“Пишаюся бути другом”: як поліція Берліна бореться з гомофобією
За минулий рік в Україні сталася низка злочинів проти ЛГБТ-людей: їх катували, били, грабували та залякували. Однак поліція ефективно не розслідувала жоден з інцидентів. Крім того, здебільшого правоохоронці навіть не кваліфікували правопорушення як “злочин ненависті” – за єдиною наразі наявною для цього 161-ю статтею Кримінального кодексу “Порушення рівноправності громадян”. Як наслідок, Україна опиняється в замкненому колі: відсутність у законодавстві статей, у яких були б чітко прописані гомофобний та трансфобний мотиви, дозволяє правоохоронцям їх ігнорувати. Отже, немає й відповідної статистики, з огляду на що українські політики не бачать у злочинах щодо ЛГБТ серйозної проблеми. Це, зокрема, стало одним з головних аргументів народних депутатів для відхилення у 2020 році низки законопроєктів, які мали на меті криміналізувати злочини ненависті за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності (СОҐІ).
Водночас попри те, що німецьке законодавство щодо злочинів з мотивів нетерпимості влаштовано схоже з українським, підхід до роботи з ними суттєво відрізняється. Вже 29 років у поліції Берліна існує відділ, який займається запобіганням правопорушенням, скоєним щодо ЛГБТ, а також просвітницькою роботою всередині самої поліції стосовно цього. За роки його існування кількість таких злочинів у країні статистично зростає. Утім, стверджують співробітники відділу, ця тенденція є радше позитивною, оскільки свідчить про збільшення довіри потерпілих до поліції й те, що правоохоронці стають толерантнішими.
ZMINA поговорила з офіцером зв’язку з питань ЛГБТ в поліції Берліна Себастіаном Штіппом про те, як місцеві поліцейські борються з гомофобією.
Себастіан ШтіппБерлін став першим містом у Німеччині, в поліцейському управлінні якого з’явився своєрідний відділ роботи з гомосексуальними людьми. Це відбулося завдяки зусиллям одного поліцейського ще на початку 1990-х років. Тоді свою силу ще зберігав “параграф 175” Кримінального кодексу часів кайзерівської Німеччини. Хоч і в дещо пом’якшеній формі, він усе ж передбачав покарання за сексуальні зв’язки між чоловіками аж до 1994 року.
“У той час такий собі офіцер Гайнц Ут розслідував велику кількість крадіжок, які відбувалися в одному з парків Берліна. Однак справа не рухалася: було обмаль інформації та потерпілих, які звернулися до правоохоронців із заявами. Тож цей поліцейський поставив собі питання: “Чому так?” – розповідає офіцер зв’язку з питань ЛГБТ в поліції Берліна Себастіан Штіпп.
Він продовжує:
“Ут знайшов відповідь: у цьому парку для сексуальних контактів зустрічалися геї. Тоді він почав шукати гомосексуальних людей у поліції, яким би потерпілі могли довіряти, але нікого не знайшов. Ут звернувся до президента поліції Берліна: мовляв, “у нас велике місце злочину і жодних жертв – нам потрібно побудувати довіру з ЛГБТ-спільнотою”.
Президент поліції з Утом погодився та призначив його першим офіцером зв’язку з питань ЛГБТ. Сам поліцейський мав гетеросексуальну орієнтацію, але багато колег через його ініціативу над ним глузували – одного разу подарували йому рожевий телефон.
Попри це Ут досяг значного успіху в розслідуванні: він викрив молодіжну банду, яка била та грабувала геїв у згаданому парку. Її члени зізнались у 50 крадіжках, хоча поліція отримала лише шість заяв від потерпілих.
У продовження своєї діяльності перший офіцер зв’язку з питань ЛГБТ виступив проти гомофобії в поліції та став співзасновником Асоціації поліцейських лесбійок і геїв Берліна-Бранденбурга. А в 1995 році його успіхи в цій сфері відзначили Федеральним хрестом за заслуги.
“Ут був дуже сміливою людиною. Він заклав початок перетворення німецької поліції, на той момент воєнізованої та недемократичної, на відкритішу. Я пишаюся тим, що можу продовжувати його роботу”, – каже Штіпп, який удвох з колежанкою Анне фон Кноблаух обіймає посаду офіцера зв’язку з питань ЛГБТ, започатковану Утом.
