Єдиної методології документування воєнних злочинів РФ досі не існує – експерт

Попри появу Берклійського протоколу та інших міжнародних рекомендацій, цілісної і єдиної методології документування воєнних злочинів досі не існує. Нині ключовими викликами залишаються стандартизація архівів, координація документаторських ініціатив і збереження цифрових доказів воєнних злочинів РФ.

Про це під час дискусії “Хто і коли доведе воєнні злочини Росії? Роль цифрових архівів” у межах фестивалю Docudays UA розповів співзасновник Архіву війни Максим Демиденко, передає ZMINA.

Максим Демиденко. Фото: Архів війни

Експерт розповів, що ще до початку повномасштабної війни, у 2021 році, після публікації Берклійського протоколу, а згодом – керівництва з документування від Міжнародного кримінального суду та рекомендацій, які 2023 року опублікувала Danish Refugee Council (DRC), громадські організації отримали інструменти, що дозволили їм активно долучатися до процесів документування воєнних злочинів.

“Це були підтримувальні документи й напрями, які надали можливість різним групам громадянського суспільства під’єднатися до процесів документування“, – пояснив Демиденко.

Берклійський протокол став результатом майже десятирічної роботи міжнародних документаційних ініціатив, які переважно працювали із сирійським контекстом, але також досліджували інші міжнародні конфлікти. За словами Демиденка, ініціатором процесу виступив Berkeley Human Rights Center разом з міжнародними партнерами.

“Вони намагалися описати весь процес: знаходження матеріалів, їхнє документування, збереження та підтримку системної цілісності, щоб надалі ці дані залишалися припустимими й релевантними для слідчих та правоохоронних органів“, – пояснив співзасновник Архіву війни.

Передусім ішлося про матеріали з відкритих джерел, які почали масово з’являтися завдяки розвитку ютубу, соціальних мереж та платформ для стримінгу. Одним з головних викликів стало зникнення таких матеріалів із платформ.

“Ми дуже добре знаємо це і з початку війни, і з часів Революції гідності. Тоді широко використовувалися платформи для живих трансляцій, зокрема Ustream. Було відчуття, що всі пам’ятають події, але з часом матеріали просто зникали“, – пригадав Демиденко.

Саме ця проблема стала одним з поштовхів до створення Берклійського протоколу. Нині команда, яка працювала над його першою версією, розробляє оновлений варіант документа – з новими технічними та процесуальними інструментами для збереження й координації даних. Йдеться не лише про оновлення методології, а й про створення механізмів резервного копіювання, стандартизацію цифрових носіїв та формування єдиної системи опису й класифікації матеріалів.

“Я думаю, що вся ця робота приведе нас до моменту, коли ми зможемо узгодити спільний формат“, – зазначив він.

Говорячи про роль штучного інтелекту у сфері документування, Демиденко підкреслив, що наразі найкориснішим є не автоматичний збір даних, а можливість поєднання різних архівних систем.

“Існує велика кількість архівів, які користуються різними методологіями. Навіть назви населених пунктів, формати дат або ключові слова можуть відрізнятися. Штучний інтелект може допомогти створити механізми конвертації та зіставлення цих систем“, – пояснив експерт.

Він переконаний, що це дозволить автоматизовано поєднувати різні архіви, шукати матеріали про конкретні події та працювати з метаданими без необхідності ручного перегляду великих масивів інформації.

Водночас збір первинних матеріалів, на думку Демиденка, все ще потребує безпосередньої людської взаємодії. Технічні інструменти та алгоритми можуть підтримувати цей процес, однак повністю замінити людську взаємодію вони не здатні.

“Для нас критично важливо знати першоджерело. Ми маємо розуміти, звідки походять ці матеріали, як вони були отримані, чи є дозвіл на їхнє збереження і передання далі“, – наголошує експерт.

Щодо координації між державою та громадським сектором, експерт переконаний, що це має бути спільний процес. Завдяки цьому можна створити ефективну систему документування воєнних злочинів.

Нагадаємо, що перехідне правосуддя – це не лише покарання винних, а й підтримка потерпілих, встановлення правди, репарації та гарантії неповторення війни. Для України ця концепція особливо важлива через російську агресію та воєнні злочини. Це правовий механізм, що допомагає подолати наслідки війни, відновити справедливість і забезпечити стійкий мир.

В Україні вже зареєстрували понад 239 тисяч фактів воєнних злочинів, а загальна кількість злочинів, пов’язаних зі збройною агресією Росії, перевищує 265 тисяч. Водночас їхнім документуванням і розслідуванням по всій країні займаються лише близько 700–800 правоохоронців.

Фото обкладинки: Архів війни