Під час окупації Чернігівщини російські військові катували, а потім вбили місцевого мешканця

У березні під час окупації Чернігівщини російські військові вбили Юрія Мустипана. Чоловік був коригувальником українських військових за що посмертно нагороджений медаллю “За сприяння Збройним силам України”.

Його історію розповідає 24 канал. 

Портрет Юрія Мустипана в будинку дружини Тетяни Дудченко. Фото: 24 канал

Мустипан народився у Чернігові у вересні 1975 року. До армії працював поштарем, а після строкової служби залишився служити прапорщиком. Після одруження та народження двох синів Юрій змінив професію й пішов працювати водієм таксі, а згодом – маршрутки.

“Знайомих та сусідів Юра завжди возив безплатно, не міг брати грошей із них. Він завжди життєрадісний був, усміхнений. Знали б ви, як його за це любили діти”, – розповідає батько вбитого Микола. 

У селі Терехівці Юрій з дружиною Тетяною жили вісім років й жінка каже, що будинок родина сприймала як роботу всього життя. 

“Тут до всього торкалися його руки: паркан, стеля, східці на горище – все він робив. У саду цього року рясно родить його персик. А оці троянди після мене пересаджував, сказав, що я неякісно зробила, треба не так. Досі не вірю, що його більше немає. Здається, що просто поїхав на роботу й ось-ось вернеться”, – ділиться вона. 

Зранку 24 лютого ні Юрій, ні Тетяна не поїхали на роботу, а вже невдовзі побачили російські танки. Мустипани разом з сусідами по вулиці та їхніми дітьми спочатку жили у льоху, але потім перемістились до будинку.

До них приходили окупанти, однак ні жінок, ні чоловіків не чіпали. 

“Світла, газу у нас не було з перших днів. Топили грубку, на ній же готували. Юра нам щоранку каву заварював, поки вона була. Нічого смачнішого у житті не куштувала”, – згадує Тетяна.

Нагорода “За сприяння Збройним Силам України”. Фото: 24 канал

Вдень 19 березня Юрій пішов до сусідів допомогти полагодити генератор і радіоприймач, але вже за кілька годин до Тетяни прийшла сусідка і розповіла, що її чоловік через поле попрямував до Чернігова.

Мустипан хотів побачити у місті батька, сина, який служив там, а також знайти підгузки та дитяче харчування. Окрім цього, планував особисто передати координати російських військових ЗСУ, адже через відсутність зв’язку зробити це з дому не вдавалось. 

Вже 20 березня Юрій попрямував додому, так і не побачивши сина. 

“Я його відмовляв, кажу: вечоріє, переночуй і йди вранці. Не послухав. Просив: залиш смартфон тут, візьми ось кнопковий, із нього теж можна координати передавати, як знайдеш зв’язок. Не схотів. Він як щось надумав, то неможливо переконати. Казав: треба йти, там діти без нормальної їжі, без підгузків. Переживав, що дружина хвилюватиметься, бо не знає, де він. Отак надів два рюкзаки, підгузки на рукава причепив. Оглянувся на порозі, а в мене серце тьохнуло. Щось недобре відчув”, – пригадує батько вбитого. 

Все, що відбувалось далі, вдалось відтворити лише зі слів родичів та місцевих мешканців.

На одному з блокпостів біля Терехівки Юрія зупинили росіяни. Тих, хто заходив у село, спочатку допитували фсбешники, тримали в “камері” і відпускали, якщо не вбачали загрози. Чекати на допит треба було до ранку, тож Юрій провів з окупантами ніч на блокпості. Вранці 21 березня чоловіку якимось чином додзвонилася мама з Італії.

“Юра сказав їй, що все добре. Скоро за ним має приїхати машина з ФСБ і відвезти в штаб у Терехівку на допит. Але він не договорив, телефон забрали”, – переказує розповідь свекрухи Тетяна.

Приблизно у цей час сусід родини ходив на місцеву ферму годувати тварин. Він дізнався, що Мустипан був на блокпості. Вартові розповіли, що чоловіка потримають для страху 2–3 дні й відпустять. 

Але навіть після п’яти днів Юрій дома не з’являвся, а тому 29 березня Тетяна разом із сусідкою наважилася піти до росіян. Невдовзі жінкам вдалось дізнатись, що 24 березня росіяни викинули “тіло українського диверсанта” біля озера.

Портрети Юрія у квартирі батька. Фото: 24 канал

“Він лежав у такій позі, як спав завжди. Я підійшла. Під тілом – калюжа крові. Прострілена голова. Боже, як його катували… Обличчя побите по невпізнаваності. Але це був Юра, мій Юра. Я його впізнала. Стояла і не могла повірити своїм очам. Наче остовпіла. Поряд лежав пакет, на ньому скотч обмотаний чітко по голові… Далі все було, наче не зі мною, як у тумані”, – плаче, згадуючи пережите, жінка.

Уже наступного дня російські військові залишили Терехівку, й коли в село зайшли українські військові та спецслужби, тіло Юрія довелося ексгумувати, щоб провести судово-медичну експертизу. У висновку напишуть: смерть настала 24 березня через наскрізне поранення голови.

Батько Юрія упевнений, що його сина здав росіянам хтось з його населеного пункту та не вірить у версію, що окупанти знайшли щось у телефоні вбитого. 

“Не вірю. Юра був розумний чоловік, колишній військовий. Він би не тримав там щось таке, що могло б його скомпрометувати. Про те, що телефони перевіряють, знали усі”, – каже він. 

Нагадаємо, що під час окупації Чернігівської області одним з десятків зниклих цивільних став Ігор Михальчук. Рідні чоловіка припускають, що російські військові могли викрасти його та вивезти до Росії.