До Дня нескорених і незламних
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Романа Іваничука 9 січня відбулася презентація книги нещодавнього в’язня Кремля, заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу й народного депутата України Ахтема Чийгоза. Книга має назву “Процес 26 лютого”, і через неї, кажучи словами автора, “ми дуже детально розкриваємо анатомію початку захоплення Криму Російською Федерацією”.
Ця книга, бувши детальним описом судового процесу над Ахтемом Чийгозом, інформацію про який збирав адвокат Микола Полозов після кожного судового засідання, є водночас свідченням обвинувачення на майбутньому трибуналі, що його міжнародна спільнота колись організує для суду над нинішнім кремлівським режимом. А станеться це обов’язково, бо не можна безкарно знущатися з народів, ґвалтувати правду й шантажувати світ ядерною зброєю.
Цю свою певність я висловлюю напередодні Дня українського політв’язня, що його ми, в’язні брежнєвських політичних таборів, відзначали щороку 12 січня. Сьогодні символами цього дня є два прапори – український і кримськотатарський. Адже, на жаль, на звільненні Ахтема Чийгоза каторжанський ланцюг в’язнів Кремля не обірвався. І саме етнічні українці й кримські татари є тепер побратимами в боротьбі проти кремлівського режиму, який зі зміною державних символів не перестав бути імперією зла.
Цим своїм словом я хочу привітати всіх наших борців, яких карають сьогодні в російських тюрмах і таборах, і вселити в них певність, що правда обов’язково переможе. Зокрема, я щиро обіймаю мого “прийомного сина” Сервера Мустафаєва, вістки про мужність і стійкість якого долинають на нас із новітнього Архіпелагу страждань. Ми з моєю дружиною Любою обіймаємо батьків Сервера, його дружину Майє та їхніх чотирьох діточок – Юнуса, Джемілє, Юсуфа і Наджиє. Свій обов’язок перед ними він виконав сповна, оскільки став на шлях спротиву злу, бо “не хоче, щоб його діти, його народ жили в країні погроз і залякувань, приниження і катувань, викрадень і незаконних арештів, агресії та утисків”. Хай почують ці слова не лише кримські татари, а й чимало українців, які бачать свій батьківський обов’язок у тому, щоб привчити своїх дітей заробляти свій хліб шляхом принижень і прислужництва владоможцям.
Хай сьогодні Сервер – гідний син, чоловік і батько – названий у Кремлі “терористом”, проте він герой у наших очах і праведник в очах Бога. І, як сам Сервер назвав своїх засуджених чи вбитих побратимів, всі вони “гідні сини свого народу і золоті імена в сучасній історії нескорених і незламних”.
Полки новітнього Муравйова на російському кордоні з Україною, терор у Білорусії, а тепер іще й окупаційний десант у Казахстані засвідчують, що Путін серйозно взявся за відзначення столітнього ювілею СРСР. Задум простий та очевидний: до 30 грудня Союз має бути відновлено, а ім’я Володимира Путіна має ввійти в історію Росії як “великого собирателя земель”. Але час від часу кремлівський “глотательный рефлекс” заклинює – з летальним наслідком для всього організму. Таке вже було з Кремлем в Афганістані – таке неминуче станеться з ним і в Криму, материковій Україні та за всім периметром збожеволілої імперії. Те, що, за задумом Путіна, має стати її “поясом безпеки”, стане її зашморгом.
І Ти, друже Сервер, і Твої побратими ще ввійдете у звільнений Сімферополь переможцями. Цього разу вже з парадного входу, з якого й почнеться алея вашої слави. Увійдуть через київські Золоті ворота і звільнені українські в’язні Кремля. Ми вас уже зачекалися, а ганебний кінець Російської імперії явно затягнувся. Але і ви, і ми знаємо: “Божі млини мелють поволі”. Зате мелють надійно.
Мирослав Маринович, правозахисник, член-засновник Української Гельсінської групи, проректор Українського католицького університету
Матеріал підготовлено в межах програми авторів-амбасадорів на підтримку українських в’язнів Кремля #SolidarityWords, яку реалізовують Український ПЕН та Центр прав людини ZMINA.
