Змушували працювати на лісопильні попри другу групу інвалідності: в омській колонії від інфаркту помер колишній атовець Ібрагім Куджанов
У російському полоні помер уродженець села Багачка Луганської області Ібрагім Куджанов, який мав другу групу інвалідності через ішемічну хворобу серця. За результатами розтину, 52-річний чоловік помер від інфаркту та ниркової недостатності.
Його засудили до п’яти років і шести місяців позбавлення волі, звинувативши у причетності до батальйону “Айдар”. Водночас російська сторона не зарахувала час, який він уже провів у неволі, за принципом “день за день”. На момент смерті Куджанов перебував у місцях несвободи понад півтора року. Попри тяжкий стан здоровʼя, його регулярно били, катували електричним струмом і змушували працювати на лісопильні.
Про це виданню ZMINA розповіла його донька Анна Куджанова.
Ібрагім Куджанов. Фото: з сімейного архіву.Так, 1 липня 2026 року російська сторона повідомила родині Куджанових про смерть Ібрагіма у виправній колонії №8 міста Омськ. Згідно з висновком місцевих патологоанатомів, причиною смерті стали аневризма, інфаркт та ниркова недостатність.
Через складність транспортування тіла до України родина вирішила кремувати його в Росії, а урну з прахом поховати на одному з українських колумбаріїв.
“У цей понеділок провели процедуру впізнання, встановили офіційну причину смерті та видали усі необхідні документи. Оскільки він помер у лікарні при колонії, вони провели розтин, який мав засвідчити обставини смерті. Ми сподіваємося, що прах вдасться привезти в Україну, адже він хотів бути похованим саме тут, а не у РФ”, – додає Анна.
Донька розповіла, що з Бєлгородського СІЗО Ібрагіма етапували до колонії в Омську. Його перевозили через Воронеж та ще кілька міст, після чого доправили до місця ув’язнення. За словами родини, під час етапування чоловіка жорстоко били, зокрема завдавали ударів по ногах.
В омській колонії Куджанов перебував у камері, розрахованій на п’ятьох осіб. У закладі утримували засуджених за різні кримінальні злочини, зокрема незаконний обіг наркотиків і розбій.
Окрім кримінальних злочинців у пенітенціарному закладі утримувалися ще щонайменше троє ув’язнених, яких засудили за політичними статтями. Саме таким ув’язненим адміністрація колонії забороняла спілкуватися між собою.
“У цій колонії був суворий режим, де усе контролювалося, а за будь-яке порушення або зайвий крок карали. Тому найважчим для тата була самотність. У колонії він не мав із ким поспілкуватися чи поділитися переживаннями, адже кожен був сам за себе. Будь-які контакти адміністрація розцінювала як можливу підготовку до бунту або змови, тому він навіть не зміг дізнатися, хто ці люди й чи були вони українцями”, – пригадує донька.
Особливо жорстоким було ставлення до ув’язнених, яких у колонії вважали “терористами”. Як зазначила Анна, одразу після прибуття до в’язниці на Ібрагіма нацькували службових собак, одна з яких вкусила його за ногу. Наглядачі також систематично били ув’язнених і змушували їх довго стояти, а тих, хто намагався присісти, карали.
“Він казав, що саме до таких, як він, адміністрація ставилася найгірше. Щоранку всіх ув’язнених вишикували та змушували співати гімн Росії. Для нього це було важким випробуванням. Спочатку він лише відкривав рот, не співаючи, однак коли адміністрація помітила це, його змусили протягом години співати гімн перед усіма”, – каже Анна.
Вона також зауважила, що її батька позбавили російського громадянства, після чого йому припинили виплачувати заробітну платню. До цього із заробітку вираховували кошти за утримання в колонії та тюремний одяг.
“Спочатку в нього вилучили паспорт, а згодом офіційно повідомили про позбавлення громадянства“, – пригадує Куджанова.
Родина неодноразово намагалася домогтися його переведення до колонії в Луганській області, посилаючись на необхідність постійного догляду. Також планували звертатися щодо скорочення терміну покарання, умовно-дострокового звільнення або включення до списків на обмін. Однак Ібрагім боявся писати будь-які заяви, оскільки адміністрація попередила, що якщо він почне звертатися зі скаргами чи проханнями, йому стане лише гірше.
“Адміністрація колонії відкрито сказала, що жодного переведення, звільнення чи обміну не буде, бо він є “злочинцем” і сидітиме до кінця строку“, – каже Куджанова.
Після затримання батька Анна неодноразово зверталася до всіх українських державних органів, дотичних до обмінів, із проханням включити Ібрагіма до списків на повернення. Вона надсилала їм всі наявні медичні документи, зокрема епікризи та підтвердження другої групи інвалідності. Такі ж документи передали й до Міжнародного комітету Червоного Хреста.
