За три місяці Мінсоцполітики повідомило СБУ про шість випадків торгівлі людьми

Міністерство соціальної політики протягом вересня-листопада 2019 року скерувало до Служби безпеки України повідомлення щодо шести випадків про можливі факти торгівлі людьми.

Про це йдеться у відповіді Мінсоцполітики на інформаційний запит Укрінформу.

“Повідомляємо, що за період вересень-листопад 2019 року Міністерством соціальної політики України направлено до Служби безпеки України відповідні повідомлення щодо шести випадків, які свідчать про можливі факти незаконної діяльності, а саме торгівлі людьми шляхом введення в оману громадян України”, – ідеться у відповіді.

Як повідомляли у відомстві раніше, із 2012 року Мінсоцполітики встановило статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, 874 потерпілим.

Так, у 2019 році такий статус встановлено 181 людині, з яких 116 чоловіків, 52 жінки та 13 дітей.

Основними країнами призначення “живого товару” для трудової експлуатації є Росія, Україна, Польща, Німеччина, Чехія та Туреччина.

Найбільше таких випадків зафіксовано у 2018 році – 221, у 2017-му – 198, 2016-го – 110, 2015-го – 83, 2014-го – 27, 2013-го – 41 та 2012-го – 13.

До шести областей, де виявлено найбільше постраждалих від торгівлі людьми з 2012 року, належать Харківська (72), Вінницька (65), Одеська (56), Дніпропетровська (53), Чернігівська (53) та Миколаївська (51) області.

Нагадаємо, у липні 2019 правозахисники закликали ухвалити законопроєкт “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення протидії торгівлі людьми та захисту постраждалих осіб” (№6125), який має посилити роль органів місцевого самоврядування в протидії торгівлі людьми.

Правозахисники розповідають, що наразі українські закони не тільки не дозволяють ефективно карати винних у торгівлі людьми, але й перешкоджають жертвам довести сам факт такої експлуатації.

Серед основних недоліків вони виділяють такі: 

• неможливість з боку жертв експлуатації самостійно отримати необхідні документи, що підтверджують факт злочину;
• порушення конфіденційності під час розгляду таких справ органами місцевої влади;
• зростання кількості відмов у наданні статусу;
• відсутність врахування особливих потреб, які можуть мати постраждалі особи залежно від статі, віку, інвалідності та виду експлуатації.