Тільки ми – громадяни – вирішуємо, якою Україна вийде з війни та якою буде справедливість

Щодня в новинах ми читаємо про цифри та розміри збитків, яких завдала військова агресія Російської Федерації проти України: щодо екології, зміни клімату, агропромисловості та енергетики. Це шалені цифри в сотні мільярдів доларів та євро. А ще ми чуємо про те, як працюють юристи Євросоюзу та країн G7, щоб створити механізми передання заморожених активів РФ Україні для компенсації завданих збитків та сплати репарацій. Час покаже, коли і як запрацює цей механізм. А що втрачає конкретна пересічна людина? 

Щодня комусь доводиться переживати втрату близьких, власності та заощаджень, втрату здоров’я та набутий ПТСР, переміщення до нової громади. У мене стискається серце від новин про викрадення та катування багатьох наших співгромадян та співгромадянок із проукраїнською позицією на окупованих територіях. Я завжди відчувала, що це теж моя відповідальність як співгромадянки допомагати людям, які пройшли стільки страждань за наші спільні цінності.

Багато зробили з 2014 року правозахисники, активісти та родини людей, що пройшли полон, для ухвалення закону про захист бранців Кремля в травні 2022 року, який урегулював статус та захист прав цивільних полонених та членів їхніх родин, включно з дітьми.

Але не так усе красиво виглядає на рівні взаємодії зі співгромадянами та співгромадянками, які, дізнавшись про твій досвід полону, можуть звинувачувати тебе в сепаратизмі та колабораціонізмі, а тобі й твоїм дітям важко буде інтегруватися в громаду, що приймає. Одна з причин – брак інформації про такий досвід та упереджене чи навіть вороже сприйняття людей, які пройшли полон та шукають прихистку в безпечнішому регіоні Україні.

Багато таких історій я почула від людей, які заснували громадські організації, ініціативи, коаліції, щоб виборювати своє право на відновлення гідності та справедливості у власній державі, за яку вони пройшли стільки страждань у полоні. Ми зустрілися на майстерні з форум-театру в грудні минулого року, яку я проводила на запрошення Східноєвропейського центру громадських ініціатив у межах діяльності коаліції “Справедливість заради миру на Донбасі”. Досліджуючи власний досвід активізму та правозахисту, колишні полонені та родичі безвісти зниклих навчалися різних адвокаційних інструментів у боротьбі за відновлення своїх прав.

Форум-театр – це одна з технік театру пригноблених, у якій люди самі створюють виставу. Вона показує соціально значущу проблему на піку конфлікту, яка запрошує глядачів та глядачок втрутитися та підтримати головну героїню або героя, проаналізувати, наскільки ця проблема зображує певне системне культурне або інституційне явище, та обмінятися власними життєвими стратегіями щодо того, як можна його змінити.

Під час майстерні група жінок самостійно обрала та створила сценарій вистави, який відбиває їхній досвід. Форум-вистава описує маленьке селище, куди жінка, яка пройшла полон (головну героїню грає Анастасія Мухіна, колишня полонена з міста Луганська. – Авт.), переїхала зі своєю дочкою-школяркою. Жінка влаштувалася в магазин роздрібної торгівлі, оскільки власниця свідомо вирішила їй допомогти. Вона замінює іншу продавчиню, яка пішла у відпустку, але стикається з досить ворожим ставленням і навіть бойкотуванням купівлі в цій крамниці з боку місцевих мешканців. Через декілька тижнів перед власницею магазину постає питання – далі втрачати прибуток магазину або звільнити жінку.

Фрагмент форум-вистави, 15 грудня. Фото: Валентина Чугуєвець

Глядачі та глядачки зробили дві інтервенції (втручання) у виставу, щоб запропонувати ідеї, як можна посилити позицію головної героїні.

Перша – пропонувала діалог з міським головою, який отримав чесні відповіді про досвід головної героїні, подивився її документи, що могло б стати першим кроком для побудови довіри та свідомої допомоги з боку громади цій жінці.

Друга – пропонувала змінити позицію головної героїні в такий спосіб, щоб вона сама робила перший крок для діалогу та переконала двох відвідувачок магазину, що їй можна довіряти.

Обговорення під час форуму дозволило учасникам та учасницям дійти висновків, що комунікація та спілкування з людьми в місцевих громадах дуже важливі для зміни ставлення.

Це співзвучно з висновками опитування Харківського інституту соціальних досліджень “Післявоєнне майбутнє України“ про те, що українцям бракує інформації про своїх співгромадян на тимчасово окупованих територіях. Отже, що більше вони дізнаватимуться в різний спосіб про реальний стан прав цивільних, які пройшли полон або зникли безвісти, то більше змінюватиметься їхня думка та стереотипи, то більше буде підтримки та бажання допомогти під час адвокаційних кампаній. А цей накопичений людський капітал дозволить виборювати право на справедливість на рівні законодавчих та інституційних практик.

Якщо повернутися до згаданого опитування ХІСД, то частка його респондентів, які пройшли полон або переслідувалися на окупованих територіях, становить лише 2%. Можна припустити, що їхній досвід багато хто не зрозуміє, якщо не згадати, що ці ж люди зазнали й інших втрат, про які йдеться в опитуванні…

Тобто насправді більшість українців та українок мають спільний досвід втрати й можуть зрозуміти одне одного. Тому тим більше важливо говорити, організовувати публічні та живі дискусії, використовувати мистецтво та медіа для відновлення та розбудови зв’язків між українцями.

Те саме опитування свідчить, що 76% респондентів бачать правосуддя в межах національного законодавства та українського суду з можливим залученням іноземних фахівців, а це означає, що ми як громадяни України можемо і маємо впливати на те, як та наскільки ефективно відбуватиметься та відновлюватиметься справедливість для всіх наших співгромадян без винятку.

Завершити хочеться цитатою Олександри Матвійчук про те, “звичайні люди мають набагато більше впливу, ніж вони самі собі думають”.

І саме тому нам потрібно говорити одне з одним та єднатися для захисту своїх прав і справедливості, без якої мир неможливий.

Я це роблю через театр, але ви можете обрати свій спосіб, як поговорити з людиною поряд…

Яна Салахова, експертка з питань недискримінації, мови ворожнечі та злочинів на ґрунті ненависті, голова громадської організації “Театр змін”

Фото обкладинки: Андрій Кузнецов / Радіо Свобода