геннадій взяв участь в програмі Work and Travel в США. Тож через рік після закінчення навчання і здобуття ступені магістра за спеціальністю “Право”, він влаштувався фотографом в американську компанію стокової фотографії “Arteester”.
Безтурботно працювати і насолоджуватись життям не вийшло. У 2014 році Росія анексувала Крим, а до того наприкінці 2013 року українськими містами прокотилась хвиля протестів, яка переросла в Революцію гідності. На цьому тлі в Геннадія загострилось почуття несправедливості.
Фото: Главком“Тоді у Криму під час протестів ми згадали про свою ідентичність, який у нас герб і прапор. Гена тоді почав боротьбу на повну силу. Він організовував курси екстреної медичної допомоги на випадок бойових дій, він збирав гроші і закуповував продукти та одяг для наших заблокованих українських частин, ходив на акції протесту, де його і вичислили ФСБ, а потім запроторили в СІЗО, а згодом до в’язниці”, – розповідає мама активіста Ольга Афанасьєва.
Під час окупації Росією Криму Геннадій брав активну участь в проукраїнському русі й відкрито виступав проти окупантів. Перед так званим “референдумом” 27 лютого 2014 року Геннадій записував відеоролики на підтримку проукраїнських рухів, особисто читав вірш Василя Симоненка “Де зараз ви, кати мого народу?”, брав участь у зустрічі проукраїнських активістів біля бюста Тараса Шевченка на 200-ту річницю з Дня народження поета.
Ночами у Сімферополі Геннадій разом з іншими волонтерами розмальовував стіни українською символікою, щоб закликати людей чинити опір. Малювати графіті було небезпечно – вулиці патрулюватися сепаратистами. А після параду до Дня перемоги 9 травня у Сімферополі Геннадія раптово затримали двоє представників ФСБ у цивільному. Це відбулось в парку імені Гагаріна, активіста почали бити ногами на очах у людей, обшукали та посадили в машину, натягнувши чорний мішок на голову.
За версією “слідства” РФ, Геннадій був членом диверсійно-терористичної групи “Правого сектору” та входив до “групи Сенцова”, створеної у квітні 2014 року. Він нібито був причетний до підпалу будівлі “Російської громади Криму” 14 квітня 2014 року та в ніч на 18 квітня – дверей місцевого відділення офісу партії “Єдиної Росії”. Крім того, його звинувачували у підготовці підриву пам’ятника Леніну на Вокзальній площі Сімферополя і меморіалу “Вічний вогонь” на День перемоги 9 травня.
Для отримання свідчень проти фігурантів “справи Сенцова”, Геннадія били боксерськими рукавицями, надягали протигаз та вприскували всередину нього газ, який викликав блювання. Катували електричним струмом, у тому числі прикріплювали дроти до статевих органів, погрожували зґвалтувати паяльником, позбавляли сну протягом десяти днів. Це змусило його підписати сфабриковані ФСБ “свідчення”.
“У 2014 році на закритому засіданні Московського міського суду Гену визнали винним у тероризмі й засудили до 7 років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії суворого режиму”, – пригадує вирок мама активіста Ольга Афанасьєва.
Виступаючи як свідок на суді у справі Олега Сенцова й Олександра Кольченка, Афанасьєв заявив, що відмовляється від своїх свідчень, які дав раніше, оскільки вони були зібрані під тортурами. Підсудні зустріли ці слова оплесками.
“Після свідчень у Ростовському суді у справі Сенцова і Кольченка, Гену відправили в Сиктивкарський ГУЛАГ. Там його сильно побили і кинули в критку. Це така в’язниця у в’язниці. Він сидів в одиночній камері і піддавався постійним тортурам”, – говорить Ольга Афанасьєва.
У колонії Геннадій захворів на зараження крові. Через те, що йому не надали медичної допомоги, на шкірі бранця з’явилися великі запалення. Правозахисна організація Amnesty International розпочала збір підписів під зверненням до генерального прокурора Росії про неприпустимість фізичного тиску на свідка у справі Олега Сенцова та Олександра Кольченка – Геннадія Афанасьєва.
Через певний час активіста перевели до одиночної камери і зробили умови відбування покарання більш жорсткими. Приводом для переведення стало виявлення у нього під час обшуку в колонії SIM-карти. Афанасьєв стверджував, що SIM-карту йому підкинули самі співробітники виправної установи з метою помсти. 2 місяці та 15 днів Геннадій був постійно один, зовсім нікого не бачив та не отримував листів від рідних.
