Переселенці в нових громадах: потреби та включення в життя
Наприкінці 2020 року громадські організації, які опікуються правами внутрішньо переміщених осіб, провели опитування щодо включення переселенців у життя нових громад.
Оскільки опитування проводилось онлайн, через соцмережі, зрозуміло, що в ньому взяли участь найактивніші громадяни, а якщо точніше – 776 таких громадян. По-перше, вони підписані на сторінки неурядових організацій, які захищають права переселенців. А по-друге, дуже часто переселенці є активнішими, ніж ті, кому ніколи не доводилося переживати досвід внутрішнього переміщення. І це зовсім не образа “місцевих”. Просто у зв’язку з війною в рідному домі переселенці вимушені були раптово переїжджати до нових громад і там звертатися до різних органів і служб по допомогу, шукати нову роботу, змінювати навчальні заклади та заклади охорони здоров’я, відновлювати документи тощо. Якщо спростити – то ці люди потрапили в умови, коли звернення до державних структур чи місцевих органів влади відкласти було неможливо. І від громад, що приймають, залежало багато.
Тож ми вирішили запитати в переселенців, наскільки вони почувають себе включеними в життя колись нових для них громад. І хоча результати цього опитування не можна вважати репрезентативними, певні висновки з них зробити необхідно.
Проживати в громаді не дорівнює бути жителем громади?
Із 776 опитаних близько 85% проживають у громаді понад три роки після свого переміщення з тимчасово окупованих територій. Проте менш ніж половина (лише 43,8%) ВПО визначають високий рівень свого включення до життя громади й поставили від 6 до 10 балів з 10 можливих. Власне, така оцінка є підтвердженням необхідності ухвалення Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб для забезпечення потреб самих переселенців та громад. Адже попередня стратегія і план дій до неї були розраховані до 2020 року. Тобто вже з нового року документ, що може слугувати орієнтиром та “вимогою до дій” для держави й органів місцевого самоврядування, фактично відсутній.
Водночас не можна оминути питання реєстрації місця проживання, яка все ще визначає доступ як до більшості державних послуг, так і участь у місцевих програмах, отримання місцевих пільг. Винятки є, проте наразі це точно не є правилом. Переважна кількість опитаних (72,3%) не має зареєстрованого місця проживання у своїй новій громаді. Проте понад половину респондентів (53%) хотіли б його отримати. Основною причиною неможливості зміни “прописки” є відсутність житла, в якому особа мала б можливість зареєструватись. І ця позиція є абсолютно логічною, як і такі причини. Зокрема, частина опитаних визначає страх зміни зареєстрованого місця проживання у зв’язку з можливими складнощами під час перетину лінії зіткнення, продажу нерухомого майна на тимчасово окупованих територіях та загалом у зв’язку зі своєю покинутою домівкою. Також неготовність змінювати адресу реєстрації пов’язана зі страхом втратити гарантії та пільги для внутрішньо переміщених осіб. Проте прямого зв’язку чи нормативних підстав для таких страхів немає, оскільки зміна реєстрації місця проживання не впливає ні на довідку внутрішньо переміщеної особи, ні на отримання виплат, пов’язаних з переміщенням. Адже факт переміщення ніхто не скасовував.
Не впливаю на владу, бо не знаю про свої права?
Найбільшою перемогою останніх років у сфері захисту прав переміщених осіб небезпідставно вважають можливість для ВПО брати участь у виборах, зокрема місцевих, за допомогою зміни виборчої адреси. Проте лише 30,5% опитаних зазначили, що вони голосували на виборах до органів місцевого самоврядування (міські, районні, сільські ради) та місцевих голів у 2020 році. Приблизно така сама кількість переселенців (31,3%) визначає невчасну зміну виборчої адреси як основну причину своєї неучасті в місцевих виборах. Хоча все й свідчить про позитивну тенденцію в царині інформування громадян про їхні політичні права, все ж іще є 14,3% громадян, які досі вважають, що в них немає права на участь у місцевих виборах. І це, безперечно, поле для роботи громадських організацій, адже змінити виборчу адресу можна саме в міжвиборчий період. Тим часом 23,9% визначають інші причини неучасті у виборах, серед яких непроведення виборів у населеному пункті, де вони проживають, хвороба, відрядження або небажання брати участь у виборах. Утім, тут не можна не згадати про загальні тенденції по Україні. Явка на місцевих виборах 2020 року загалом, згідно з інформацією Центральної виборчої комісії, становила майже 37%.
