“Які університети? Нам потрібні робітники і солдати”: як освітян на окупованих територіях намагаються змусити викладати за російськими програмами

Освітяни, які залишаються на щойно окупованих Росією територіях України, повідомляють про збільшення випадків залякування, погроз і тиску з метою змусити їх адаптувати шкільні програми відповідно до проросійської риторики. Так, освіта стала жертвою війни – і потенційним полем битви в боротьбі за контроль над країною. 

Про це йдеться в новому матеріалі CNN. Публікуємо його переклад. 

Пошкоджений дитячий майданчик біля будівлі дитячого садка “Барвінок”, який російські військові бомбардували 19 квітня 2022 року в Макарові Київської області

Коли одного дня наприкінці квітня о шостій годині ранку російські солдати в масках обшукували будинок Ніни на північному сході України, вони не шукали зброї. Натомість шукали її українські підручники. 

Військовослужбовці тримали її чоловіка та дочку під дулом зброї, але, як 48-річна жінка розповіла CNN, вона знала – прийшли за нею. Ніна вважає, що вони бачили в ній ворога, оскільки жінка є директоркою школи.

“Вони шукали скрізь, навіть у каналізації та вуличному туалеті”, – пригадує вона. Знайшли підручники та посібник з української мови.

За даними Інституту освітньої аналітики, до повномасштабного вторгнення російських військ 24 лютого в школах України навчалося близько 4,23 мільйона учнів. Зараз мільйони дітей шкільного віку були внутрішньо переміщені або вимушені разом зі своїми сім’ями виїхати за кордон.

Після обшуку, розповідає Ніна, солдати, які змушували її говорити російською, дали жінці “хвилину, щоб одягнутися, і відвезли до школи”.

Коли вони приїхали, директорці наказали здати підручники історії та розпитали про шкільну програму.

“Вони прийшли з вимогами, але говорили дуже ввічливо. Забрали із сейфа ноутбук – це був навіть не мій, це був ноутбук вчителя початкових класів – і два підручники з історії для восьмого класу”, – згадує Ніна. 

Вона каже, що викрадачі одягнули їй на голову чорний каптур, перш ніж затягнути в автомобіль і відвезти в інше місце, де тривав допит:

“Вони запитували про моє ставлення до “військової операції”, звинувачували мене в надмірних патріотичності та націоналістичності. Питали, чому я розмовляю українською, чому я ходжу до української церкви”.

Російські окупанти вимагали, щоб жінка знову відкрила школу і гарантувала, що діти повернуться. Але Ніна стверджувала, що це небезпечно для учнів та вчителів.

“Я не знаю, скільки вони мене тримали, я не відчувала часу, я сиділа в цьому чорному каптурі, його знімали тільки на допиті”, – продовжує вона.

Згодом жінку відпустили, але перед цим викрадачі “підкреслили, що знають про її сина, і нагадали їй, що в неї є дочка”. Це директорка розцінила як погрози. 

За кілька днів через страх, що російські війська повернуться, Ніна та її родина виїхали з окупації.

Досвід Ніни – не поодинокий. Повідомлення про погрози освітянам у нещодавно окупованих регіонах неухильно збільшуються.

Одна вчителька розповіла CNN, що російські солдати підійшли до директорки її школи й “наказали передати всі підручники з української мови та історії”. Але та відмовилася. Її позиція була настільки непохитною, що іншого тиску вони не чинили – пішли з порожніми руками.

Деякі вчителі змогли відновити заняття для учнів онлайн. Але частина – ні, через відсутність інтернету та бойові дії. 

Щонайменше 1570 навчальних закладів були зруйновані або пошкоджені внаслідок обстрілів з початку повномасштабної війни, заявив президент України Володимир Зеленський у вечірньому зверненні 2 травня.

Освітній омбудсман України Сергій Горбачов повідомив CNN, що з лютого до уряду надійшло понад 100 повідомлень і звернень про допомогу від учителів, батьків та учнів з окупованих територій.

“Працівники навчальних закладів, які залишилися в окупації, ризикують власним життям і здоров’ям, зазнають примусу, насильства, тиску”, – коментує Горбачов.

Він додає, що відомі випадки викрадення керівників управлінь освіти та директорів шкіл, а вчителі змушені співпрацювати з окупантами й викладати в школах під дулами кулеметів.

За словами представника Херсонської обласної ради Сергія Хланя, який останніми тижнями неодноразово звинувачував окупаційні війська в погрозах освітянам, вчителі не згодні працювати за російськими програмами:

“Тих небагатьох учителів, які погоджуються працювати, ми їх знаємо особисто, і вони будуть за це притягнуті до кримінальної відповідальності”.

Спроби насильно погодити українську систему освіти з російськими шкільними програмами схожі на те, як відбувалася русифікація в районах, окупованих після 2014 року.  

Олег Охредько, педагог з понад 20-річним стажем і аналітик Центру громадянської освіти “Альменда”, сказав CNN, що це стратегія, свідком якої він був після спроби анексії Росією Криму.

“Таким експериментальним полем для Росії став Крим. Тут узагалі почали мілітаризацію освіти”, – пояснює він.

За словами Охредька, до шкільної програми Криму внесли російську пропаганду, яка переосмислює історичні події, що, на його переконання, згубно вплинуло на дітей там:

“Згадки про Україну повністю вилучено з підручників, усе стало “історією Росії”. На дітей, які перебувають в окупації, справді дуже сильно впливає навчання в системі, якій постійно потрібен ворог. Тепер вороги – США та Україна. І ця ворожість починає виявлятися серед дітей у формі агресії. Ті діти, які навчалися в школі шість-вісім років тому, коли їм було від 11 до 13 років, зараз воюють проти України. Громадяни України, на жаль, воюють проти своєї держави”.

Наразі багато освітян на окупованих територіях України намагаються протистояти спробам Росії коригувати свою шкільну програму, побоюючись впливу будь-яких змін на їхніх учнів у довгостроковій перспективі.

Вчителька математики, членкиня обласної шкільної адміністрації Марія і з Луганської області розповіла CNN, що їй та колегам поставили ультиматум – викладати за російською програмою. 

“Звісно, ми їм сказали, що не робитимемо цього. А вони відповіли: “Подивимось. У нас є файл на кожного з вас”. Це страшно”, – каже Марія.

Вона додає, що згодом їм надіслали електронною поштою російські підручники з проханням “хоча б прочитати, а потім вирішити”, тому що “програма дійсно гарна”:

“Нас намагалися переконати. Але ми їм сказали, що в нас тут немає інтернету і нічого не отримали. Вони навіть питали: “Яка різниця – вчитися українською чи російською? Ви вчите математику будь-якою мовою однаково”.

Жінка обурилася, що освіту та документи “ЛНР” ніде не визнають, діти не зможуть вступати до університетів. На що їй відповіли:

“Які університети? Навіщо? Нам потрібні робітники і солдати”. 

Марія боїться, але сподівається на якнайшвидше звільнення окупованих територій.