Фото: Ірини ГеращенкоА вже 14 червня 2016 року активіста вдалось повернути до України. У полоні він провів 767 днів. З моменту звільнення проживав у Києві. Після пережитого в російських в’язницях Геннадій долучився до активної боротьби за звільнення інших українських бранців Криму та Росії на міжнародних політичних майданчиках.
“Після полону Гена активно працював на міжнародному рівні і говорив, що Росія це суцільна катівня. Усе, що росіяни зараз роблять з нами, про все це говорив Гена, коли повернувся з в’язниці. Що вони нелюди і кати. І що буде війна”, – пригадує мама активіста.
З серпня 2016 року Геннадій обіймав посаду спецпредставника МЗС України з питань звільнення полонених. У межах посадових компетенцій організовував заходи на підтримку бранців Кремля, а також зустрічався з міжнародними лідерами, щоб привернути увагу до теми політв’язнів.
Також активіст співпрацював із виданням “Крим.Реалії” – кримським проєктом української служби Радіо Свобода. У межах цієї співпраці він опублікував 80 колонок-спогадів про арешт та полон. Саме це стало основою для написання у 2018 році автобіографічної книги “Піднятися після падіння”, яка видана трьома мовами.
З ініціативи Геннадія був розроблений та виданий журнал “Бранці Кремля”, що демонструвався на українських та міжнародних заходах. У ньому публікували історії політв’язнів, їхні справи та загальну інформацію про переслідування українських громадян. Журнал перекладався англійською, французькою, турецькою, німецькою мовами.
Активізм Геннадій поєднував і з новим фахом – роботою в IT. Він заснував та викладав безкоштовний професійний курс з тестування для учасників російсько-української війни, які повернулись з фронту та прагнули здобути нову високооплачувану професію в цивільному житті. Після курсів Геннадія 200 людей змогли працевлаштуватися в цій сфері.
У 2019 році Геннадій Афанасьєв одружився, а згодом став батьком доньки Квітослави. Після звільнення з незаконного ув’язнення РФ Геннадій не мав сумнівів, що російська влада розпочне повномасштабну війну проти України та не зупиниться, поки не окупує всю країну. Тому Геннадій самостійно здобував стрілецький досвід – разом з іншими активістами займався страйкболом.
24 лютого 2022 року у перші години повномасштабного вторгнення Геннадій одразу пішов до військкомату. Його відмовилися взяти до лав ЗСУ, адже він не мав військового досвіду.
“Щоби добитись свого, Гена ночував під дверми військкомату, поки його все-таки не погодилися взяти на службу. Під ранок він мені подзвонив, що все ж його зарахували”, – каже мама активіста.
Геннадій Афанасьєв. Фото: з його фейсбук-сторінкиЗ першого дня російського повномасштабного вторгнення активіст служив у лавах Збройних сил України: брав участь у захисті Київського аеропорту, в обороні та звільненні Київщини. У складі 130 батальйону 241 окремої бригади ТРО ЗСУ брав участь у боях на Харківщині та Донеччині. Мав позивний “ТОР”.
18 грудня 2022 року на 32-році життя Геннадій загинув у боях за Луганщину, під селищем Білогорівка.
У Геннадія залишилась мама Ольга, бабуся Галина Іванівна, дружина Людмила та трирічна донечка Квітослава.
“Останній раз ми бачились 8 листопада. Тоді він приїхав додому на три дні на свій день народження. Ми не робили ніяких фото. Просто берегли кожну хвилинку разом. Він говорив, що військових на передовій треба міняти і що сил вже немає. Бабусі він сказав, що хоче, щоб вона дожила до тієї України, про яку він мріє. Це були дуже сильні для нас слова. Вони запам’ятались. Я дуже хочу, щоб його пам’ятали і до 10 річниці спротиву Криму Гені дали Героя України, тому що він з 2014 року віддавав своє життя і тут, і в застінках кремлівського режиму, боротьбі за свою Україну”, – пригадує мама активіста.
Указом Президента України він посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Проте його життєвий шлях, боротьба за незалежність України, за український Крим, жертовність і самовідданість удостоюють його найвищої державної нагороди – звання Герой України.
Щоб підтримати петицію з цим закликом натискайте тут.