І в контексті вже сказаного варто згадати про інструменти локальної демократії. Адже з оголошенням результатів виборів комунікація з владою тільки розпочинається. Так, 40,1% опитаних користувались інструментами локальної демократії чи робили спробу їх використати. Тобто вони подавали звернення, брали участь у місцевих ініціативах чи самі виступали з такими ініціативами, а також є членами консультативно-дорадчих органів. Проте загалом доступ переселенців до інструментів локальної демократії є обмеженим. І знову через “неправильну” реєстрацію місця проживання. Адже ВПО здебільшого не вважається жителем громади незалежно від того, скільки років особа в громаді фактично проживає. Результати опитування, так само як і аналітика громадських організацій, відбивають не так потребу переселенців в інформації про їхні можливості (хоча це теж надзвичайно важливо), як необхідність знайти формат визнання переселенців жителями громади. Це, відповідно, дасть їм можливість долучитися до всіх процесів у громаді на рівні з іншими її жителями.
Зокрема, частково врегулювати це питання намагаються в проєкті закону “Про місцеве самоврядування“, який наразі обговорюється в межах робочої групи на базі Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади та місцевого самоврядування. Втім, громади вже сьогодні можуть внести зміни до своїх статутів, положень і передбачити, що ВПО є жителями громади. Це може не тільки відкрити доступ переселенців до всіх інструментів локальної демократії, а й загалом до всіх місцевих програм та пільг.
Місцеві програми не для всіх?
Варто нагадати, що місцевими програмами є культурні програми, програми громадського здоров’я, соціального захисту, підтримки здобуття освіти тощо. Вони затверджуються органом місцевого самоврядування та фінансуються з місцевого бюджету. Перелік напрямів видатків затверджується Бюджетним кодексом України. І якщо говорити відверто, то дуже часто не відразу можна зрозуміти, є ця програма місцевою чи реалізується в межах повноважень органу державної влади. Проте більш ніж половина опитаних (55,3%) дали позитивну відповідь на запитання про розуміння суті місцевих програм. 80% визначили, що мають потребу брати участь у цих програмах, 78,6% – що таку потребу мають їхні родичі / близькі / знайомі, які є переселенцями. Звичайно, головною потребою ВПО на сьомому році конфлікту на сході залишаються житлові програми. Водночас високим є рівень інтересу до сфери соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, науки, підтримки малого бізнесу.
Але, на жаль, внутрішньо переміщені особи дуже часто залишаються вилученими з процесу. Про недоступність участі в місцевих програмах зазначають 33,5%, тобто третина опитаних переселенців. 26,3% особисто або члени їхніх сімей стикалися з відмовами в наданні / участі в місцевих програмах у зв’язку з тим, що вони є переселенцями й не мають відповідної реєстрації місця проживання та не визначаються жителями громади.
Не менш цікавими є дані про саму участь ВПО в місцевих програмах. Адже розрив між тими, хто бажає, має потребу, і тими, хто взяв участь у місцевих програмах, суттєвий. Причинами можуть бути як незнання самих ВПО про можливість участі в тих чи інших місцевих програмах, так і обмеження доступу до них (ситуація може різнитися залежно від населеного пункту). Так, лише 17,8% опитаних користувалися місцевими програмами. Понад половину (53,2%) з них брали участь у житлових програмах, проте сам перелік програм і результат участі не визначався.
Що далі?
Новий, 2021 рік має стати роком перегляду підходів до забезпечення включеності переселенців у життя громад – як самими (зокрема, новими) громадами і їхньою владою, так і органами центральної влади. Тепер ітиметься не тільки про можливість брати участь у виборах, а й про визнання ВПО жителями громад, що, відповідно, має забезпечити інтеграцію ВПО, відкрити їм доступ до участі в місцевих програмах, до використання інструментів локальної демократії та низку інших можливостей. Чекатимемо на зміни й робитимемо кроки для того, щоб вони відбулися.
Марія Красненко, юристка Громадського холдингу “ГРУПА ВПЛИВУ”