За 29 років вона стала своєрідною рольовою моделлю для всієї Німеччини. Крім Берліна, однак, на постійній основі такі офіцери діють лише в Гамбурзі та Шлезвіг-Гольштейні. Ще низка ЛГБТ-консультантів частково зайняті й в інших силових структурах шістнадцяти федеральних земель Німеччини.
“Ми маємо на меті побудувати довіру зі спільнотою, показати, що поліція змінилася та стала більш чутливою, дружньою до ЛГБТ. Наш слоган – “Пишаюся бути другом”, – пояснює Штіпп.
У роботі з потерпілими допомагають громадські організації
Для того щоб бути ближчою до ЛГБТ-людей, каже співрозмовник, поліція вже давно тісно співпрацює з мережею профільних організацій міста.
Робота з ними відбувається у двох напрямах. По-перше, за словами Штіппа, правозахисників долучають до тренінгів, які проводять для поліції:
“Ми розповідаємо про проблеми, актуальні для ЛГБТ-спільноти, про трансґендерність та інтерсексуальність, пояснюємо, наприклад, як уникати місґендерингу, спілкуючись із потерпілими. У роботі керуємося принципом “навчайся, поки робиш”, наводимо як приклад різні ситуації та запитуємо, як би поліцейські діяли в них”.
По-друге, громадські ЛГБТ-організації допомагають у роботі з потерпілими.
“З одного боку, ми скеровуємо до них тих, кому потрібна допомога. Фахівці спілкуються з жертвами, допомагають їм подолати стрес та травматичний досвід. З іншого – представники цих організацій повідомляють про гомофобні злочини, які стали відомі їм, а також переконують потерпілих звернутися до поліції із заявою”, – каже Штіпп.
Останнє важливе, зазначає офіцер, оскільки й досі жертви злочинів не у всіх випадках звертаються до правоохоронців:
“Це відбувається, зокрема, через страх помсти, подальшої зустрічі з нападником у суді. У деяких випадках розслідування займає тривалий час, а жертви хочуть швидко пережити інцидент, уберегти себе від повторної травматизації. Ми їх розуміємо, але це негативно впливає на картину загалом”.
Трапляється, що через пасивну участь потерпілих провадження закривають. Утім, Штіпп запевняє, що це також робота поліції – мотивувати жертв не боятись і заохочувати допомагати розслідуванню:
Ми намагаємося пояснити потерпілим: вони можуть допомогти всій спільноті, якщо повідомлятимуть про злочини, без їхньої участі ми також не досягнемо змін у суспільстві.
Штіпп наголошує, що сфера повноважень офіцера зв’язку з питань ЛГБТ полягає в запобіганні та просвітництві. Натомість у 2010–2012 роках у берлінській поліції з’явився відділ, який прицільно розслідує гомофобні й трансфобні злочини.
“Ми зв’язуємося з ними, якщо раніше дізнаємося про такий злочин, передаємо їм звіт після спілкування з жертвою, і вже вони проводять розслідування”. Крім того, кожен поліцейський, який зіткнувся з правопорушенням із мотивів СОҐІ, має сконтактувати зі Штіппом або його колежанкою.
Застосовувати наявне законодавство для розслідування злочинів проти ЛГБТ вчать на тренінгах
У Кримінальному кодексі Німеччини, як і в українському, окремо не прописано такого мотиву скоєння злочину, як “сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність”. Натомість документ містить статтю щодо покарання за правопорушення, скоєні з мотивів расової нетерпимості, та злочини проти людяності – за них також передбачено обтяжувальне покарання.
За словами Штіппа, ця стаття слугує своєрідною підказкою для поліцейських у тому, як зробити злочини ненависті очевиднішими.
Тож головне – навчити правоохоронців виявляти та доводити мотив, стверджує офіцер, щоб на зібрані ними факти спиралися судді, а у вироку додатково до основної містилась і згадана стаття.
Для цього серед правоохоронців Берліна проводять спеціальні тренінги. Їх має пройти кожен поліцейський:
Ми вчимо колег того, як у процесі розслідування зібрати відомості, що вказують: це таки злочин з мотиву нетерпимості до ЛГБТ.
