Знайомтеся з героєм: адвокат з прокурорів

“Безплатний адвокат гірший за прокурора?” Харків’янин Сергій Медведєв щодня на власному прикладі спростовує цю популярну приказку. 

Медведєв півжиття пропрацював у прокуратурі і… став адвокатом. Він захищає у кримінальних справах тих, кому ця допомога потрібна найбільше, – малозабезпечених людей. Причому така допомога для клієнтів – безкоштовна. 

Остання гучна справа: Медведєву вдалося витягнути з СІЗО Якова Строгана. У серпні 2010 року міліціонери відвезли Строгана у ліс і там катували, а потім вимагали грошей за його звільнення у дружини.

Чи багато залежить від професійності і активної позиції адвоката у країні, де не працює право – про це відверта розмова із Сергієм Медведєвим.

Чому Ви, працюючи прокурором, вирішили перейти в адвокатуру?

Наприкінці 2003 року мій стаж роботи в органах прокуратури досяг двадцяти років. Оформивши пенсію, я продовжував працювати в прокуратурі, але чим далі, тим більше речей мені там не подобалося…

Яких саме?

Таких, як ставлення громадян до правоохоронних органів. Ставлення самих правоохоронців до кримінально-процесуального законодавства.

Стала посилюватися недовіра з боку керівництва до підлеглих. Я не маю на увазі моє безпосереднє чи обласне керівництво, я маю на увазі накази та вказівки керівництва Генпрокуратури.

Адвокатом я став у 2007 році. Тоді ж прийшов працювати у харківське “Бюро правової допомоги“, яке надає безоплатну правову допомогу у кримінальних справах.

У кримінальних справах суди виправдовують зараз менше одного відсоткалюдей. Чому так відбувається?

Це через “кругову поруку”. Ніхто не хоче ні з ким сваритися, бо в нашій державі дуже легко втратити посаду. На кожного посадовця можна знайти що-небудь, мінімум, для звільнення.

Таку ганебну ситуацію із виправдувальними вироками влада не тільки схвалює, але й стимулює. Адже для того, щоб засудити людину, необхідне лише її визнання провини. В той же час – для виправдання треба попрацювати, дослідити усі зібрані докази та матеріали по справі.

Тобто це банальна лінь?

Не завжди. Знаю деякі випадки, коли не тільки районний суд, а й апеляційний виносили виправдувальний вирок. При цьому вони викладали свої обґрунтування не на одному десятку сторінок. А Верховний Суд (зараз це Вищий спеціалізований Суд з розгляду цивільних та кримінальних справ), не особливо вникаючи, скасовував усі ці рішення і направляв справу на додаткове розслідування.

Навіщо?

А навіщо їм псувати показники роботи прокуратури виправдувальним вироком?  

Крім того, правоохоронні органи роблять усе, щоб довести в суді навіть не провину певної особи, а насамперед законність прийнятого посадовцем рішення у кримінальній справі. По-перше, як правило, це найпростіша версія, по-друге, висить вимога якнайшвидше розкрити злочин, по-третє і найголовніше, це небажання та невміння професійно розкривати злочини.

Робота карного розшуку достатньо важка. Вона вимагає особливих знань та досвіду, вміння спілкуватися з людьми та ще багато чого. Але справжні сищики залишилися в минулому.

А слідчих МВС (не хочу їх якимось чином образити) фактично перетворили на «оформлювачів» кримінальних справ. Справ, які були порушені на догоду показникам розкриття “злочинів”, левову частку яких інколи важко навіть формально назвати злочинами.

Справа Якова Строгана, якою Ви займаєтеся, стала дуже резонансною. Її взяла під контроль Amnesty International. Не так давно Строгана випустили з-під варти, хоча до того тривалий час суд відмовлявся це зробити. Як Ви це зробили?

Справа Якова Строгана просто унікальна!

Його звинувачують у замаху на вбивство. Проте потерпілий (який, до речі, вже видужав) мав лише неглибокі порізи, які можна отримати, наприклад, в результаті падіння на розбите скло.

Для того, щоб довести це, я співпрацював із прекрасним фахівцем в галузі судової медицини професором Миколою Тагаєвим. Саме він звернув увагу на те, що у лікарні потерпілому обробляли три рани, а у висновку експерта описано та засвідчено чомусь вже чорити рубці.

Які шанси, що суд виправдає Строгана?

Це питання дуже хвилює і мене, але в нашій державі щось прогнозувати неможливо. Колись, років 15 тому, колишній працівник прокуратури області, один із моїх вчителів, на той час вже адвокат сказав мені: “У будь-якої справи є дві перспективи – правова та судова, і практично ніколи вони не збігаються“.

Водночас я сподіваюсь на виправдувальний вирок, однак практично впевнений, що суд, щоб виправдати досудове слідство, законно чи незаконно винесе обвинувальний вирок. Хоча б за спричинення “умисних легких тілесних ушкоджень”.  Іншої статті у Кримінальному кодексі підібрати просто неможливо.

Ви працюєте в харківському Офісі громадського захисту, який надає безкоштовну допомогу у кримінальних справах незаможним громадянам. Наскільки добре вдається відстоювати їхні права?

Ефективність безоплатної допомоги адвокатами нашого офісу безумовно, існує. До речі, такі офіси не менш ефективно працюють ще у Хмельницькому та Білій Церкві.

Скажу більше, якість такої допомоги нічим не відрізняється від допомоги платних адвокатів, а іноді й перевищує її. Але це знов-таки залежить від сумлінності адвокатів.

Під час першого побачення з клієнтом дуже часто відчувається недовіра з його боку, але потім вона зникає. Це природно, бо в самому суспільстві існує переконання, що “безплатний сир лише у мишоловці”.

Звісно, усім клієнтам не догодити. Особливо в тих випадках, коли вони вважають, що адвокат обов’язково, за будь-яких обставин та умов, повинен виграти справу та довести їх непричетність до злочину. Але це винятки, а не правило.

У минулому році Верховна Рада прийняла закон про безоплатну правову допомогу. Що можете порадити зі свого досвіду? На які граблі не треба наступати чиновникам під час запровадження цієї системи?

Щоб система безоплатної правової допомоги з боку держави запрацювала, необхідно визначитися з навантаженням на адвоката. Треба  встановити, скільки справ він може вести одночасно без шкоди для кожного підзахисного. Треба визначитися з оплатою їх роботи – розміром та небюрократичним порядком і регулярністю виплати винагороди.

Чи є у Вас якась мрія?

Я хочу, щоб мої онуки жили по законах, які будуть виконуватися всіма, насамперед державою і чиновниками.

Щоб не було потреби давати хабарів, ховати дохід від оподаткування. Щоб було так, як колись сказав Лінкольн: “Ніхто не стоїть вище Закону, ніхто не стоїть нижче нього. Всі підкорюються Закону“.

Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини, спільно зі «Свідомо»