Необґрунтовані відмови та ігнорування прав заявників: правозахисники про недоліки комісії, яка встановлює факт позбавлення свободи

Міжвідомча комісія, яка встановлює факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України та діє при Міністерстві розвитку громад і територій України, має обґрунтовувати відмови у наданні відповідного статусу звільненим цивільним, а також заслуховувати колишніх бранців під час своїх засідань.

Про це заявила головна юристка ГО “Об’єднання родичів політв’язнів Кремля” Катерина Левченко під час заходу “Результати громадської експертизи: системні проблеми у роботі міжвідомчої комісії при Мінрозвитку”.

Представники організації презентували звіт за результатами семимісячного моніторингу діяльності комісії, яка встановлює факт позбавлення особистої свободи. 

Дослідники відзначили певний прогрес в роботі комісії, зокрема змінена форма заяви, яку подають звільнені цивільні.

“Ми вважаємо дуже помічним, що була змінена форма подання заяви від цивільних осіб. Це значно спростило для заявників розуміння того, яку інформацію очікує комісія і які відомості є необхідними для ухвалення рішення”, — зазначила вона.

Водночас, вважає юристка, ключовою проблемою залишається непрозорість процедур, насамперед у частині відмов у наданні статусу.

Катерина Левченко

За словами Левченко, питання невмотивованих відмов більше стосується Мінрозвитку, ніж безпосередньо комісії. Обидва органи мають діяти відповідно до Закону України “Про адміністративну процедуру”, який передбачає чіткі вимоги до рішень індивідуальної дії, зокрема до рішень про відмову у встановленні факту позбавлення свободи внаслідок російської агресії. 

Наразі ж заявники отримують не рішення комісії, а звичайні листи від міністерства з формальними поясненнями.

“У листах використовуються загальні формулювання на кшталт “заяву розглянуто, але вона не набрала необхідної кількості голосів”. Це не допомагає заявнику ані при повторному зверненні, ані при оскарженні відмови у суді”, — пояснює експертка.

На її думку, у рішенні про відмову має бути чітко зазначено, якої саме інформації бракує: щодо строку перебування в неволі, місця утримання, мотивів затримання тощо. 

Це дало б заявнику розуміння подальших кроків — чи можливо зібрати додаткові дані, подати заяву повторно або оскаржити рішення.

“Судова практика роками підтверджує цю позицію. Суд зобов’язує комісію повторно розглянути ту саму заяву і надати мотивоване рішення. Після повторного розгляду комісія часто повторно відмовляє, але з описом причини відмови. Чому б не робити цього одразу?” — зазначає Левченко.

Юристка також звернула увагу на те, що закон дозволяє комісії самостійно витребувати додаткову інформацію у державних органів, зокрема у скорочені строки. Однак, за результатами моніторингу, цим правом комісія та міністерство користуються вкрай рідко.

Крім того, Закон “Про адміністративну процедуру” передбачає інші способи встановлення фактів — залучення експертів, додаткові запити, а також заслуховування заявників під час засідань комісії.

Окремо правозахисники наголошують на ігноруванні права звільнених цивільних бути заслуханими.

“За всі роки роботи комісії була заслухана лише одна особа. Хоча нам точно відомо, що навіть із заявою бути заслуханою зверталася не одна особа”, — підкреслює Левченко.

За її словами, заслуховування є базовим процесуальним правом і може бути критично важливим у ситуаціях, коли особа не може надати всю інформацію письмово або коли існують розбіжності в даних різних державних органів, наприклад, щодо дати затримання.

Нагадаємо, правозахисники закликали уряд запровадити ефективну систему підтримки для людей, які постраждали внаслідок міжнародних злочинів з боку РФ, зокрема через катування, незаконне позбавлення волі, насильницькі зникнення або інші тяжкі порушення. 

Експерти радять розв’язувати ці проблеми шляхом запровадження урядом базової системи підтримки для цивільних бранців. Сюди б входило надання матеріальної, медичної та психологічної допомоги, реабілітаційних послуг, житла для тимчасового проживання, правничої допомоги, соціального супроводу та сприяння реінтеграції. Для реалізації таких планів необхідно ухвалити відповідну урядову програму.

Директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова вважає, що зараз не потрібно поспішати з внесенням змін до Закону “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України”.

“Я довго була адептом того, що цей закон треба переглянути в контексті широкомасштабного вторгнення. І насамперед через те, що він не був написаний для ситуації, коли захоплення військових у полон чи незаконне утримання цивільних з боку РФ є системною та масштабною практикою. Можливо, варто відверто поговорити, а чи має цей закон застосуватися до військовополонених, адже факт їхнього утримання в полоні не має потребувати рішення комісії: є відомчі процедури підтвердження цього факту. Але чи зможемо ми зараз мати відкриту дискусію про це й про інші можливі зміни до закону? Це велике питання”, – зазначає вона. 

Правозахисниця радить продовжувати напрацьовувати зміни до закону, щоб суттєво його переосмислити. Але поки що складно говорити, чи є реальні перспективи підтримки парламентом цих змін.

Саме тому експерти звернулися до прем’єрки Свириденко з пропозицією закріпити за одним з міністерств повноваження щодо формування державної політики стосовно постраждалих від збройної агресії, зокрема потерпілих від воєнних злочинів.

Директорка з адвокації ZMINA наголошує, що поки вони разом з колегами напрацьовують моделі базової підтримки. Планується проведення консультацій з Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України, оскільки така підтримка має обов’язково охоплювати соціальний супровід тих, хто повертається з російської неволі.

Луньова зазначає, що не всі питання можна буде розв’язати через постанову Кабміну, але більшість із них вдасться вирішити завдяки розробленню програм підтримки звільнених цивільних. До неї входила б, зокрема, психологічна, медична, соціальна, правова й матеріальна допомога.