У роботі німецькі правоохоронці послуговуються визначенням злочину ненависті від Федеральної кримінальної поліції. Так, у ньому йдеться, що це злочин, скоєний з мотивів упередженості за певною ознакою, зокрема там згадано сексуальну орієнтацію та ґендерну ідентичність.
“Тобто нападник знає або впевнений, що його жертва належить до ЛГБТ”, – пояснює Штіпп.
Водночас, працюючи “в полі”, наголошує він, поліцейський може й не пам’ятати цього визначення. Натомість для того, щоб зрозуміти, чи був мотив, правоохоронців навчають, що варто запитати саму жертву про те, що трапилося:
“У всіх ситуаціях варто дізнатися в потерпілої людини, чи, на її думку, на неї напали тому, що вона належить до ЛГБТ. Навіть якщо є сумніви в словах жертви – ми все одно мусимо вислухати. Згодом цю інформацію перевіряємо протягом усього розслідування”.
На запитання, чи досить статті щодо злочинів проти людяності для боротьби з гомофобією, Штіпп відповідає: було б досить, якби вистачало й можливостей вчити кожного поліцейського в Німеччині.
“Щоб усіх поліцейських у Німеччині навчити працювати зі злочинами ненависті щодо ЛГБТ, потрібно багато ресурсів. Не було б шкоди від того, якби в Кримінальному кодексі чітко прописали визначення та ознаки таких правопорушень. Тоді, навіть якби ми не вчили поліцейських, вони виявляли б такі злочини”, – міркує офіцер поліції з питань ЛГБТ.
Утім, на його переконання, і та робота, яка відбувається у сфері протидії зараз, має суттєвий результат.
Як не парадоксально, на користь цього свідчить зростання кількості зареєстрованих гомофобних та трансфобних злочинів, яке відбувається в Німеччині останні кілька років.
“Поліцейські стали чутливішими, вміють виявляти мотив та мають більшу довіру з боку потерпілих ЛГБТ-людей. Можна говорити, що збільшення таких злочинів у статистиці правоохоронців є доказом нашого успіху”, – впевнений Штіпп.
У 2019 році лише в Берліні зафіксували 344 злочини проти ЛГБТ. Натомість загалом у Німеччині – 570 ">і .
Так, із правопорушень, які стались у німецькій столиці, у 93 випадках ідеться про насильницькі злочини. Наразі правоохоронці розкрили майже половину з них. Більшість інцидентів (246) припала на гомофобні та трансфобні образи тощо. Ще п’ять – це злочини, пов’язані з пропагандою нацистського режиму та гомофобією. Наприклад, сюди зараховують нанесення на вітрину магазину написів на кшталт “П*дори, вас треба помістити до концентраційних таборів” або свастику, намальовану на вході до ЛГБТ-центру.
Хто вчиняє гомофобні злочини в Німеччині
До нападів на ЛГБТ у Німеччині найчастіше вдаються чоловіки віком від 18 до 35 років. Портрет типового правопорушника Штіпп описує так: це показово маскулінні чоловіки, деякі мають бекграунд біженців, які соціалізувались у суспільстві з відмінним від Німеччини ставленням до ЛГБТ.
Є серед нападників і люди з ультраправими поглядами. Однак, зауважує офіцер поліції, вони не становлять переважної частини:
“Наразі величезне поле злочину, зокрема, для них – це інтернет. Праворадикали поширюють у своїх чатах та різних соціальних мережах заклики до насильства, зливають персональні дані людей. Їхні висловлювання перебувають на межі зі скоєнням злочину, однак вони знають, як її не перетинати. Попри це такі ресурси перебувають під щільним наглядом правоохоронців. Це один з викликів, який стоїть наразі перед поліцією”.
Подекуди й серед німецьких правоохоронців зберігається гомофобія, підсумовує Штіпп. Однак він високо оцінює зусилля, скеровані на те, щоб поліція ставала кращою:
“Дуже важливо, щоб суспільство довіряло поліції, а та водночас розуміла, що її найважливіше завдання – захищати кожну людину. Якщо люди побачать, що ми захищаємо меншини й намагаємося побудувати з ними довіру, всі зможуть нам довіряти. Таке моє завдання – зробити цю думку зрозумілою й усередині поліції”.
