Чи існує фемінізм в ісламі?

Нещодавно західні медіа повідомили, що в Афганістані таліби вперше з моменту захоплення влади в країні в серпні минулого року допустили жінок до навчання в університетах. Важко це вважати здобутком, коли доводиться долати заново пройдений феміністичний шлях. Але чи однакова ситуація щодо розвитку феміністичного руху в мусульманських країнах?

Чому Малайзія – рай для ісламського фемінізму? Яка політика створює прогресивне суспільство? Як турецькі феміністки вирішують нагальні проблеми?

Про це та інше говорили під час шоу “Фем-zoom-теревені” з правозахисницею, головою організації “Разом із законом” Вікторією Нестеренко.

Вікторія проживає в Україні, але багато подорожує. Була у таких мусульманських країнах як Туреччина, Єгипет, Малайзія. Її правозахисна робота тісно пов’язана з іноземцями мусульманських країн. Тож далі наводимо розповідь Вікторії Нестеренко від її особи.

Перед тим як говорити про мусульманські країни, слід розуміти, що вони всі відрізняються між собою, хоч і сповідують одну релігію. Нам з вами все більше нав’язують стереотипи про культуру ісламу: ставлення тамтешніх чоловіків до жінок, збереження сімейних цінностей, традиційних звичаїв. Однак багато чого втрачається під час того, як християни, та й мусульмани, пояснюють іслам.

До прикладу, Малайзія. Я завжди ставлю її як взірець мусульманським країнам і країнам Європи. У Малайзії феміністичний рух розвинений на високому рівні. Коли я потрапила в цю країну, то першим, що мене здивувало було те, що водієм таксі біля аеропорту працювала жінка. Тут жінки вільні у своєму виборі, розвитку. Вони є всюди: у політиці, навчальних закладах, економіці, бізнесі. Головний їхній здобуток – це освіта, яку вони отримують безкоштовно. Також жінки можуть молитися у мечеті одночасно з чоловіками. У багатьох інших мусульманських країнах це зазвичай не прийнято. У Малайзії для цього організовують окреме місце для жінок. А якщо окремого місця немає, це не заважає жінкам молитися разом із чоловіками в спільному приміщенні.

Малайзія є патріархальною країною, утім, до парламенту входять багато жінок. Тому, коли порушуються якісь права, і це зачіпає жінок, вони звертаються до держави, яка їх чує і реагує. Вкрай рідко доходить до протестів чи мітингів.

У листопаді минулого року в Києві проходив мусульманський жіночий форум, де була і представниця від Малайзії. Після її розповіді я зрозуміла, як вони домоглися такого прогресивного уряду й суспільства. Коли країна здобула незалежність у 1957 році, перше, що зробив прем’єр-міністр – відправив молодь вчитися в європейські університети. Вони поверталися і запроваджували  тут нову політику та економіку, за ними сформувався і світогляд.

Малайзійці, насправді, дуже відкриті люди, раді послухати і підтримати. Тому навіть такі “дрібнички”, як ставитися з повагою до жінки, яка з дитиною прийшла на роботу, чи мати окремі кімнати в бізнес-центрах з іграшками, виховательками для дітей, для них є нормальним.

Якщо ж порівнювати Туреччину, Єгипет і Малайзію, то Туреччина є більш збалансованою. Вона поєднує в собі багато національностей, релігій і соціальних груп. Жінки там твердо обстоюють свої права. Однак, це не той випадок, коли жінки виходять на протести, коли проблема досягла великих масштабів. Вони вирішують її “тут і зараз”.

У Туреччині чимало феміністичних організацій, ЗМІ це часто висвітлюють, жінки є у парламенті, вони вільно здобувають освіту. Коли президентом Туреччини був Мустафа Ататюрк, він прагнув розширити права жінок, зокрема заборонив багатоженство, дозволив навчатися в університетах, голосувати на виборах і висувати свою кандидатуру. Так жінки стали більш світськими. Люди побачили, що можна жити по-іншому, поважати особистий вибір кожного.

Водночас на сьогодні актуальними залишаються проблеми насильства, нерівної оплати праці й, звісно, дератифікація Стамбульської конвенції.

Останнє рішення зумовлене політикою президента Реджипа Ердогана, який прагне ісламізації турецького населення. І дозволив собі на міжнародному зібранні у Стамбулі стверджувати, що “рівність в правах чоловіка і жінки… суперечить природі”.

На той час я уважно слідкувала за соцмережами, мусульманськими блогерами, інформаційним простором. І мене дуже дивувало, як люди з консервативними поглядами вміють “читати між рядків”, тобто знаходити те, чого насправді немає. Наприклад, що Стамбульська конвенція протирічить сімейним цінностям, що саме вона призвела до насилля над жінками (хоч воно здійснювалось задовго до укладання конвенції). Так само вони чинять і з Кораном.

В Єгипті, якщо жінка постраждала від насилля, держава має дозволити їй розлучення. І не важливо, це фінансове чи фізичне насилля. Причому не тільки юридично, а й за релігійними канонами, бо зазвичай нікях (шлюб) укладається в мечеті за участю священнослужителя.

До речі, у мусульман часто простежується стереотип легкодоступності українських жінок, але не в сексуальному плані, а в контексті одруження.

Тож багато чоловіків з таких країн як Алжир, приїжджають в Україну, щоб знайти дружину. Річ у тім, що за ісламською традицією чоловік, коли одружується, має виплатити нареченій певну суму грошей. Це як страховка на випадок, якщо вони розлучаться, щоб жінка не залишилась ні з чим і могла себе щонайменше ще три місяці забезпечувати. Тому вони шукають українок, щоб “безкоштовно” одружитися, нехтуючи своїми шаріатськими обов’язками.

Утім, якщо порівнювати права жінок у мусульманських країнах і в Україні, то у нас з цим набагато краще. Я не знаю жодної сфери у нас, де жінка не змогла б себе реалізувати. Але ми і виховувались по-різному, маємо різний світогляд, культуру, релігію. Останнє сильно впливає на сприйняття світу і тих самих прав.

Найпростіший приклад: для людини з мусульманської країни свобода – це бути вільним від спокус і тих речей, які забороняє іслам, до прикладу, не бачити людей в алкогольному сп’янінні, як на вулиці чоловіки з жінками обіймаються й цілуються, мітингів і протестів. Для нас, людей, які виховувалися і живуть у секулярному суспільстві, свобода містить інші поняття: вільно висловлювати свою думку, не засуджувати, поважати особистий вибір кожного.

Вікторія Нестеренко, голова організації “Разом із законом” 

Записала Дрозд Марія