За рік полону здоров’я маріупольської поліцейської Мар’яни Чечелюк значно погіршилось, вона потребує медичної допомоги – мати

Здоров’я 22-річної слідчої з Маріуполя Мар’яни Чечелюк, яка всупереч гарантіям ООН та Червоного Хреста під час евакуації з “Азовсталі” потрапила в полон до росіян, суттєво погіршилось. Жінку протягом року окупанти перевозили з однієї в’язниці до іншої, застосували до неї фізичний та психологічний тиск і створювали нестерпні умови утримання. Наразі Мар’яна Чечелюк потребує медичної допомоги, яку в СІЗО Таганрога їй не надають.

Про це ZMINA розповіла мати Мар’яни Наталія Чечелюк.

Фото з відкритих джерел: Марʼяна Чечелюк

На зв’язок з Наталією вийшли дві жінки, які перебували в одній камері з Мар’яною в СІЗО №2 міста Таганрога Російської Федерації. Одна з них розповіла їй, що дівчина потребує медичної допомоги через нестерпний біль у колінах та критичну втрату ваги. Мар’яна часто просить, щоб їй дали знеболювальні, але отримати їх може лише раз на місяць, коли в СІЗО навідується лікар. Під час свого нетривалого перебування у в’язниці він робить обхід камер та перевіряє фізичний стан усіх ув’язнених.

Мати Мар’яни також розповіла, що неодноразово чула від інших полонянок, що їм “підмішують якісь препарати в компот або їжу, щоб у жінок узагалі не відбувалася менструація”.

За словами Наталії, камера Мар’яни міститься біля кімнати катувань, тому щодня дівчата чують зойки, крики та стогін військовополонених і цивільних, яких катують. 

“Одній дівчині якось зламали ніс, і вона після звільнення змушена була робити пластичну операцію. Мар’яну змушували цілий день стояти в позі ластівки. Якщо вона пробувала сісти, то отримувала за це покарання”, – розповідає Наталія про катування та знущання з жінок.

За її словами, у російських в’язницях жінки не можуть дотримуватись елементарної гігієни, оскільки їх водять митися лише раз на тиждень.

Також росіяни психологічно тиснуть на них, говорячи: “України вже немає”. Так, Мар’яну сім разів вивозили на фіктивний обмін, тримали 40 хвилин у полі, а потім знов відвозили до в’язниці. Пояснювали це окупанти так: “Подивись, ти не потрібна своїй країні. Ти нікчема, ти нікому не потрібна”.

Наталія розповіла також, що її доньку тримали в карцері не один місяць, причому це відбувалося не лише в Донецьку, а й у Волгограді:

“За які такі провини її там утримують? Що вона зробила? У мене це просто не вкладається в голові. Ви уявіть: мою доньку утримували в Оленівці, де всі бараки стояли поряд. Всі ці люди, які тоді там були, чули цей весь жах, який там відбувався. Вони чули, як наші хлопці горіли живцем після російського обстрілу”.

Жінка каже, що сильно розчарована діями ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста, які мали вивозити цивільних з комбінату “Азовсталь” через гуманітарні коридори. Тоді була домовленість, що людей вивезуть через окупований Бердянськ до Запоріжжя, але їх чомусь повезли на територію “ДНР”. Водночас іноземні представники стояли та спокійно спостерігали за тим, як  деенерівці викрадали людей. Вони навіть не наважилися вимагати від Росії дотримання взятих нею ж зобов’язань. За 13 місяців полону Мар’яни жодна з цих організацій не поцікавилася нею та її долею.

“ООН та МКЧХ – нікчемні організації, які не є для РФ авторитетом. Їхні представники стояли й дивилися на те, як дорослі разом з дітьми проходили заміновані ділянки без жодного супроводу. Вони почали це робити лише біля автобусів. А коли цивільних везли до “ДНР”, вони лише знизували плечима та казали, що нічого не можуть зробити”, – говорить Наталія.

Раніше ZMINA вже розповідала про Мар’яну Чечелюк. Марʼяна та її сестра Аліна народилися в Маріуполі. Після закінчення школи старша сестра навчалася в Харківському національному університеті внутрішних справ, завершивши навчання, повернулася до рідного міста й вступила до поліцейської школи. Згодом стала слідчою в Жовтневому районі Маріуполя, де виконувала обов’язки близько року, до 24 лютого 2022-го. Була зооволонтером, годувала вуличних тварин.

Пʼятиповерхівка на Лівобережному районі на проспекті Перемоги, де жила родина, згоріла 30 березня під час обстрілу “градами”. 25 березня сестри під час чергового обстрілу рятувались у сховищах “Азовсталі”, а батьки не встигли й залишилися з іншого боку комбінату – біля хлібзаводу. Зв’язку не було з початку березня, тож зателефонувати Марʼяні та Аліні вони не могли.

Коли почалась евакуація цивільних з “Азовсталі”, представники ООН та Червоного Хреста пообіцяли вивезти Марʼяну та Аліну до Запоріжжя, але вивезли до селища Безіменне на фільтрацію. Це сталося 1 травня, коли для цивільних організували гуманітарний коридор. Разом з дівчатами зі сховища вийшли ще сотні маріупольчан.

Молодшу доньку родині вдалося визволити. Окупанти дозволили Аліні зателефонувати батькам. Також окупанти заявили – якщо протягом доби вони не заберуть доньку, її передадуть в інтернат, оскільки вона неповнолітня.

Мар’яну обіцяли повернути через два дні, потім через тиждень, а згодом росіяни почали взагалі заперечувати факт, що утримують її. Аліна розповіла батькам, що 1 травня вдень вони обидві пройшли фільтрацію. Далі їх поселили в наметове містечко, а о 21-й годині того ж дня до них прийшов нібито представник ФСБ й забрав Мар’яну. Є інформація, що дівчину силою посадили в машину й відвезли до Донецька.

За вісім місяців утримання був лише один дзвінок від Мар’яни до батьків. Під час короткої розмови вона встигла спитати, що із сестрою. У рідних склалося враження, що російські військові шантажували її на цьому ґрунті.

Згодом з’явилась інформація, що впродовж двох місяців Мар’яну нібито тримали в Донецьку в одиночній камері, згодом перевезли до смт Оленівка, до 120-ї колонії, потім – у СІЗО міста Таганрог Ростовської області. 

Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує насильницькі зникнення, затримання та викрадення цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях. Якщо ваші рідні зникли або ви маєте побоювання, що їх могли викрасти, – напишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу ys@zmina.ua. Наш представник зв’яжеться з вами. 

Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, а також міжнародних організацій для внесення ними інформації до періодичних звітів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, Міжнародного кримінального суду, тощо для  документування та подальшого розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні та притягнення винних до відповідальності.