“У відповідь нам повідомляли, що тато перебуває у списках на обмін і робота над його поверненням триває“, – каже Анна.
За словами Куджанової, цивільних обмінюють дуже рідко, а засуджених бранців – ще рідше, бо РФ визнала їх “злочинцями”. Анна переконана, що справи проти українських цивільних, як і у випадку з Ібрагімом, були сфальсифіковані. Як наголошує жінка, підставою для обвинувачень часто ставали лише наявність у телефоні геолокації чи фотографії. На її думку, РФ масово порушує право на справедливий суд, виносячи формальні обвинувальні вироки без належного доведення.
Анна досі не розуміє, навіщо було позбавляти волі 52-річну людину, яка мала тяжкі хронічні захворювання. Вона пригадує, що до ув’язнення Ібрагім регулярно проходив лікування на денному стаціонарі, де йому ставили крапельниці з препаратами для розрідження крові.
“Він постійно отримував спеціальні ін’єкції, які необхідно було колоти в живіт. Ці препарати потребували особливих умов зберігання – холодильниках – і не завжди були в наявності навіть в аптеках. Якщо необхідних ліків не було, лікарка підбирала схожі”, – пригадує Анна.
За словами доньки, адміністрація колонії від самого початку знала про серцево-судинне захворювання Ібрагіма та його другу групу інвалідності, адже всі медичні документи були при ньому. Попри це, чоловіка змушували працювати на лісопильні. Лише згодом його звільнили від важкої фізичної праці й дозволили щодня відпочивати по дві години.
“До цього лежати вдень було заборонено. Для людини із серцевою недостатністю це було особливо важливо, адже він постійно страждав від задишки, швидкої втомлюваності та не міг переносити фізичні навантаження“, – зауважує Куджанова.
Як пригадує Анна, інші ув’язнені називали його “Колобком”, оскільки до арешту він важив майже 90 кілограмів і був кремезної статури. Проте за час перебування в російському ув’язненні він схуд на 30 кілограмів. Ібрагім неодноразово скаржився, що у колонії давали рідку кашу та кислі супи. Згодом у нього розвинулася виразка шлунку.
“Тато сильно схуд, бо міг не їсти по кілька днів, а проблеми зі шлунком лише посилювалися. Ліки йому видавали невчасно, хоча він мав другу групу інвалідності та переніс інфаркт. У Омську у нього стався другий інфаркт”, – каже жінка.
Через неналежне медичне забезпечення та умови утримання його стан здоров’я почав різко погіршуватися.
Адміністрація колонії дозволяли рідним передавати посилки з ліками раз на три місяці. Оскільки стаття Ібрагіма вважалася “особливо тяжкою”, Куджанови намагалася переслати йому якомога більше препаратів, щоб їх вистачило до наступної передачі. Проте надіслані ліки, за словами Анни, неодноразово закінчувалися значно раніше, ніж вони очікували.
“Приблизно за півтора місяця до смерті він мав вкотре пройти лікування, а ще лікарі планували провести операцію на шлунку. Його госпіталізували 18 червня, а вже першого числа сказали, що він помер. Він нібито йшов лікарняним коридором, раптово впав і помер від зупинки серця. Що сталося насправді – нам невідомо“, – розповіла жінка.
Ібрагім мав вийти на свободу у березні 2030 року, однак цього не сталося.
Сина Ібрагіма – Артема Куджанова, якого незаконно засудили до 9 років увʼязнення у 2022 році, – окупанти досі утримують у Луганському СІЗО.
Нагадаємо, 6 лютого 2024 року росіяни забрали Ібрагіма просто з лікарні та провели обшук у його будинку, намагаючись знайти докази його нібито служби в батальйоні “Айдар”. Не знайшовши жодних підтверджень, вони затримали чоловіка й згодом звинуватили в участі у підрозділі, який у РФ визнано “терористичним”.
Ібрагіма утримували спочатку в ІТТ Старобільська, а потім у Луганському СІЗО. Попри другу групу інвалідності та серцево-судинне захворювання, під час допитів його кілька разів катували електричним струмом. Після звільнення з-під варти під домашній арешт у травні 2024 року він розповів рідним про катування, неналежні умови утримання та відсутність медичної допомоги.
16 жовтня 2024 року окупаційний суд засудив Ібрагіма до 5 років і 6 місяців колонії загального режиму. Апеляцію відхилили. Родина стверджує, що обвинувачення ґрунтувалося на сфабрикованих доказах і свідченнях, а суд не врахував, що чоловік служив водієм у ЗСУ вже після розформування батальйону “Айдар”.
Після вироку Ібрагіма утримували в СІЗО № 3 у Бєлгороді, а згодом етапували до виправної колонії № 8 в Омську.
